Покровський собор (Охтирка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свято-Покровський кафедральний собор (Охтирка)
Свято-Покровський кафедральний собор Охтирка.jpg

Свято-Покровський кафедральний собор у Охтирці, жовтень 2009
50°17′59″ пн. ш. 34°53′25″ сх. д. / 50.29972° пн. ш. 34.8904167° сх. д. / 50.29972; 34.8904167Координати: 50°17′59″ пн. ш. 34°53′25″ сх. д. / 50.29972° пн. ш. 34.8904167° сх. д. / 50.29972; 34.8904167
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна,Охтирка (Сумська область)
Архітектор С. І. Дудинський і Д. В. Ухтомський
Початок будівництва 25 квітня 1753
Кінець будівництва 1768
Вартість 32 968 царських рублів
Архітектурний стиль українське бароко
Належність УПЦ МП: Сумська єпархія
Адреса вул. Пушкіна, 1
Покровський собор (Охтирка) is located in Україна
Покровський собор (Охтирка)
Покровський собор (Охтирка) (Україна)
CMNS: Покровський собор на Вікісховищі

Свято-Покровський кафедральний собор — православний (Сумська єпархія УПЦ МП) кафедральний собор у районному центрі місті Охтирці Сумської області; яскравий взірець українського бароко середини XVIII століття; історико-архітектурна пам'ятка національного значення.

Власне Покровський собор є головною складовою ансамблю Покровського собору (17531825), до якого також входять ще 2 культові споруди — Введенська церква-дзвіниця (1784 рік) і Церква Різдва Христового (1825 рік).

Розташований за адресою: вул. Пушкіна, буд. 1, м. Охтирка—42700 (Сумська область, Україна). Настоятель — протоієрей Євгеній Сопіга[1].

Опис[ред.ред. код]

Охтирський Свято-Покровський кафедральний собор зведений у стилі українського бароко, і є унікальним за своїм об'ємно-просторовим рішенням.

Архітектурний стиль Покровського собору став своєрідним зразком при зведенні мурованих і дерев'яних храмів не тільки в Охтирці, а й у багатьох інших містах Слобідської України. Собор, якщо дивитись на нього з висоти пташиного польоту, схожий за формою на корабель завдовжки 24, завширшки 14 і заввишки (без хреста) 30 саженів. Орієнтація бічного фасаду, який має 50 метрів, площу не зменшує, а навпаки, підсилює монументальність будови[2]. Загальна висота собору — головного куполу з хрестом становить 46 м[3].

Культова споруда — цегляна, потинькована, в плані тридільна, складається з центрального восьмерика з чотирма опорними пілонами, створюючими підкупольний квадрат, прямокутник вівтарної частини і притвору з квадратними камерами по сторонах.

Сучасний інтер'єр собору

Центральна частина храму перекрита куполом на восьмерику і системою зімкнутих склепінь, вівтарна — зрізаним шатровим склепінням, завершеним четвериком. Притвор розділений хорами на два яруси, нижній перекритий напівциркульним склепінням з розпалубками, верхній — аналогічно вівтарній частині. Центральний купол завершено щоломоподібною главою з декоративним ліхтариком, увінчаним видовженою цибулиною з перев'язом, бічні бані — лише главками.

Фасади розкреповані карнизом, протягнутим по периметру, розділені на два яруси, розчленовані рустикальним лопатками, вікна обрамлені лиштвами. У головний західний фасад врізана глибока арочна ніша, що розділена балконом на два яруси. У нижньому, фланкованому спареними колонами тосканського ордера, розташований головний вхід до храму, у верхньому — двері на хори. Балкон захищений металевими ґратами.

Інтер'єр собору прикрашений пілястрами з капітелями іонічного ордера, ліпленням рослинного та рокайльного мотивів, живописом на вітрилах.

