Садиба на Спаській, 12

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Садиба на Спаській, 12

Спаська, 12 (24-06-2020).jpg


50°27′59″ пн. ш. 30°31′09″ сх. д. / 50.46663611113888948° пн. ш. 30.519202777805556792° сх. д. / 50.46663611113888948; 30.519202777805556792Координати: 50°27′59″ пн. ш. 30°31′09″ сх. д. / 50.46663611113888948° пн. ш. 30.519202777805556792° сх. д. / 50.46663611113888948; 30.519202777805556792
Статус пам'ятка архітектури (охоронний номер 291-Кв)
Країна

 Україна

Розташування Київ
Архітектурний стиль неокласицизм
Архітектор Риков Валеріян Микитович
Будівництво 1912 — 1913
Адреса Спаська вулиця, 12
Ідентифікатори й посилання
Садиба на Спаській, 12. Карта розташування: Київ
Садиба на Спаській, 12
Садиба на Спаській, 12 (Київ)

CMNS: Садиба на Спаській, 12 у Вікісховищі

Особня́к Апште́йна — будинок у неокласичному стилі на Спаській вулиці, 12. Рідкісний зразок садибної забудови Подолу у стилі неокласицизму[1].

Наказом Міністерства культури України № 869 від 15 жовтня 2014 року будівля внесена до обліку пам'яток архітектури (охоронний номер 291-Кв)[2].

Історія ділянки[ред. | ред. код]

Фото 1920
Фото 2020

Садиба виникла внаслідок перепланування вулиць після великої пожежі 1811 року на Подолі. На ній містився малоповерховий дерев'яний будинок із кам'яним цоколем[2].

Станом на 1882 рік, ділянкою володіла Наталія Бережецька. До 1899 року власником став київський купець першої гільдії Тев'є Мойсейович Апштейн[3].

Спорудження і використання будівлі[ред. | ред. код]

У 1912—1913 роках на замовлення Апштейна у садибі збудували кам'яницю за проєктом архітектора Валеріяна Рикова.

У будинку купець розмістив контору і правління акціонерного товариства «Т. М. Апштейн і сини для залізо-технічної торгівлі та лісопромисловості», а сам переїхав жити у «Будинок невтішної вдови», що на Лютеранській вулиці, 23[4].

У січні 1918 року більшовики конфіскували будинок для потреб штабу кінного дивізіону Червоного козацтва, що воювало з Армією Української Народної Республіки і брало участь у захопленні Києва. У приміщенні розмістили редакцію пропагандистської газети «К оружию».

У 1919 року в будинку діяв молодіжний клуб комсомольців, яких більшовики кинули влітку на придушення антибільшовицького селянського повстання на Київщині під орудою отамана Зеленого[5].

Згодом садибу передали ПТУ № 14.

У 1994—1997 роках в особняку провели ремонтно-реставраційні роботи. 2019 року кам'яницю знову відреставрували[1].

З 1995 року приміщення будинку займає установа з охорони культурної спадщини[2].

Архітектура[ред. | ред. код]

Одноповерхова цегляна, тинькована, Г-подібна у плані будівля має підвал, вальмовий дах, пласкі перекриття й мансарду з боку подвір'я.

Фасад оформлений у стилі неокласицизму. Стилістика особняка зближує його з будинком на Шовковичній, 14[6].

Вісь фасаду акцентована порталом, який фланковано колонами з капітелями іонічного ордера й розірваним трикутним фронтоном. У полі фронтону — картуш із маскароном.

На фалангах розміщені величезні аркові вікна з архівольтами й замковими каменями. Над ними у фризі — картуші з акантом. Парапет прикрашений зображенням листа аканта і виробів з металів (швелера, ланцюга, зубчастого коліщатка), що символізувало рід діяльності власника. Аттик увінчаний декоративними вазами. Ближче до входу віконні прорізи — прямокутні. Під арковими вікнами ліпний орнамент у вигляді картушів, під квадратними — фестони-гірлянди[2].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]