Пам'ятка садово-паркового мистецтва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пам'ятка садово-паркового мистецтва — історико-культурна пам'ятка, що органічно включає у свій склад рослини, особливості ландшафту (пагорби, джерела води та водоспади, долини струмків чи річок, каміння, скелі, дальні пейзажні перспективи, іноді заболочені ділянки), архітектурні споруди, скульптури, квітники

Історичні дані[ред.ред. код]

Мітавський палац і залишки саду

Садово-паркове мистецтво має давню історію. Його виникнення сягає у глиб віків і є ознакою цивілізації, окультурення природного середовища. Садово-паркове мистецтво належить до синтетичних видів мистецтв і є одним з найбільш складних і трудомістких, адже оперує водночас з неживими речами і живими істотами — рослинами.

Як кожна жива істота, парк має народження, етапи становлення, розквіт і смерть. На вигляд парку значно впливають примхи володарів, природні буревії, зміни мод, наявність догляду чи його відсутність, соціальні катастрофи. Дерева мають свій вік існування. Якщо парку пощастить і догляд відбувається на протязі століть, мертві дерева заміняють аналогами.

Сад і парк[ред.ред. код]

Плодовий сад та декоративний горо́д замку Віландрі, Франція. Відновлення за історичним планом.

Поняття «сад» і «парк» недалеко відійшли один від одного і часто бувають замінниками один одного. Але вони мають різні функції і досить самостійні об'єкти людської діяльності.

  • Сад — переважно сільськогосподарський об'єкт для вирощування і отримання фруктів і ягід.
  • Парк — переважно мистецький об'єкт з особливим розплануванням, включенням різних архітектурних споруд від малих архітектурних форм (альтанки, павільйони) до палаців, театрів, стадіонів, різних спортивних майданчиків. Частка історичних парків мала у своєму складі і ділянку плодового саду (плодовий сад та горо́д у замку Віландрі, в парку Во ле Віконт, Франція; в парках передмість Санкт-Петербургу; італійський парк 17 ст. в Підгорецькому замку, Україна, мав ділянку виноградника). В сучасних парках від цих настанов зазвичай відходять, а функції плодового саду і парку — розмежовують.

Перехід у склад пам'яток[ред.ред. код]

Сади досить швидко перейшли у склад пам'яток. В Стародавній Греції штучно створений сад швидко наблизився до статусу священого гаю. Навіть якщо сад не мав статусу священого гаю, якась споруда в ньому ставала його візитівкою і надавала статусу пам'ятки. Так вийшло з садами Академії у Афінах.

Назва йде від імені міфічного героя Академа. Той допоміг братам — близнюкам Кастору і Поллуксу — визволити з неволі царівну Європу. За легендою Академ був похований саме в цьому саду. Сад Академа обрали своєю резиденцією філософи. Саме тут гуляв і вів диспути разом з учнями і послідовниками філософ Платон (427–347 рр. до н. е.) Філософська школа навіть отримала назву періпатетиків — тобто мандруючих по саду. Школа отримала назву Академія. Навіть згадка про зниклий сад робила його пам'яткою культури, філософії, європейської античної цивілізації взагалі.

Зміни парку Версаль[ред.ред. код]

Версаль, план на середину 18 століття.

Частіше було навпаки навіть з доглянутими і відомими парками. Так, парк Версаль почав змінювати свій вигляд вже через тридцять років експлуатації. Частка дерев, висаджених нашвидкуруч, просто засохла. Надміру сильне втручання в життєдіяльність рослин, енергійне вистрігання кущів і дерев, збіднення ґрунтів — не сприяло їх збереженню. Почалося скорочення ділянок саду. За припущеннями. первісна площа парку в Версалі сягала 1.700 га. Територію парку Версаль в 20 ст. обмежили в 600 га. Це скорочення території у три рази, хоча грандіозні перспективи історичного парку — збережені.

