Оттон IV (імператор Священної Римської імперії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оттон IV
нім. Otto IV von Braunschweig
Оттон IV
король Східно-Франкського королівства
9 червня 1198 — 5 грудня 1212
Коронація: 12 липня 1198, Ахен
Попередник: Генріх VI
Наступник: Фрідріх II
Прапор
Імператор Священної Римської імперії
4 жовтня 1209 — 5 липня 1215
Коронація: 4 жовтня 1209, Рим
Попередник: Генріх VI
Наступник: Фрідріх II
 
Народження: 1175/1176
Смерть: 19 травня 1218(1218-05-19)
Нижня Саксонія, Харцбург
Династія: Вельфи
Батько: Генріх Лев
Мати: Матильда Плантагенет
Дружина: 1-а: Беатріса фон Гогенштауфен
2-а: Марія Брабантська

Оттон IV, (нім. Otto IV von Braunschweig, * 1175/1176 — 19 травня 1218, Нижня Саксонія, Гарцбург) — король Німеччини (11981212) та імператор Священної Римської Імперії (12091215), третій син Генріха Лева та Матильди Плантагенет, дочки англійського короля Генріха II; походив з однієї з найстаріших династій — Вельфів.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Оттон, третій син герцога Баварського Генріха Лева, провів дитинство і юність у свого дядька, англійського короля Річарда Левове Серце. Він був так само схожий на Річарда відвагою й фізичною силою, а також запальністю й схильністю до буйства; був високий на зріст, уважався чудовим вершником і майстром у всіх військових іграх, але при цьому він був людиною примхливою. У французьких володіннях дядька він засвоїв чужу мову й чужі звичаї. Річард любив його як сина, давши йому графство Пуату і титул герцога Аквітанського й ще хотів одружити його з донькою шотландського короля Маргарет, яка вважалася спадкоємицею престолу, тому що король не мав синів.

Коронація королем[ред.ред. код]

В 1197 році, після смерті Генріха VI, супротивники Гогенштауфенів обрали Оттона німецьким королем. Він відправився в Німеччину й у червні 1198 році був коронований в Ахені. Наступні десять років йому довелося провести в завзятій боротьбі зі своїм супротивником Філіпом Гогенштауфеном. Оттон не мав у ній успіху й був уже близьким до повної поразки, коли в червні 1208 році прийшла звістка про раптову смерть Філіпа, вбитого у своєму палаці пфальцграфом Оттоном Віттельсбахом. Після цього князі Гогенштауфенської партії вимушені були примиритися з Оттоном.

У вересні на гальберштадському з'їзді йому скорилися саксонські й тюрінзькі князі. Слідом за тим Оттона визнали королем князі рейнських областей і південної Німеччини. На франкфуртському з'їзді відбулося остаточне примирення.

Оттон одружився з донькою Філіпа, десятилітньою Беатріс, і одержав за нею величезні володіння Гогенштауфенів. За короткий час король відновив у державі спокій, законний порядок і припинив розбої на дорогах. Завдяки цьому оживилася торгівля. Хлібороби повернулися на свої поля, і незабаром багатий урожай здолав голод.

Коронація імператором[ред.ред. код]

1209 року Оттон відправився в Італію на коронацію. Жителі Мілана зустріли його з оливковими гілками в руках і з піснями на його честь. Так само привітали його й в інших італійських містах на шляху до Рима.

4 жовтня папа Інокентій III коронував Оттона в соборі Святого Петра імператорською короною. Але незабаром згода між папою й імператором переросла у сварку. Оттон зажадав присяги на вірність від маркграфства Тосканського, хоча колись обіцяв віддати ці землі папі. Точно так само він прийняв ленну присягу від архієпископа Равеннського й навіть префекта Рима.

Герцогство Сполето, на яке розраховував папа, він передав графу Ачеррському Дипольду. Інокентій III був дуже роздратований всім цим, але не показував поки свого гніву, вичікуючи зручного моменту для удару. В 1210 році Оттон вторгся в Апулію. Метою його було завоювання всієї південної Італії й приєднання до своїх володінь Сицилійського королівства, де правив маленький Фрідріх Гогенштауфен, онук знаменитого Барбаросси.

