Недобудовані радянські АЕС

Недобудовані АЕС Радянського Союзу — атомні електричні станції, будівництво яких почалося на території СРСР чи за його межами за радянськими технологіями, але з різних причин не було завершено.

Цілеспрямований розвиток атомної енергетики в СРСР почався в 1960-х роках. Будівництво АЕС здійснювалося у відповідності з планом по введенню енергетичних потужностей, що стверджувало вище керівництво країни. До кінця 1980-х років відбулося різке згортання численних новобудов атомної енергетики. Також було зупинено будівництво міст-супутників для працівників запланованих АЕС. З 1980-х років пропонували і продовжують пропонувати проєкти будівництва АЕС на занедбаних майданчиках.

Масове будівництво атомних електростанцій[ред. | ред. код]

У 1960-х роках у Радянському Союзі був проведений аналіз паливно-енергетичного балансу країни та окремих її регіонів. На підставі цього аналізу фахівці зробили висновок, що через 10-15 років Європейська частина СРСР, в якій базувалася значна частина промисловості, зіткнеться з браком енергоресурсів. Дефіцит електроенергії було вирішено компенсувати за рахунок розвитку та будівництва АЕС, яке на той момент вже тривало в ряді країн.

Розвиток атомної енергетики СРСР здійснювалося шляхом адаптації для генерації електроенергії ядерних установок, розроблених для військових цілей. Радянські АЕС будувалися на основі двох типів реакторів: установки з водно-водяними корпусними енергетичними ядерними реакторами ВВЕР і установки з графітовими канальними реакторами (РБМК). Інші напрямки реакторобудування широкого розвитку не отримали.

За типовим проєктом атомної електростанції потужністю 4 ГВт, що складається з 4 моноблочних енергоблоків з реакторами ВВЕР-1000, відпрацьованому на перших чергах будівництва Запорізької та Балаковської станцій, повинні були бути побудовані Ростовська, Кримська, Башкирська і Татарська АЕС. Відмінності їхполягають лише в обліку особливостей майданчика розміщення: напрямку передачі електроенергії, яку виробляють АЕС, води і віддаленості джерел водопостачання, наявності та розташування під'їзних шляхів та інших факторів. Будівництво усіх названих АЕС почалося в кінці 1970-х років із запланованим введенням в експлуатацію наприкінці 1980-х — початку 1990-х років. Щодо кожної з споруджуваних тоді АЕС можна навести слова з дорожнього щоденника М. Сизова, сказаних про Костромську АЕС:

З усієї країни на початку 1980-х років з'їхалися люди на ударну комсомольську будівлю, в місто, навіть назву якого придумали на конкурсі.

Масове будівництво АЕС загальмувалося після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Однак навіть не це стало причиною зупинки ряду будівництв. Подібна за масштабами катастрофа 1957 року на хімкомбінаті «МАЯК» у Челябінській області не зупинила в свій час розвиток атомного сегмента економіки — набагато вагомішою виявилась несприятлива економічна ситуація, що зупинила зведення дорогих об'єктів енергетики.

Після аварії на Чорнобильській АЕС було прийнято рішення про зупинку будівництва майже всіх енергоблоків на базі реакторів РБМК.

Найбільшу популярність серед недобудованих атомних електростанцій колишнього СРСР набула Кримська АЕС, почасти через розташування в курортному регіоні, почасти через високий ступінь готовності (і, відповідно, туристичної привабливості для сталкерів), а почасти через розташування поруч експериментальних сонячної і вітряної електростанцій. Станція п'ять років приймала музичний фестиваль Казантип, що отримав назву якраз по півострову, де розташована АЕС. Потім знімалася у безлічі фільмів, з яких найвідомішим став «Залюднений острів» Федора Бондарчука (фото станції у кадрі фільму).

Після окупації Криму Російською Федерацією знову актуальною стала проблема постачання світла на півострів. У березні 2015 року повернутися до ідеї побудови АЕС в Щолкіному запропонував член комітету Ради Федерації Росії з економічної політики Віктор Рогоцький: «Атомна енергетика сьогодні абсолютно надійна і застосовується в усьому світі. У вас (у Криму) є дві проблеми — енергетика і вода. Атомна електростанція зможе назавжди вирішити обидва ці завдання», — сказав російський сенатор.

Однак керівництво концерну «Росенергоатом» повідомило, що ідея Віктора Рогоцького безперспективна.

Заступник директора корпорації Павло Іпатов тоді зазначив, що в цьому випадку будувати новий об'єкт — це навіть вигідніше, ніж відновлювати старий і зруйнований^[1].

