Нємченко Віктор Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нємченко Віктор Миколайович
Народився 19 листопада 1917(1917-11-19)
Ананьїв, Ананьївський повіт, Херсонська губернія
Помер 4 вересня 1981(1981-09-04) (63 роки)
Одеса, УРСР, СРСР
Поховання Другий християнський цвинтар
Країна СРСР СРСР (УРСР)
Національність українець
Діяльність педагог
Alma mater Одеський державний університет
Галузь Історія України, краєзнавство, археографія
Заклад Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова
Посада Доцент кафедри історії України
Вчене звання доцент
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Нагороди
Орден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Віктор Миколайович Нємченко (19.11.1917 — 04.09.1981) — дослідник історії України, доцент кафедри історії України Одеського державного університету імені І. І. Мечникова.

Життєпис[ред. | ред. код]

В. М. Нємченко народився 19 листопада 1917 року у м. Ананьїв Ананьївського повіту Херсонської губернії. Мати Марія Олексіївна — вчителька; батько Микола Петрович — полковник, Георгіївський кавалер, загинув у Першу світову війну, коли сину було три місяці.

Навчаючись у середній школі у м. Ананьїв, Віктор Миколайович виявив яскраві здібності до історії та літератури.

У 19371941 роках був студентом історичного факультету Одеського університету імені І. І. Мечникова.

З початком німецько-радянської війни, відкинувши можливість евакуюватися до Майкопу у складі історичного факультету, пішов до військкомату з метою потрапити добровольцем на фронт, але був відряджений на сільськогосподарські роботи. До армії потрапив у серпні 1941 року. Був направлений у м. Дніпропетровськ на навчання в військовому артучилищі, але, оскільки училище було евакуйовано в глибокий тил, потрапив на фронт рядовим в складі курсантського підрозділу.

Згодом, у травні 1942 року, закінчив Краснодарське військове мінометне училище, одержав звання молодшого лейтенанта, та з літа 1942 року і до кінця війни воював командиром мінометного взводу, командиром мінометної роти. Брав участь у боях на Північному Кавказі: під Новоросійськом, станицями Абінською та Кримською; у воєнних діях у Криму, Румунії, Болгарії, Югославії, Чехословаччині, Угорщині. В запеклих боях на озері Балатон його вже не вперше було поранено.

Бився у складі 81-ї окремої морської стрілецької бригади Закавказького (згодом Північно-Кавказького) фронту, а з осені 1943 року — у підрозділах 4-го Українського фронту та 3-го Українського фронту.

Війну закінчив у Австрії. У грудні 1945 року капітан Нємченко демобілізувався, маючи на меті продовжити навчання в Одеському університеті.

У 1947 році закінчив історичний факультет, успішно захистив дипломну роботу, присвячену аналізу «Журналу» (щоденника) Т. Г. Шевченка.

У 19481951 роках вчився в аспірантурі при кафедрі історії УРСР Одеського університету.

У вересні 1951 року почав викладацьке життя молодого історика на кафедри історії СРСР Одеського університету імені І. І. Мечникова.

З серпня 1952 року по жовтень 1954 року працював у Державному музеї оборони Одеси (зараз — Краєзнавчий музей), де завідував відділом «Червона Армія та Чорноморський флот в обороні міста». Зокрема, він розробив експозицію, присвячену партизанському руху в Одесі.

У 1954 — 1956 роках був старшим викладачем кафедри історії народів СРСР Одеського педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського. У вересні 1956 року повернувся на посаду викладача кафедри історії СРСР Одеського університету імені І. І. Мечникова.

В 1960 році в Інституті історії Академії Наук УРСР захистив дисертацію «Селянський рух на півдні України у 1917 році» (науковий керівник кандидат історичних наук, доцент С. М. Ковбасюк) на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Роки поспіль із вдячністю згадував свого опонента М. А. Рубача — видатного спеціаліста та гідну людину. Згодом було присвоєно вчене звання доцента.

З липня 1962 року обіймав посаду доцента кафедри історії УРСР Одеського університету імені І. І. Мечникова.

В. М. Нємченко помер від серцевого нападу 4 вересня 1981 року в м. Одеса, похований на Другому християнському кладовищі.

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Наукові інтереси Віктор Миколайовича пов'язані, в першу чергу, з історією селянства півдня України. Поземельні відносини, економічне становище селянства, селянський рух періоду Першої світової війни, Лютневої та Жовтневої революцій 1917 р. — ґрунтовне вивчення цих питань відображено у десятках наукових публікацій. Ще один напрямок роботи — краєзнавчі розшуки: в 60-тих рр. Віктор Миколайович брав участь у багатотомному проекті «Історія міст і сіл України», а в 19741975 рр. займався археографічними дослідженнями на теренах Південної України.

На історичному факультеті Віктор Миколайович читав загальний курс історії УРСР та низку спеціальних курсів. Його лекції викликали жвавий інтерес у студентів, які, за багатьма свідченнями, любили свого викладача.

Справжнім захопленням Віктор Миколайовича була історія Другої світової війни. Як багато хто з фронтовиків, він майже ніколи не розповідав про особистий воєнний досвід (красномовною є його фраза: «На війні виявляються найкращі та найгірші якості людини»), втім завзято збирав мемуарну літературу, яка займала особливе місце у величезній домашній бібліотеці.

Вибіркова бібліографія[ред. | ред. код]

  • Подпольная комсомольская организация «Партизанская искра»//Научный ежегодник Одесского государственного университета. 1956 г. — 1957. — С. 31—33. (в соавт. с Н. Н. Пустовойтенко).
  • «Журнал» (щоденник) Т. Г. Шевченка як історичне джерело// Праці Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Т. 152. — Серія філологічні науки. — Вип. 14. Тарас Григорович Шевченко. — 1962. — С. 106—111.
  • Селянський рух на півдні України напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції//Праці Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. — Т. 147. — Серія суспільних наук. — Вип. 2. — Одеса, 1957. — С. ,
  • Економічне становище селянства півдня України і загострення класових суперечностей напередодні Лютневої буржуазно-демократичної революції (за матеріалами Херсонської та півночі Таврійської губерній) //Праці Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. — Т. 151. — Вип. 5. — Одеса, 1961. — С. 123—133.
  • Союз серпа и молота. Из истории создания, развития и укрепления союза рабочего класса и крестьянства (На материалах Юга Украины). — Киев — Одесса: «Вища школа», 1977. (Глава II, раздел 3; глава III, раздел 4).
  • Сичавка //Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — Київ, 1969. — С. 153—161.
  • До питання про характер поземельних відносин напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції на півдні України //Питання історії народів СРСР. — 1973. — Вип. 16. — С. 111—119.
  • Об итогах работы археографического отряда Одесского государственного университета в 1974 — 75 гг.// Археологические и археографические исследования на территории Южной Украины. Сборник научных трудов. — Киев — Одесса, 1976. — С. 8 — 13. (в соавт. с А. Д. Бачинским и В. П. Ващенко).

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Слава героїв житиме у віках. 1945—1967.// Чорноморська комуна. — 1969. — № 91. — 9 травня. — С. 3.
  • Вкарбовані в пам'ять// За наукові кадри. — 1972. — № 17. — 9 травня. — С. 2.

Посилання[ред. | ред. код]