З історії храму[ред.ред. код]

Передісторія храму, чудодійна ікона і будівництво собору[ред.ред. код]

Ікона Охтирської Божої Матері

До побудови собору, за межею фортеці на шляху до Полтави, від 1730 року існувала дерев'яна церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці. Згідно з переказом, її настоятель о. Даниїл (Данило Васильович Паленський) знайшов якось неподалік старожитну ікону, що випромінювала сяйво. Ікону перенесли до церкви, куди почало приходити багато прихожан, і начебто святий образ явив свої дива — ікона мала цілющі властивості. Про це охтирський міський протоієрей Семен Садовський доповів Преосвященному Бєлгородської Єпархії Митрополиту Антонію, а той у 1744 році доповів про це у Святійший Синод та імператриці Єлизаветі Петрівні. Відтак, імператорським указом від 26 листопада 1744 року членам Синоду було наказано дослідити чудотворні властивості ікони. Комісія з розслідування, яка почала роботу в 1745 році на чолі з Преосвященним Свято-Троїцької Лаври Архімандрит Арсеній Могигевський, підтвердила чудодійність ікони. На підставі цього імператриця своїм указом від 7 листопада 1746 року визнала ікону Охтирської Божої Матері чудотворною. А за рішенням Синоду був виданий «Высочайший Указъ Императрицы» про закладання мурованої церкви на місці, де явилася чудотворна ікона, в 40 саженях від дерев'яної церкви. Її по завершенні будівництва собору було продано за 300 рублів в село Дорогощу Хотмизького повіту на місце згорілої за наказом Бєлгородської Консисторії в 1771 році[4].

Будівництво Покровського собору розпочалося 25 квітня 1753 року. Окремим указом імператриці було предписано всі доходи Покровської церкви не відправляти в Бєлгородську Консисторію, а витрачати на новобудову. Сама Єлизавета Петрівна пожертвувала на будівництво Покровського собору 2 000 рублів сріблом, про що і записала власноручно в церковній книзі, яка зберігалася в соборі. Подальше будівництво велося на пожертви прихожан і на добровільні внески.

Проект собору розроблявся в майстерні видатного російського зодчого Варфоломія Растреллі його учнями — Степаном Ісайовичем Дудинським та Дмитром Васильовичем Ухтомським. Для здійснення нагляду за будівництвом собору з Петербурга прибув полковник Федір Іванович Каченовський (довірена особа імператриці). Після його смерті цю справу продовжили Охтирський полковник Костянтин Лесевицький та Охтирська полкова канцелярія.

Основний будівельний матеріал — цеглу, виготовляли на місцевих заводах. Мулярів спеціально привезли з Москви, а листове залізо закуплялося в Тулі. Коли під час зведення собору виявили недоліки, й аркам загрожував обвали, і про це стало відомо імператриці, своїм указом від 3 червня 1757 року вона вирядила на будівництво архітектора Степана Дудинського, що працював у Охтирці до завершення будівельних робіт.

Будівництво Покровського собору було завершене в 1768 році. Першим був освячений престол Покладання Чесної Ризи Пресвятої Богородиці 28 травня 1768 року. Освячував престол настоятель Свято-Троїцького монастиря Архімандрит Веніамін, Бєлгородський Архієрей Порфирій і Охтирський протопоп. У цьому ж році був освячений престол Святих і Праведних Захарія і Єлизавети. А центральний престол — в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці залишався неосвяченим до 1773 року, оскільки до того часу не був готовий іконостас. Його розпис від 1769 року здійснював академік живопису Іван Семенович Каблуков, і коштували ці роботи 1 500 рублів (дотепер старі розписи не збереглися). По закінченні всіх робіт престол був освячений Архімандритом Свято-Троїцького монастиря Венедиктом 2 липня — у день появи чудотворної ікони. Таким чином, загальна вартість будівництва храму склала 32 968 рублів.

