Іваничук Роман Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роман Іванович Іваничук
Роман Іванович Іваничук
Роман Іванович Іваничук, вересень 2008

Роман Іванович Іваничук, вересень 2008
При народженні Роман Іванович Іваничук
Народження 27 травня 1929(1929-05-27)
  с. Трач, Косівський повіт
Смерть 17 вересня 2016(2016-09-17)[1] (87 років)
  Україна м. Львів
Національність українець
Громадянство ПР, СРСР
Україна
Мова творів українська
Рід діяльності прозаїк
Роки активності: 19542013
Напрямок Історична і філософська проза
Жанр Історичні роман і повість, новели та оповідання, есеї
Член політичної партії Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди та премії
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Орден Трудового Червоного Прапора
Заслужений працівник культури України
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1985
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Іваничук Роман Іванович на Вікісховищі
Книжки Іваничука.JPG

Рома́н Іва́нович Іваничу́к (27 травня 1929(19290527), с. Трач — 17 вересня 2016, Львів[2]) — український письменник, громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України1960), народний депутат України І-го скликання (19901994). Заслужений працівник культури України.

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. Мазепи. Герой України.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 27 травня 1929 в селі Трач (нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна, тоді Косівський повіт Станиславівського воєводства, Польської республіки) в сім'ї учителя. Його стрийко — Михайло Іваничук, вчений-геоморфолог, вояк Легіону УСС та УГА. Вдома у батька була велика бібліотека, тому з дитинства Роман багато читав.

Навчався у початковій школі в с. Трач, від 1942 року в Коломийській гімназії, перетвореній після більшовицької окупації на Коломийську СШ № 1, яку закінчив у 1947 р. На бажання батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Один рік пропрацював учителем початкової школи в с. Трач.

У 1948 р. знову вступив до Львівського університету на філологічний факультет (українську філологію), але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього написали донос, і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність».

Відслужив три роки в армії (в Азербайджанській РСР) і в 1953 р. поновився у Львівському університеті.

У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.

По закінченні у 1957 р. Львівського університету поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.

У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.

У 1961 році переїхав до Львова. Від 1963 року працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (до 1990 р.).

В цей період виходять збірки новел Р. Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

У зв'язку з нагінками Р. Іваничук зосереджується на історичній прозі. Тему наступного роману «Черлене вино» — про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431—1432 роках в ході так званих «Воєн Свидригайла» — підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з'явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI — початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка. У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора. За них у 1985 р. автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Т. Шевченка. Після цього вийшов історичний роман «Шрами на скалі» (1987) про стосунки Івана Франка з письменниками угрупування Молодої музи.

У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року на пропозицію Ігоря Мельника погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. У 1990 р. Роман Іваничук завідував відділом прози журналу «Дзвін». Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.

Роман Іванович Іваничук помер на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові[3]. Президент Порошенко висловив співчуття рідним та близьким.[4]

Похований 19 вересня на Личаківському цвинтарі у Львові.

Нагороди та премії[ред.ред. код]

Роман Іваничук — лауреат Літературної премії ім. А. Головка (1979), премії ім. І. Мазепи (1999).

Творчість[ред.ред. код]

У доробку письменника двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Його твори перекладені, зокрема, французькою, російською та іншими мовами.

Твори[ред.ред. код]

  • збірка новел «Прут несе кригу» (др. 1958);
  • збірка новел «Не рубайте ясенів» (1961);
  • збірка новел «Під склепінням храму» (1961);
  • роман-трилогія «Край битого шляху» (1962(1964));
  • збірка новел «Тополина заметіль» (1965);
  • роман «Мальви» (написаний 1965—1967; друк. 1968); виданий вдруге під назвою «Яничари»;
  • збірка новел «Дім на горі» (1969);
  • збірка новел «Сиві ночі» (1975);
  • повість «Місто» (написаний 1972—1975; др. 1977);
  • роман «Черлене вино» (написаний 1974—1976; др. 1977);
  • роман «Манускрипт з вулиці Руської» (написаний 1976—1978; др. 1979);
  • збірка новел «На перевалі» (1980);
  • роман «Вода з каменю» (написаний 1978—1981; др. 1982);
  • роман «Саксаул у пісках»;
  • роман «Четвертий вимір» (написаний 1980—1984; др. 1984);
  • повість «Сьоме небо» (1985) — продовження повісті «Місто»;
  • роман «Шрами на скалі» (написаний 1984—1986 др. 1987);
  • роман «Журавлиний крик» (написаний 1968; др. 1988);
  • роман «Бо війна війною» (др. в журналі «Жовтень» у 1989; окремим виданням у 1991);
  • роман «Орда» (др. 1992);
  • роман «Ренегат»;
  • роман «Євангеліє від Томи»;
  • автобіографічна книга «Благослови, душе моя, Господа...» (1993);
  • спогади «Дороги вольні і невольні» (1999);
  • роман «Вогненні стовпи» (2006);
  • роман «Через перевал» (2008);
  • роман «Хресна проща» (2011);
  • роман «Торговиця» (2012);
  • роман «Генерали імперії»;
  • роман «Країна Ірредента» (Львів, 2007);
  • роман «Злодії та Апостоли» (Львів—Коломия, 2003—2004)

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://ukranews.com/ua/news/449571-pomer-ukrainskyy-pysmennyk-roman-ivanychuk
  2. Помер український письменник Роман Іваничук. ukranews.com. Українські новини. 2016-09-17. 
  3. Помер 87-річний письменник Роман Іваничук
  4. Порошенко висловив співчуття.
  5. Указ Президента України № 27/2009 від 16 січня 2009 року «Про присвоєння Р. Іваничуку звання Герой України»
  6. Указ Президента України № 793/2006 від 29 вересня 2006 року «Про нагородження працівників підприємств, установ та організацій міста Львова»
  7. Указ Президента України № 1337/98 від 8 грудня 1998 року «Про відзначення нагородами України активістів Всеукраїнського товариства „Просвіта“ імені Тараса Шевченка»
  8. Указ Президента України № 575/93 від 3 грудня 1993 року «Про присвоєння почесних звань України діячам Всеукраїнського товариства „Просвіта“ імені Т. Г. Шевченка»
  9. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
  10. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]