Перелік незавершених атомних електростанцій на території СРСР*
Назва станції	Проєктна потужність	Тип реакторів	Рік початку будівництва	Рік зупинки будівництва	Місто-супутник	Перспективи запуску АЕС
Башкирська АЕС	4000 МВт	ВВЕР-1000	1980	1993	Агідель	невизначені
Костромська АЕС	3000—4600 МВт	РБМКП-2400, РБМК-1500, ВВЕР-1200	1979	1990	Чисті Бори	не раніше 2035 року
Кримська АЕС	4000 МВт	ВВЕР-1000	1975	1989	Щолкіне	ні
Мінська АТЕЦ^[2]	2000 МВт	ВВЕР-1000	1983	1987	Дружний	перебудована в ТЕЦ
Одеська АТЕЦ	2000 МВт	ВВЕР-1000	1980	1986	Теплодар	можливо як ТЕЦ
Ростовська АЕС	4000 МВт	ВВЕР-1000	1977	1990	Волгодонськ	запущена в 2001 році
Татарська АЕС	4000 МВт	ВВЕР-1000	1980	1990	Камські Поляни	невизначені
Харківська АТЕЦ^[3]	2000 МВт	ВВЕР-1000	—	—	Борки	ні
Південно-Уральська АЕС	2400 МВт	БН-800	1982	1993	Озьорськ або Метліно	ні
Воронезька АСТ	1000 МВт	АСТ-500	1983	1990	Шилово	ні
Горьковська АСТ	1000 МВт	АСТ-500	1982	1993	ні	ні

крім цього, було зупинено будівництво:

Азербайджанської АЕС (у селищі Наваги^[4]),
Архангельської АТЕЦ (згадуються два майданчики: 1-й за 10 км на схід від Архангельська, на східному березі річки Юрас^[5], 2-й біля селища Рикасиха^[6]),
Волгоградської АТЕЦ,
Грузинської АЕС,
Далекосхідної АЕС (біля озера Еворон^[7]),
Іванівської АСТ,
Краснодарської АЕС (у селищі Мостовський^[8]),
Чигиринської АЕС (спочатку ДРЕС).

Але їх зведення не вийшло за стадію підготовчих земляних робіт, тобто, на відміну від перерахованих вище об'єктів, вони залишилися лише на папері;

Мінська АТЕЦ, що будувалась у 1983—1988 роках в підсумку була добудована як звичайна ТЕЦ (Мінська ТЕЦ-5), а селище енергетиків Дружний увійшло до складу смт Свіслоч.

На момент зупинки будівництва готовність першого енергоблоку Ростовської АЕС становила 95 %, Кримської АЕС — 80 %. На Костромській АЕС були зведені лише допоміжні об'єкти пускового комплексу, зведення реакторних і машинних відділень АЕС не починалося, тому проєкт був переглянутий спочатку під реакторні установки ВПБЕР-600 (модифікація ВВЕР-640, так і не запущені в серійне виробництво), а пізніше під ВВЕР-1000.

Н. Горєлов писав про будівництво Башкирської АЕС^[9]:

Атомна станція — це не одна і не два будівлі, обгороджених парканом з «рабиці». Щоб її звести і експлуатувати, потрібне ціле місто. Підвищені вимоги до ядерної безпеки вимагають особливого ставлення до якості будівельних матеріалів і сильної концентрації ресурсів. Спецбетон, спецарматура, спецтруби — все має приставку, що позначає винятковість. Все повинно бути під рукою, і у великих кількостях, проводитися під невсипущим контролем, бажано прямо на місці. Одних автомобілів в парку більше 1200, а об'єктів — 120. Працювати на десятках квадратних кілометрів будівельно-монтажної бази і на самій станції повинні 14 тисяч осіб високої кваліфікації, що також мають приставку «спец».

У багатьох випадках (Кримська, Башкирська, Татарська електростанції) офіційною причиною зупинки будівництва називалося знаходження майданчика АЕС на тектонічному розломі і небезпеки техногенної катастрофи в разі природних катаклізмів, таких як Кримського землетрусу 1927 року. Цьому доводу опонує Роберт Нігматулін, колишній депутат Держдуми РФ, академік РАН, голова Вищої екологічної ради Росії: «Я в таких випадках згадую Спітакську трагедію, тоді епіцентр землетрусу був на місці, де знаходиться Вірменська АЕС. І атомна станція прекрасно все винесла — ні тріщинки.» Більш пізні експертизи, проведені в тому числі і Академією наук СРСР^[10] підтверджували, що по тектонічних сейсмічних умовах майданчики АЕС відповідають нормативним документам. Крім того, на момент зупинки будівництва більшості з перерахованих АЕС роботи по зведенню реакторних відділень знаходилися на початковій стадії, що дозволяло при необхідності внести корективи з урахуванням більш високих вимог по сейсмостійкості АЕС. Більш того, реактори ВВЕР-1000 розраховані на сейсмічний вплив при проєктному землетрусі з магнітудою 7 балів за шкалою Ріхтера. Втім, навіть Запорізька АЕС, що повністю відповідає вимогам МАГАТЕ, оснащена реакторами ВВЕР-1000, в документах другої половини 1980-х років також згадувалася серед небезпечних, через розташування на ділянці, що піддається карстовим явищам та зсувам.^[11]