Ще більші зміни відбулися в його рослинному складі. Сухі дерева вирубали. У 18 столітті декілька первісних видів рослин просто замінили на нові і часто з інших географічних зон. Так, наприкінці 18 ст. парк Версаль отримав нові ділянки з рослинами Північної Америки, яких не було тут за часів Андре Ленотра, та й не могло тоді бути. Клен гостролистий, висаджений у парку, повів себе як в природі. Він давав пророщення 95-97 відсотків власного насіння. З'явилися нові кленові гаї, а інші дерева були просто витіснені геть.

Ще більше змін відбулося від природних буревіїв. У грудні 1999 р. над Францією лютували два урагани. Руйнації захопили територію у 70 відсотків країни. Національне бюро лісового господарства Франції зафіксувало загибель приблизно 30.000.000 дерев країни. В історичних ділянках парку Версаль було вирвано з корінням і повалено 10.000 дерев. Відновлення історичного вигляду цих ділянок розтягнеться на 100–150 років.

Не кращим був стан і в інших парках. Надзвичайне пошкодження від урагану мав і історичний Лефортовський гай у Москві на початку 20 століття. Для багатьох історичних садів і парків у СРСР прийшов кінець існування через відсутність догляду, два розпади країни у 1917 і 1991 роках, катастрофічну історію впродовж 74 років . Дикий капіталізм, доба запровадження нової ринкової економіки тільки у Донецькій області призвела до загибелі 15 парків, і це — в умовах відсутності війни.

Гравюри з історичними краєвидами парку Версаль[ред.ред. код]

Сади Відродження, маньєризму, бароко[ред.ред. код]

Традиція створення садів як місць шляхетного дозвілля, філософських бесід, поетичних змагань, театральних вистав відродили в добу Відродження в Італії. Навіть невеликі спочатку сади отримали власне розпланування, були прикрашені невеликими фонтанами, скульптурами, лавами, галявинами. Меморіального значення на честь родини Медічі набув садок при віллі Поджо а Кайано. Для створення вілли запросили відомого архітектора Джуліано да Сагнгалло. Споруда мала характер перехідної доби і компромісно поєднувала італійську будівельну традицію з елементами давньоримської архітектури (аркада цокольного поверху, портик з трикутним фронтоном). Часто архітектор виступав і як проектант саду, і як садівник.

Меморіального характеру набув і сад Боболі, що мав декілька ділянок садів, створених у різні десятиліття. Сади Боболі стали школою для флорентійських скульпторів, де працювали Бертольдо ди Джованні, Мікеланджело Буонаротті та інші.

Сади доби маньєризму 16 ст. — уславлена сторінка садівництва Західної Європи. Вони зачно розвинули садові традиції доби відродження, виробили свій тип садово-паркового ансамблю і дали перші їх величні зразки. Сади доби маньєризму надзвичайно вплинули на подальший розвиток садово-паркового мистецтва доби бароко 17-18 століть в різних куточках не тільки Європи, а й світу (сади бароко в Ісландії, сад бароко в Пекіні при палаці китайського імператора, сад бароко лікаря Бідлоо в Москві тощо). В 20 столітті в північній Італії з використанням стилістики маньєризму створений сад Ла Скарцуола (архітектор Томазо Бузи (19001981), Умбрія), де розвинені традиції італійського саду добарокової доби (парк Бомарцо).

Як пам'ятки вельможним особам розглядалися відомі сади бароко вже у 17-18 ст. (Версаль пов'язаний з королем Луї XIV, Петергоф (палацово-парковий ансамбль) — з царем Петром І, сад у Варшаві — з міністром Генріхом Брюлем). В 19 ст. сади отримують статус історичних пам'яток, часто без прямої залежності від вельможних володарів, бо мистецька вартість деяких садів і парків отримала самостійне значення (сад Хет Лоо, Голландія, сад Лазенківського палацу,Польща, сад бароко замку Во ле Віконт, Франція, сади Несвізького замку, Білорусь) З архівів вийняли історичні плани садів, за якими розпочата їх реставрація чи відновлення первісного розпланування (квітник саду при палаці Монплезір, Петергоф, сад Рундальського палацу , Латвія).

