Мельник Андрій Атанасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Атанасович Мельник
Андрій Атанасович Мельник
Андрій Мельник
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 2-й Голова ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
23 травня 1938 — 1 листопада 1964
Попередник: Євген Коновалець
Наступник: Олег Штуль-Жданович
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 3-й крайовий комендант УВО
1923 — 1924
Попередник: Петро Бакович
Наступник: Ярослав Індишевський
 
Партія: УВО (19201929)
ОУН (19291 листопада 1964)
Національність: Українець
Віросповідання: УГКЦ
Народження: 12 грудня 1890(1890-12-12)
Воля Якубова, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть: 1 листопада 1964(1964-11-01) (73 роки)
Клерво, Люксембург Люксембург
Батько: Атанас Мельник
Мати: Марія Коваль
Дружина: Софія Федак
 
Військова служба
Роки служби: 19181964
Приналежність: Армія УНР
Звання: OF-1a USR Oberleutnant.svg Поручник (обер-лейтенант)
11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

 
Нагороди:
«Воєнний хрест» (УНР)

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Андрі́й Атанасович Ме́льник (* 12 грудня 1890, Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині — † 1 листопада 1964, Клерво, Люксембург) — полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 — голова Проводу ОУН; в'язень німецьких концтаборів. З 1945 — в еміграції.

Життєпис[ред.ред. код]

Поручник УСС Андрій Мельник, 1914

В Легіоні УСС[ред.ред. код]

У 1914—1916 Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 Мельник потрапив у російський полон. Мельник разом з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у селі Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія).

Участь у Визвольних змаганнях[ред.ред. код]

6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. У січні 1918 року став одним з організаторів Куреня січових стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського — заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року — виконуючий обов'язки командира корпусу.

З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. У березні-червні 1919 — начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року — помічник коменданта групи Січових Стрільців. У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.

У 19201921 — інспектор військових місій УНР у Празі.

Участь в УВО та громадському житті Галичини[ред.ред. код]

У 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. У квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. У 19321938 — член правління видавничої спілки «Діло», у 19331938 — голова Головної Ради Католицької Акції Української Молоді «Орли», член Товариства українських комбатантів «Молода Громада». У 1934 — член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.

Голова ОУН[ред.ред. код]

Після загибелі Євгена Коновальця 23 травня 1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. 26 серпня 1939 року в Римі відбувся ІІ Великий збір Українських націоналістів, що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів, проголошено український націоналізм ідеологією ОУН, встановлено потребу розбудови устрою Української держави на засадах націократії, головою ОУН надалі обрано А.Мельника.

На початку 1940-го, відколи в організації відбувся конфлікт між ветеранами I СВ і I-х визвольних з однієї сторони та їх суперниками (цивільними, переважно колишніми зеками[1]) з іншої, від ОУН відокремились «бандерівці»: стався розкол котрий супроводжувався взаємним фізичним знищенням опонентів. Окремі дослідники вказували близько 4 тис. загиблих «мельниківців» та зо кілька тисяч вбитих членів ОУН (б) в часи цього протистояння[2]. У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, з 26 лютого 1944 був ув'язнений в концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. У 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН.

Діяльність з об'єднання української еміграції[ред.ред. код]

Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців.

25 вересня 1960 року нагороджений Воєнним хрестом.

Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа. 31 жовтня 1965 на кладовищі Боневуа (фр. Bonnevoie) відкрито й освячено пам'ятник на могилі А.Мельника.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Могила Андрія Мельника на цвинтарі Боневуа в Люксембурзі

Іменем Андрія Мельника були названі вулиці у декількох містах України, зокрема у Дрогобичі, Івано-Франківську та Рівному.

У відділі історії музею «Дрогобиччина» створено «Меморіальну кімнату Андрія Мельника», яка присвячена життю та діяльності Голови Проводу (від особистих речей до тематичної літератури).

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Попередник
Євген Коновалець
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 2-й Голова ОУН
1938-1964
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Олег Штуль-Жданович
Попередник
Петро Бакович
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 3-й Крайовий комендант УВО
1923-1924
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Ярослав Індишевський