Дашкевич Роман Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Роман Дашкевич)
Перейти до: навігація, пошук
Роман Дашкевич
RomDashk.jpg
Роман Дашкевич
Народився 6 грудня 1892(1892-12-06)
Тустановичі, Бориславського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 12 січня 1975(1975-01-12) (82 роки)
Куфштайн, Австрія Австрія
Поховання Личаківське кладовище — поле почесних поховань (червень 2008 року)
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР, Австрія Австрія
Національність українець
Ім'я при народженні Роман-Микола Іванович Дашкевич
Діяльність політичний і військовий діяч УНР, правник, письменник і дослідник на еміграції
Відомий організатор товариства «Луг»
Звання 11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник[1]
Дружина Степанів Олена
Діти Дашкевич Ярослав
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
Alex K Ostafiy Dashkevysh.svg

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Рома́н Іва́нович Дашке́вич (* 6 грудня 1892, с. Тустановичі (тепер в складі м. Борислав), Львівська область — † 12 січня 1975, Куфштайн, Австрія) — галицький український політичний і військовий діяч, полковник армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), правник, один із засновників української артилерії.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки (до 1917 року)[ред.ред. код]

Народився в родині священика — о. Івана Дашкевича.

Закінчив Перемиську гімназію, в 1911-14 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету.

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В.Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич (позначений стрілкою), Петро Дідушок, Юліян Охримович.

В студентські роки брав активну участь в українському національно-визвольному русі Галичини; член управи Української Академічної Громади, Українського Студентського Союзу.

До першої світової війни — організатор «Січей», з 1912 року — Кошовий повітової «Січі» Українських Січових Стрільців у Львові.

На початку першої світової війни мобілізований до австрійської армії, не мав змоги вступити до Легіону Українських Січових Стрільців.

З 1914 року старшина артилерії австро-угорської армії; у 1915 році потрапив у російський полон, інтернований на Забайкаллі.

Після Лютневої революції 1917 року в Росії Роман Дашкевич навесні втік з табору військовополонених, пробрався у Київ.

Військова і громадська діяльність 1917-21 рр.[ред.ред. код]

Працюючи з осені 1917 р. у Галицько-Буковинському Комітеті спільно з Євгеном Коновальцем, Іваном Чмолою, Г.Лисенком, Федором Черником та іншими розгорнув активну діяльність по створенню Галицько-буковинського куреня січових стрільців.

18-19 грудня 1917 року відібрав у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровольці, поклав початок формуванню стрілецької частини.

Січень 1918 року обраний до складу Стрілецької Ради, з кінця лютою 1918 року призначений командиром 1-ї гарматної батареї Куреня Січових Стрільців при Січовому полку військ Центральної Ради.

Січень-лютий 1918 року батарея Романа Дашкевича брала участь в запеклих боях з червоногвардійськими частинами, які рвалися до Києва, в березні 1918 р. — у визволенні міста з-під більшовицької окупації.

Генерала Романа Дашкевича вважають батьком української артилерії. Роман Дашкевич першим зодягнув Січових стрільців у блакитні мундири. За словами Петра Франка, голови товариства політв'язнів і репресованих:

« Дашкевич за власні кошти і за кошти своїх батьків закупив січовикам не лише мундири, а й кріси та кулемети. Ця родина добре усвідомлювала, що таке формування власної держави, і дуже дбала про вишкіл молодого покоління.[2]  »

Після встановлення в Україні влади гетьмана Павла Скоропадського і роззброєння німецьким командуванням (30.04.1918 р.) Куреня очолював 4-ту батарею Запорізького Корпусу, який займав позиції на схід від Олександрівська (тепер Запоріжжя).

З вересня 1918 року знову командував новосформованою батареєю Січових Стрільців; частина під командуванням Дашкевича відіграла вирішальну роль у перемозі республіканських військ у Мотовилівському бою 1918 року.

Січень-грудень 1919 року — командир гарматної бригади Січових Стрільців Дієвої армії УНР, яка брала участь у всіх бойових операціях Армії УНР цього періоду.

Після поразки українських національно-визвольних змагань 19171921 років тимчасово перебував на еміґрації (в Чехословаччині та Австрії).

З 1920 року повернувся до Львова.

Львівський етап життя (1921–1943 роки)[ред.ред. код]

Закінчивши навчання у Львівському університеті, здав правничі і адвокатські іспити, здобув ступінь доктора права, згодом відкрив адвокатську контору.

У 1920 році одружився з Оленою Степанів (воювала в лавах УСС).

У 1920-30-х роках працював адвокатом. 1921-22 рр. відновив діяльність спортивно-протипожежних товариств «Січ» у Львові. Заборона польською владою діяльности цих організацій у 1924 році змусила Дашкевича шукати нові організаційні форми патріотичного виховання молоді.

У 1925 році Роман Дашкевич організовує товариства «Луг», які нараховували в 1930-х роках у Галичині понад сто осередків і бл. 50 тис. членів.

У 1922-33 редагував часопис «Січові Вісти», а в 1933-39 — «Вісті з Лугу».

18 жовтня 1938 у Тернополі відбулось розширене засідання чільних діячів товариства «Великого Лугу» під його керівництвом.[3]

На еміграції[ред.ред. код]

Під час другої світової війни з 1943 року жив у Куфштайні (Австрія).

В післявоєнний час викладав історію України у школі табору біженців. В цей період активно займається літературною і дослідницькою діяльністю. Автор книги «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота» (Нью-Йорк, 1965 р.), численних історичних довідок, споминів.

На еміґрації Роману Дашкевичу було присвоєно звання генерала.

Останки генерала артилерії УНР привезли на батьківщину з австрійського містечка Куфштайн через 33 роки після його смерти. 15 червня 2008 року в соборі Святого Юра у центрі Львова сотні львів'ян прощалися з прахом генерал-хорунжого УНР Романа Дашкевича; генерал-хорунжого було перепоховано на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань.[4]

У літературі[ред.ред. код]

Роман Дашкевич є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.

Джерела та література[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]