Просо волосовидне
Просо волосовидне | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
Клада: | Комелініди (Commelinids) |
Порядок: | Тонконогоцвіті (Poales) |
Родина: | Злакові (Poaceae) |
Рід: | Просо (Panicum) |
Вид: | Просо волосовидне (P. capillare)
|
Біноміальна назва | |
Panicum capillare L., 1753
| |
Синоніми | |
Panicum barbipulvinatum |
Просо волокнисте[1], просо волосовидне[2] (Panicum capillare) — вид рослин родини тонконогові.
Трав'яниста рослина зі стеблом висотою 20-80 см. Має прямі та висхідні стебла, що виростають з одного вузла. Листки рослини лінійні, ланцетоподібні запушені з верхнього і нижнього боку. Язичок пластинчастий з бахромою. Суцвіття — розлога волоть довжиною 20-40 см, що складається з окремих черешкових колосків довжиною 2-2,5 мм. Насіння — плівчаста зернівка. Просо волосовидне має мичкувату кореневу систему.
Сходить у квітні — травні. Цвіте у червні — липні. Плодоносить у липні — вересні. Після засихання рослини волоть може повністю відламуватися і перетворитися на перекотиполе.[3]
Зростає як бур'ян на полях степової зони України та зрідка в Лісостепу. Походить з гірських районів Монголії.
У китайській «Книзі пісень» вказується, що просо було перший злаком, який люди отримали від богів. Вважається найдавнішою культурою в Європі та Азії. Його залишки виявлено на розкопках кам'яної доби у Швейцарії.
Зерно збирають волотями, підсушують, а потім вимолочують. Воно придатне в їжу після шеретування на круподерні чи обшуговування в ступі. За смаком і якістю крупа з проса волосовидного майже не відрізняється від культурних сортів проса, тільки трохи дрібніша. На Кавказі та в Криму з дикого проса варили бузу — напій на дріжджах.
-
Волоть
-
Язичок
-
Рослина
-
Насіння
- ↑ Panicum capillare // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
- ↑ Grass Manual Treatment [Архівовано 11 червня 2011 у Wayback Machine.]
- Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины : справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.90
Це незавершена стаття про злакові. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |