Русанівка (Роменський район)
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
| село Русанівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Роменський район |
| Громада | Роменська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA59060070290096240 |
| Облікова картка | Русанівка |
| Основні дані | |
| Населення | 935 |
| Поштовий індекс | 42545 |
| Телефонний код | +380 5452 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°30′30″ пн. ш. 33°44′29″ сх. д. / 50.50833° пн. ш. 33.74139° сх. д.Координати: 50°30′30″ пн. ш. 33°44′29″ сх. д. / 50.50833° пн. ш. 33.74139° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
115 м |
| Водойми | р. Хорол, Вільшана |
| Відстань до районного центру |
7 км |
| Найближча залізнична станція | Венеславівка |
| Відстань до залізничної станції |
18 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 42545, Сумська обл., Роменський р-н, с. Русанівка, вул. Зелена, 1 |
| Сільський голова | Шутько Світлана Володимирівна |
| Карта | |
  Русанівка | |
 Русанівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Русані́вка — село в Україні, у Роменському районі Сумської області. Населення становить 935 осіб. Входить до складу Липоводолинської селищної громади. До 2019 року орган місцевого самоврядування — Русанівська сільська рада.
Після ліквідації Липоводолинського району 19 липня 2020 року село увійшло до Роменського району[1].
Географія[ред. | ред. код]
Русанівка — село, колишній центр сільської ради, розташоване за 7 кілометрів від центру громади і за 18 км кілометрів від залізничної станції Венеславівка на лінії Лохвиця — Гадяч.
Село Русанівка розташоване на території слобідської України. Так звалися в XVII—XVIII сторіччях південна околиця Російської імперії, де тепер розташовані Харківська область, частина Полтавської, Сумської, Луганської областей України та частина Курської, Білгородської і Воронезької областей.
Село Русанівка лежить на березі річки Хорол у місці впадання в неї річки Вільшана, вище за течією на відстані 3,5 км розташоване смт Липова Долина, нижче за течією на відстані 2 км і на протилежному березі розташоване село Лучка. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці й заболочені озера.
Походження назви[ред. | ред. код]
Назва села Русанівка походить від прізвища козака Русанова, який заснував поселення на правому березі річки Хорол, що протікає в цій місцевості. Найдавніше відома назва села — Курів Брід, але вживалася і назва Разанівка. Виникло село в середині XVII століття.
Історія[ред. | ред. код]
Виникнення Русанівки відноситься приблизно до тих часів, коли були збудовані місто Охтирка, Недригайлів, Бобрик, місто Гадяч, Боковенька.
Ці міста і села були засновані українцями в першій половині XVII століття.
Але перші жителі з'явилися на території району ще в IV столітті до нашої ери. Виявлено поселення доби неоліту поблизу села Іванівка. У VII століттях на території нашого краю проживало одне із племен східних слов'ян — сіверяни. Про це свідчить городище, поблизу села Капустинці. У період феодальної роздробленості Київської Русі у 1054 році виділяється Переяславське князівство, в яке ввійшла і територія села Русанівки.
Спершу село входило до володінь князів Вишневецьких. Їм належало майже 134822 господарства, в тому числі й ті, що були на території Русанівки.
Саме поселення Русанівка не мало вигляду села. Жили тут переважно на лівому березі річки Хорол окремі поселенці — втікачі від кріпосного гніту. Окремі хуторці мали різні назви: Буймир, Бухалів, Жукове та інші. Жителі знали козаччину й кріпаччину, війни та мирну хліборобську працю.
На початку вісімнадцятого століття шведські війська Карла XII, просуваючись з Новгород-Сіверська до Полтави, пройшли й через Липову Долину. Ставка короля була в Русанівці, а в Липовій Долині знаходився шпиталь шведів.
В 1764 році належить гетьману України Кирилові Розумовському.
В 1782 році в селі нараховувалося 217 людей. В 1776 році збудована перша церква, яка згоріла від грози у 1778 році.
В 1800—1810 роках була збудована нова Миколаївська церква, яка є понині.
В 1802 році село стало волосним центром спочатку Глинського, а через рік — Гадяцького повіту. Але вже в 1863 році Липова Долина належить до Русанівської волості.
Були господарства пана Янжуля, що жив у Побиванці. Бідні селяни наймалися до поміщиків в інші села графа Гудовича в Байраці, до Войники у Войнівщину, до Туманського і Кривошеєва в Панасівні та інших. Під кінець XIX століття переважна більшість землі в окрузі Липової Долини належала козацьким шляхтичам Туманським (5,5 тисяч десятин).
