Сушко Роман Кирилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роман Кирилович Сушко
Роман Кирилович Сушко
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 6-й крайовий комендант УВО
січень 1927 — листопад 1928
Попередник: Юліан Головінський
Наступник: Володимир Горбовий
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 10-й крайовий комендант УВО
кінець 1929 — червень 1930
Попередник: Омелян Сеник
Наступник: Юліан Головінський
 
Партія: УВО (19203 лютого 1929)
ОУН (3 лютого 192914 січня 1944)
Рід занять: політик і офіцер
Народження: 9 березня 1894(1894-03-09)
Ременів, тепер Кам'янка-Бузький район, Львівська область
Смерть: 14 січня 1944(1944-01-14) (49 років)
Львів
Національність: Українець
Віросповідання: УГКЦ
 
Військова служба
Роки служби: 19181944
Приналежність: Армія УНР
Рід військ: Січові Стрільці
Звання: OF-1a USR Oberleutnant.svg Поручник (обер-лейтенант)
11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

Нагороди:
Хрест Симона Петлюри

Рома́н Кири́лович Сушко́ (Псевда: «Сич», «Кіндрат») (* 9 березня 1894(18940309), с. Ременів, тепер Кам'янка-Бузький район, Львівська область — † 14 січня 1944, Львів) — військовий і політичний діяч, поручник УСС, співорганізатор і полковник Січових Стрільців, співорганізатор, 6-й (01.1927—11.1928) та 10-й (кін.1929—06.1930) крайовий комендант УВО, співзасновник ОУН, командир «Легіону Сушка» (09.1939).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 9 березня 1894 в селі Ременів, Кам'янка-Бузького району, Львівської області.

У 1913 закінчив філію Академічної гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету.

З 1914 поручник 2 сотні УСС (учасник боїв на Маківці й Лисоні). Протягом 5 місяців командував чотою, 6 місяців — 2-ю сотнею, 1 місяць — сотнею, 1 місяць — куренем.

У вересні 1916 р. потрапив до російського полону. Протягом 19161917 перебував у таборі для військовополонених австро-угорської армії у Царицині (Поволжя).

Останнє звання в австро-угорській армії — обер-лейтенант.


13 січня 1918 р. разом з іншими полоненими старшинами Легіону УСС прибув до Києва, де вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців військ Центральної Ради.

Cпіворганізатор Січових Стрільців (СС).

З 19 січня 1918 р. — командир 1-ї сотні 1-го куреня Січових стрільців військ Центральної Ради. З 01 березня 1918 р. — командир 4-го (1-го) полку Січових стрільців.

Після розформування полку німцями 30 квітня 1918 р. виїхав до Окремої Запорізької дивізії, де домовився про формування в її складі Окремого Січового куреня з галичан.

З травня 1918 року — командир 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави.

Наприкінці вересня 1918 року, після дозволу гетьмана П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців, переїхав разом з куренем до Білої Церкви, місця формування загону.

У вересні—листопаді 1918 року очолював 1-й піший курінь загону.

16 листопада 1918 січові стрільці під командою Сушка рушили залізницею з Білої Церкви на Київ; вночі вони зайняли залізничний вузол Фастів. 17 листопада вранці до Фастова прибула решта сил січових стрільців, С.Петлюра і Директорія; німецький гарнізон міста дотримався нейтралітету щодо дальшого просування республіканських підрозділів на Київ, того ж дня січові стрільці зайняли станцію Мотовилівка, гетьманські частини підійшли до станції Васильків.

З середини грудня 1918 року — начальник 1-ї Січової дивізії військ Директорії, до складу якої ввійшли 1-й (сформований з галичан), 2-й (сформований з селян-повстанців), 3-й та 4-й (сформовані з вояків Сердюцької дивізії гетьмана П. Скоропадського, які перейшли на бік Директорії) Січових полків.

З кінця січня 1919 року — начальник Північної групи з оборони Коростенського залізничного вузла під Києвом, під час боїв був контужений.

З середини лютого 1919 року, після скасування управління 1-ї Січової дивізії, перебував на посаді отамана для доручень при командувачі Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР.

З середини липня 1919 року — начальник 11-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР.

По ліквідації СС, у грудні 1919 року інтернований польською владою у Луцьку.

З 31 березня 1920 року — командир 1-ї (згодом — 16-ї бригади) 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

На чолі збірної бригади 6-ї Січової дивізії брав участь у Другому Зимовому поході під командуванням Ю.Тютюнника (04–19.11.1921 р.).

У 1922 році повернувся до Львова, став одним із співзасновників Української військової організації і його крайовий комендант (19271930) на Заході України, кілька разів був ув'язнений поляками.

Співтворець ОУН, з 1929 року член Проводу Організації українських націоналістів.

У 1930-их на еміграції у Відні. З 1933 до 1938 перебув за завданням ОУН у США.

У 1938 — влітку 1939 рр. керував в Австрії підготовкою молодих військових кадрів ОУН.

На початку німецько-польської війни (1939) очолював українську військову групу (так званий «Легіон Сушка»), з якою дійшов до Стрия, але радянська окупація Галичини припинила її дії.

Напередодні Другої світової війни сформував з добровольців ОУН т. зв. Легіон Романа Сушка, на чолі якого брав участь у наступі німецької армії під час Німецько-польської війни у серпні 1939 року.
Легіон дійшов майже до Львова, але змушений був повернути на захід, оскільки місто було віддане німецьким командуванням радянській стороні.

Пам'ятна дошка у Львові на вул. Винниченка, 3

З кінця 1939 р. жив у Кракові, призначений провідником ОУН на території Генеральної Губернії (19391941), на якій розбудував мережу ОУН і сприяв створенню УЦК.

Був проти розколу ОУН (1940) і залишився на стороні полковника А. Мельника, зокрема особисто керував загонами під час подавлення путчу «бандерівців» із захоплення штабу УЦК у Кракові, невдовзі вчинив аналогічний напад на їхній штаб знищивши друкарню та захопивши документи[1].

З літа 1941 перебував у Львові.

У 1941–1943 роках співробітничав з кількома іноземними спецслужбами. Автор статей на військові теми, спогадів про Базар і Січових Стрільців та книги «Хто убив полковника Отмарштайна» (1933).

Вбитий на одній з вулиць Львова 14 січня 1944 року пострілом у спину. Представники ОУН (м) звинувачували у вбивстві «бандерівців»[2].

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Д. Армстронг «Украинский национализм. Факты и исследования» М.; ЗАО Центрполиграф, 2008. ISBN 9785952438941 (ст. 64-65)
  2. Звернення ОУН мельниківців «Українці!»

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Попередник
Юліан Головінський
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 6-й Крайовий комендант УВО
січень 1927-листопад 1928
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Володимир Горбовий
Попередник
Омелян Сеник
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 10-й Крайовий комендант УВО
кінець 1929-червень 1930
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Юліан Головінський