center>

Усвідомлення мистецької вартості окремих садів минулого припало на добу 19 століття, ішло як відновлення садів минулого, відновлення їх до майже первісного вигляду (Хет Лоо, Во ле Віконт), так йшло і знищення унікальних садово-паркових ансамблів, серед яких:

Реставрації розкопаних садів міста Помпеї[ред.ред. код]

Помпеї, будинок Октавія, відновлена частина саду

В 20 ст. прийшли до можливості відтворення давно зниклих садів Помпей. Засипані вулканічним попелом рослини садів і мертві істоти при віллах створювали порожнини. Італійські дослідники дійшли висновку, що можна заповнити ці порожнини рідким гіпсом. Дослідження отриманих зліпків дали зразки коренів рослин, що використовувались в садах загиблого міста Помпеї. За типом коренів розпізнали рослини. При консервації та частковому відновленні вілл і садів у Помпеях ділянки колишніх садів відновлені сучасними рослинами, якщо їх аналоги віднайдені в сучасності.

Парк в Асканії Новій[ред.ред. код]

Парк був закладений у 18851887 роках. Його композиції створив пейзажист дю Френ. Умови існування для більшості дерев у степу на півдні України були і залишаються екстремальними (діапазон температур впродовж року сягає 70 °C. Взимку трапляються морози у — −32.) Територія штучно створеного парку дорівнює 25 га. Через посушливо-спеповий клімат — пейзажний парк поливний, створено і декілька штучних ставків. Головні породи в парку — дуб, акація, тополя, яловець, сосна кримська, верба, в тому числі і вавилонська. Екзотичні рослини часто гинуть через морози взимку і посухи літом, тому заміняються.

Парк увійшов у державний заповідник, де також діброва, лісостеп, степові неорані ділянки, розплідники, експериментальні ділянки тощо. Парк не існує сам по собі. Для відвідин створена відповідна експозиційна зона — з галявинами, ставками, рослинами, що акліматизовані ще в старому ботанічному саду, створені і спортивні майданчики. Створені тут і штучні пагорби, верхівки яких слугують пунктами спостережень за краєвидами, тваринами заповідника, його птахами. А доступ у неораний степ — лише для науковців.

Консервація в історичних парках-пам'ятках[ред.ред. код]

Консервація — перший етап відновлювальних робіт у парках. Йде догляд за його станом, збереження існуючої просторово-розпланувальної композиції і її частин, ремонт і відновлення збережених архітектурних споруд, санітарні вирубки і лікування рослинних хвороб, дотримуються охоронний режим і запобігання подальших небажаних змін історичного вигляду парку.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Grimal P. Les Gardins Romains. Paris 1984.
  • Grimal P. L'art des Gardins. Paris 1964.
  • jashemski W. E. The Gardins of Pompei, Herculanum and the vsllad destroyed by Vesuvius, 2 vol New York, 1979.
  • Сергеенко М. Е. «Садоводство в Древней Италии», Учёные записки ЛГУ, № 142, 1956.
  • Вергунов А. П. Горохов В. А. «Русские сады и парки», М, «Наука», 1988.
  • Терасований сад у Підгірцях, Іван Родічкін, Ольга Родічкіна. Старовинні маєтки України. — К.: Мистецтво, 2009, 384 с.
  • Каптерева Т., Быков, Світлини парків Львова.
  • Бадалов П. П. Дендропарк «Веселі Боковеньки». Дніпропетровськ, 1978.
  • Єна В. Г., Твердохлєбов І. Т., Шантирь С. П. Південний берег Криму: Путівник. — Сімферополь: Бізнес-Інформ, 1996. — 303 с — ISBN 5-7707-6225-X.

Посилання[ред.ред. код]