1876 почала працювати перша лікарня, збудована земством, де працював один лікар Антоненко і три середніх медичних працівники. За даними на 1859 рік у власницькому, казеному та козацькому селі Гадяцького повіту Полтавської губернії, мешкало 3058 осіб (1463 чоловічої статі та 1695 — жіночої), налічувалось 364 дворових господарства, існувала православна церква[2].
1880 року в селі відкрита трьохкласна земська школа, де навчалося 65 учнів та працювало три вчителі. 1889 року в селі відкривається земське народне училище, а також церковно-приходська трьохкласна школа. В цей час в селі нараховувалося 724 двори. До села входило 6 хуторів.
1897 року в селі нараховувалося вже 4,5 тис. жителів, була церква, лікарня, декілька магазинів, приходська школа і школа грамоти. В 1908 році три вчителі навчали 152 дітей. Це були самі хлопчики, адже дівчатка в школі не навчалися. В селі працювало дві кузні. До 1903 року в селі було понад 50 вітряків та 3 водяних млини.
В 1912 році земство збудувало приміщення чотирьохкласної школи, де працювало три вчителі. Навчання в ній почалося 1914 року: на шкільному подвір'ї був мітинг на честь відкриття школи й діти пішли в перший клас.
Часи УНР та комуністична неволя[ред. | ред. код]
Першим головою сільської Ради від комуністів був Григорій Григорович Даць. 1929 року людей почали заганяти до колгоспів, серед них «Вільна нива». На тракторі працювала перша жінка-трактористка Парасковія Роєнко. Першим головою колгоспу обраний Бардак Семен Прокопович. У колгоспну неволю загнали: Шевченко Макар Максимович, Набок Савелій, Дяченко Артем, Данько Григорій, Кравченко Федір, Корча Ілля, Клименко Іван, Набок Микола, Неділько Устим. Передова ланкова — Острішко Парасковія Омелянівна за вирощування тютюну стала першою учасницею сільськогосподарської виставки в місті Москві. Вона була обрана делегатом восьмого з'їзду Рад.
Комуністичний Геноцид-Голодомор[ред. | ред. код]
Церкву комуністи висадили у повітря. У голодомор кількість мешканців села переполовинилася. Комуністи доводили людей до канібалізму. Були створені дитячі ясла, де денна норма хліба на дитину не перевищувала 100 грам. Люди тікали до міст, де міняли у комуністів золоті прикраси на їжу. Церква, Будинок Культури та інші громадські споруди використовувалися як зерносховища. По полях можна було зібрати хоч гнилі буряки та дещо інше. Кількість встановлених жертв голодомору в селі Русанівка від 140 до 200 осіб, яким поставлено пам'ятник на території села[3].
9 жовтня 1941 року із села вигнали організаторів Голодомору — сталіністів. 598 жителів села загнали у сталінські війська. 224 із них довели до смерті. 13 вересня 1943 року до села знову вдерлися комуністи.
Після війни школа залишилася восьмирічною. В 1954 році відбувся третій випуск учнів з освітою 10 класів. В селі працює Будинок культури на 350 місць, бібліотека, лікарня, загальноосвітня школа.
В 1965 році грошовий дохід колгоспу становив 800 000 карбованців, а 1959 року на території сільської Ради побудований цегельний завод. За успіхи в сільському виробництві 58 трудящих села нагороджені орденами та медалями СРСР, серед яких доярка Е. С. Тарасенко — орденом Трудового Червоного Прапора. За 15 років в сільській Раді побудовано шістдесят тисяч квадратних метрів жилої площі. Стогнієнко Марія схоронила церковний паспорт, що тепер знаходиться у Миколаївській церкві.
Економіка[ред. | ред. код]
- Молочно-товарна ферма;
- 3 магазини.
Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]
- Будинок культури;
- Бібліотека.
Релігія[ред. | ред. код]
Православна віра
- Церква Святого Миколи Чудотворця.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Новиченко Леонід Миколайович (1914—1996) — український літературознавець, академік Національної Академії наук.
- Трещинський Анатолій Іванович (1923—2009) — український медик.
- Курило Кирило Павлович (1924—1990) — український художник.
- Курило-Рибчинська Антоніна Павлівна (1918 -2003) - український медик, пережила голодомор та сибірські табори політв'язнів
- Курило Григорій Павлович (1929 - ) — український геолог. Ось його спогади про голодомор у Русанівці на хуторі Солодкий. http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1138 [Архівовано 2 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Курило Яків Павлович (1931 - ) — український геолог та художник.
- Курило Олександр Павлович ( 1926 - ) — український енергетик.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 458)
- ↑ Національна книга пам'яті жертв голодомору. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 11 червня 2015.
Джерела[ред. | ред. код]
- Погода в селі Русанівка [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- https://rusanivska.silrada.org [Архівовано 21 березня 2022 у Wayback Machine.]
| ||||||||
| ||||||||||||||
| |||||||||||
