Андрух Іван Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Андрух
Андрух Іван.jpg

Іван Андрух
Народився 28 березня 1892(1892-03-28)
Австро-Угорщина с.Болестрашичі, Перемиський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, (тепер Польща Польща
Помер 28 серпня 1921(1921-08-28) (29 років)
м. Київ
Країна Flag of the Ukranian State.svg УНР
Рід військ Січові Стрільці
Звання OR-6 USR Feldwebel.svg Підхорунжий (фельдфебель)
Командування командир полку Дієвої армії УНР

Іва́н Анто́нович А́ндрух (Авраменко) (28 березня (за іншими даними — 25 березня) 1892, с. Болестрашичі біля Перемишля — 28 серпня 1921, Київ) — український військово-політичний діяч, командир полку Дієвої армії УНР.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у селі Болестрашичі біля Перемишля. У 1916 екстерном закінчив Перемиську гімназію. Навчався у Львівському університеті. Один з активних організаторів «Січей» у Галичині.

Участь у Першій світовій війні[ред.ред. код]

На початку Першої світової війни був покликаний до австро-угорської армії, вступив до складу Легіону Українських Січових Стрільців. За бойові заслуги був підвищений до рангу підхорунжого Легіону УСС. На початку вересня 1916 року у битві на горі Лисоні (неподалік від Бережан) потрапив до російського полону і був переправлений у концтабір для військовополонених Дубовка під Царициним (нині — Волгоград).

На службі Україні[ред.ред. код]

13 січня 1918 року разом з іншими полоненими старшинами УСС прибув до Києва, де став одним зі старшин Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців у військах Центральної Ради. З 1 березня 1918 року — командир сотні 1-го куреня 4-го (1-го) Січового полку.

З травня 1918 року служив у бомбометній сотні 2-го Запорізького полку Армії Української Держави, у подальшому — командир 3-ї кулеметної сотні цього полку.

Наприкінці вересня 1918 року, після дозволу гетьмана Павла Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців Армії Української Держави, на чолі своєї сотні виїхав до Білої Церкви, місця формування загону. З кінця листопада 1918 року командував куренем 1-го полку Січових стрільців військ Директорії. З середини липня 1919 року і до розформування Корпусу Січових стрільців (6 грудня 1919 року) — командир 28-го (1-го) полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. 23 листопада 1919 в Любарі гайдамацька бригада отамана О. Волоха роззброїла 1-й полк Січових стрільців й заарештувала його командира Андруха. У боях з червоними був важко поранений.

Співзасновник УВО[ред.ред. код]

Після розпуску Корпусу Січових стрільців перебував у таборах інтернованих українських вояків, звідки переїхав у Чехо-Словаччину до сформованої з вояків УГА Української бригади, у місто Німецьке Яблонне. В еміграції провадив організаційну роботу серед колишніх українських старшин. У липні 1920 року став співзасновником Української військової організації (УВО). У 1920—1921 рр. — крайовий комендант Української Військової Організації на Східних Українських Землях (СУЗ).

Очолював робітничу сотню на Закарпатті. У 1921 році легально повернувся у Радянську Україну з метою ведення підпільної боротьби проти більшовиків. Був схоплений ЧК у справі Київського Повстанчого центру. 28 серпня 1921 року засуджений до розстрілу. Розстріляний.

Реабілітований 29 липня 1996 року.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У Боярці існує вулиця Івана Андруха[1].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]