Будівництво деяких АЕС тривало, незважаючи на виниклі труднощі. Так зведення Хмельницької АЕС було розпочато в 1981 році. Перший енергоблок було зведено в 1987, а другий енергоблок, закладений в 1983 році, запущений тільки в 2004 році, а інші два блоки будуються досі. Перспективи їх завершення не ясні. Пропонувалася ідея зведення на їх місці енергоблоків на базі китайських реакторів.

Аналогічно склалася доля Ростовської АЕС, будівництво якої було розпочато в 1981 році. Навіть перший блок станції не був добудований. В 1990 році, обласна Рада народних депутатів під потужним тиском громадськості прийняла рішення про «неприпустимість будівництва АЕС на території Ростовської області на сучасному етапі». Це сталося в той момент, коли будівельна готовність першого енергоблоку становила 95 %, другого — 47 %^[12]. Роботи відновилися тільки в 2000 році, 1-й блок був запущений в 2001 році, другий у 2010 році, третій — в 2015 році.

Міста-супутники[ред. | ред. код]

Докладніше: Місто-супутник АЕС

Технологія будівництва АЕС передбачає декілька етапів, з яких зведення безпосередньо станції виявляється заключним етапом. Враховуючи величезні обсяги робіт (тільки на фундаментну плиту одного енергоблоку йде більше будматеріалів, ніж на декілька багатоповерхових житлових будинків), необхідно початкове зведення будівельної бази, ділянок автомобільних доріг і залізниць, насосно-фільтрувальної станції, водогонів і каналізаційних споруд, пуско резервній котельні та інших об'єктів. Тому спочатку йде зведення містечка будівельників, яке по мірі зведення і введення в експлуатацію станції, стане містечком енергетиків.

Проєктування міста з «чистого аркуша» дозволяло уникнути багатьох містобудівних проблем — міста-супутники отримали широкі просторі вулиці, зручні транспортні розв'язки, вдале розташування по розі вітрів, розподіл житлових і паркових зон. І.Іванов так описує у своїх подорожніх нотатках селище Чисті Бори — типове містечко атомників:

Уявіть: чудовий сосновий ліс, тінисте шосе — раптово лісові велетні відступають в сторони і вперед видаються міські багатоповерхівки — багато будинків, і без будь-якого переходу — ніяких там бараків, традиційних складів і брудної промзони в якості прелюдії до власне житлових кварталів. Таке собі місто майбутнього — екологічне та з усіма зручностями, — вийшов з під'їзду і прямо до лісу потрапляєш.

Типове місто-супутник АЕС розраховане на 35-40 тисяч жителів. Житловий масив із сучасних багатоповерхових будинків — класичний приклад пізнього соціалістичного стилю міської забудови. Характерна риса, особливо помітна на картах та аеросвітлинах — пряме, як стріла, шосе довжиною 3-5 км від містечка енергетиків до самої станції.

Список міст-супутників недобудованих АЕС (в алфавітному порядку назв станцій)
Назва міста	Статус	Дата заснування	Населення	АЕС	Стан будівництва	Країна
Агідель	місто	1980	15 900	Башкирська АЕС	зупинено	Росія
Чисті Бори	селище	1979	4 900	Костромська АЕС	зупинено	Росія
Щолкіне	місто	1978	11 200	Кримська АЕС	зупинено	Україна
Дружний	смт	1985	9 000	Мінська АТЕЦ	добудована як ТЕЦ	Білорусь
Теплодар	Місто	1981	10 000	Одеська АТЕЦ	зупинено	Україна
Камські Поляни	смт	1981	14 800	Татарська АЕС	зупинено	Росія
Бірки	смт	1983	700	Харківська АТЕЦ	побудовані гуртожитки для будівельників	Україна
Орбіта	смт	1977	100	Чигиринська АЕС	зупинено	Україна