Собор у царській Росії, СРСР та за незалежної України[ред.ред. код]

Собор на старій світлині Охтирки

У новозбудований охтирський Покровський собор щедро почали надходити пожертви від знатних людей — граф Сергій Борисович Шереметьєв у 1768 році подарував собору діамантовий хрест зі святими мощами і образ Охтирської Божої Матері, оздоблений золотом і коштовним камінням; граф П. І. Панін у 1771 році передав собору велике напрестольне Євангеліє, срібні чаші, визолочений потир-дискос, зірку; графиня А. Р. Чернишова пожертвувала 1809 року діамантове перо, смарагд, напрестольне Євангеліє, потир-дискос, зірку з фініфтю, кадило вагою 13 фунтів, плащаницю, розшиту золотом і сріблом, за 15 років графиня зробила нові дарування храму.

З охтирським Покровським собором протягом його історії пов'язані імена низки діячів української культури — так, у 1823 році тут було зареєстровано народження Якова Івановича Щоголіва — майбутнього поета; у 1870-х роках поет Павло Грабовський (18641902) замолоду співав у храмі на криласі.

Чудодійна ікона Охтирської Божої Матері перебувала в Покровському соборі до 1844 року, згодом — в охтирському Свято-Троїцькому монастирі. У 1903 році ікона зникла під час перевезення її до Санкт-Петербурга для реставрації, і лише через багато років стало відомо, що святий образ був вивезений до Канади і зберігається у приватній колекції. Одна з копій, яких з ікони свого часу, зробили 20 штук, повернулася до Покровського собору, ще одна — зберігається в Сумському художньому музеї.

Після комуністичної революції (1917), яка знаменувала початок боротьби, в тому числі з релігією, Покровський собор у Охтирці перетворили на складське приміщення.

Під час Другої світової війни у 194145 роках споруда Охтирського Покровського собору зазнала руйнувань.

У повоєнний час, у 1960-х роках, коли постало питання з упорядкуванням території, місцева влада Охтирки мала намір знести собор, а на його місці збудувати готель чи універмаг[5], однак остаточно було ухвалено собор лишити і навіть здійснити відповідні реставраційні роботи, які тривали у 197072 роках. Однак за призначенням культова споруда не використовувалася.

6 квітня 1991 року в Покровському соборі міста Охтирки відбулося перше богослужіння після багатьох років заборони. У 1990-х також були здійснені реставраційні роботи, які тривали до 2001 року, одним із реставраторів була Тамара Гусельникова.

У 2007 році в рамках регіональної культурної акції «Сім чудес Сумщини» з числа близько 70 пам'яток Охтирський Свято-Покровський кафедральний собор потрапив у число «7 чудес» Сумщини[6].

У теперішній час Свято-Покровський собор у Охтирці є кафедральним собором Сумської єпархії УПЦ МП, це значний духовний осередок країни. Будучи оригінальною історико-архітектурною пам'яткою, культова споруда є традиційно популярною в туристів, що відвідують Сумщину.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Свято-Покровський кафедральний собор (Охтирка) у переліку кафедральних соборів України з довідковими даними на Сайт УПЦ (МП)
  2. Свято-Покровський кафедральний собор (Охтирка) // Інформаційно-бібліографічний путівник «Сім чудес Сумщини»
  3. Ахтырка. Сумская обл. Покровский собор (1753 г.) // Памятники искусства Советского Союза. Украина и Молдавия. Справочник-путеводитель., М.-Лейпциг: «Искусство» / Эдицион Лейпциг. — с. 385
  4. Залавська Т. Б. (головний зберігач фондів Охтирського міського краєзнавчого музею) Свято-Покровський кафедральний собор // газ. «Город А» (м. Охтирка) на www.okhtyrka.net (Охтирський міський портал)
  5. Поліщук Марія Іванівна (методист туристсько-краєзнавчого напрямку Охтирського МЦДЮТ) Моя Охтирка. Покровський собор. // газ. «Лидер» на www.okhtyrka.net (Охтирський міський портал)
  6. В Сумській області експертна рада підбила підсумки акції «Сім чудес Сумщини», яка мала на меті визначити найвизначніші пам'ятки краю. // інф. за 8 червня 2007 року від НРКУ

Джерела, посилання та література[ред.ред. код]