Спочатку Оттона супроводжував повний успіх. Капуя відкрила перед ним ворота. Дипольд здав Салерно. Багато вельмож й єпископів зустріли імператора як свого монарха. Він уже готовий був переправитися в Сицилію, але в цей час прийшла звістка, що папа відлучив його від церкви як клятвопорушника. Якщо в Італії це відлучення не справило жодного враження, то в Німеччині відразу підняли голову вороги Вельфів. Восени 1211 року вони зібралися в Нюрнберзі й обрали королем Фрідріха. Оттон швидко вирушив до Німеччини. У березні 1212 року він призначив з'їзд у Франкфурті, де зібралася більшість впливових вельмож, і оголосив своїх супротивників заколотниками. Але після того, як у серпні в Німеччину приїхав Фрідріх, ситуація змінилася. Вся південна Німеччина негайно перейшла на сторону Гогенштауфенів. Оттону зберегли вірність тільки нижньорейнські князі й васали його родових маєтків. З могутніх князів на його стороні залишився лише герцог Брабантський, але Оттон не падав духом.

В 1214 році, зібравши велику армію, він пішов на французького короля Філіпа II, який був наймогутнішим союзником Фрідріха. Однак у битві при Бувині в липні місяці того ж року Оттонове військо було розбите. Чимало воїнів імператора загинуло, інші потрапили в полон.

Імперський прапор також опинився у руках ворога. Коли Оттон повернувся до Кельна, справи його були ще гірші. Цілий рік він провів у цьому місті, не маючи сил і війська, аби йти проти Фрідріха. При цьому йому доводилося позичати гроші навіть на свої домашні витрати.

У листопаді Фрідріху скорився герцог Брабантський. Гогенштауфен пішов на Брауншвейг. Оттон повинен був їхати на захист своїх родових маєтків, але у листопаді 1215 року на Латеранському соборі папа Інокентій остаточно проголосив про позбавлення імператора влади. Три роки Оттон провів у Брауншвейзі, роблячи спроби утримати свою владу, але марно. Навесні 1218 року він занедужав і 10 травня цього ж року помер. Перед смертю Оттон побажав примиритися із церквою: він приніс покаяння у своїх гріхах проти папи, і з нього було зняте відлучення.

Література[ред.ред. код]

  • Abel, «Kaiser О. IV und Konig Friedrich II» (Б., 1856)
  • Langerfeldt, «Kaiser О. IV» (Ганнов., 1872)
  • Winkelmann, «Philipp von Schwaben und Otto IV von Braunschweig» (Лпц., 1873-74)


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Holy Roman Empire crown dsc02909.jpg Імператори Священної Римської імперії 800—1806
Banner of the Holy Roman Emperor with haloes (1400-1806).svg
800 814 840 843 855 875 877 881 887 891
   Карл I Великий Людовик I Благочестивий  —  Лотар I Людовик II Карл II Лисий  —  Карл III Товстий  —    
891 894 896 899 901 905 915 924 962 973 983
   Гі Сполетський Ламберт Арнульф Каринтійський  —  Людовик III Сліпий  —  Беренгар I  —  Оттон I Великий Оттон II Рудий   
983 996 1002 1014 1024 1027 1039 1046 1056 1084 1105 1111 1125 1133 1137 1155
    —  Оттон III  —  Генріх II Святий  —  Конрад II  —  Генріх III  —  Генріх IV  —  Генріх V  —  Лотар II  —    
1155 1190 1197 1209 1215 1220 1250 1312 1313 1328 1347 1355 1378 1410
   Фрідріх I Барбаросса Генріх VI  —  Оттон IV  —  Фрідріх II  —  Генріх VII  —  Людовик IV Баварський  —  Карл IV  —    
1410 1437 1452 1493 1508 1519 1530 1556 1564 1576 1612 1619 1637
   Сигізмунд  —  Фрідріх III  —  Максиміліан I  —  Карл V Фердинанд I Максиміліан II Рудольф II Матвій Фердинанд II   
1637 1657 1705 1711 1740 1742 1745 1765 1790 1792 1806
   Фердинанд III Леопольд I Йосип I Карл VI  —  Карл VII Альбрехт Франц I Йосип II Леопольд II Франц II   

КаролінгиСаксонська династіяСалічна династіяШтауфениВіттельсбахиГабсбурги