Шоколадний будиночок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шоколадний будиночок
Шоколадний будиночок.JPG
Особняк Могильовцева

50°26′35″ пн. ш. 30°31′53″ сх. д. / 50.44318333333300330° пн. ш. 30.531483333333000° сх. д. / 50.44318333333300330; 30.531483333333000Координати: 50°26′35″ пн. ш. 30°31′53″ сх. д. / 50.44318333333300330° пн. ш. 30.531483333333000° сх. д. / 50.44318333333300330; 30.531483333333000
Країна Україна Україна
Розташування Київ
Архітектор Володимир Ніколаєв
Клієнт Семен Могилевцев
Дата початку спорудження 1899 рік
Дата закінчення спорудження 1901 рік
Стиль історизм
Адреса вул. Шовковична, 17/2

Шоколадний будиночок is located in Україна
Шоколадний будиночок
Шоколадний будиночок
Шоколадний будиночок (Україна)

CMNS: Шоколадний будиночок на Вікісховищі

Особня́к Могилевцева, широко відомий як «Шокола́дний буди́ночок» — пам'ятка історії та архітектури у Києві, що знаходиться на вулиці Шовковичній, 17/2 (поряд із відомим будинком Ікскюль-Гільденбанда, що має № 19).

Свою популярну назву отримав через коричневий колір та крупну рустику, що нагадує шоколадну плитку.

Історія будинку[ред.ред. код]

Будинок збудовано у 1901 році за проектом головного архітектора Києва, академіка архітектури Володимира Ніколаєва на замовлення відомого промисловця, фінансиста та мецената, купця першої гільдії Семена Могилевцева, який жив у ньому до своєї смерті 10 серпня 1917 року, заповівши майно численним племінникам.[1]

Подальша доля будинку пов'язана з такими мешканцями та подіями:

  • у 19171918 роках тут мешкав український державний діяч Ігор Кістяківський.
  • 1919 року (з приходом до Києва більшовиків) в особняку мешкав більшовицький діяч Християн Раковський.
  • від 1925 року будинок було передано під помешкання для науковців ВУАН та поділено на квартири. У 1929—1930 роках тут жив історик Матвій Яворський, опонент наукової школи Михайла Грушевського, а у 19271934 роки в квартирі № 6 — професор Микола Макаренко. Обох було заарештовано та страчено у 1930-х роках, останнього засудили за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору.
  • 1934 року особняк реконструйовано за проектом Павла Альошина і передано від ВУАН до НКВС.
  • у 1948 році будівлю було передано Управлінню справами Ради Міністрів УРСР, з 1952 року в ньому містилося «ВОКС» — Всесоюзне товариство культурних зв'язків із закордоном.
  • у 19601982 роках у приміщенні Шоколадного будинку був Центральний палац одружень.
  • після будівництва нового Палацу одружень 1982 року будинок майже у аварійному стані був переданий Управлінню культури і мистецтв київського виконкому.
  • у 19831986 роках проведено часткову реставрацію.[2][3] У будинку планувалося розміщення шахово-шашкової секції Палацу піонерів, але плани так і не було втілено в життя.
  • у 1986 році у будинку оселилася Дитяча картинна галерея.[3]
  • у 19911993 роках продовжено і знову дочасно згорнуто реставрацію.[2]
  • у 2009 році Дитячу картинну галерею разом з будинком було передано Національному музею «Київська картинна галерея», після чого активно продовжилася реставрація.[3]
  • з 17 лютого 2010 будинок відкрито для відвідувачів як «Дитячу картинну галерею» — філію Київської національної картинної галереї. До експозиції входять дитячі картини 1980-х років.[3]

Станом на червень 2011, незважаючи на те, що реставрація досі не закінчилася, у будинку вже проходить багато культурних та світських дійств. По закінченню реставраційних робіт у «Шоколадному будиночку» влаштують картинну галерею, школу дитячого естетичного виховання та музей приватних колекцій. Тут же планують зробити музей однієї картини, куди будуть привозити один знаменитий твір мистецтва і влаштовувати тематичні диспути, демонструвати фільми тощо.[3]

Архітектурні особливості[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Біла зала
Nuvola apps kaboodle.svg Зала у стилі «модерн»
Nuvola apps kaboodle.svg Російська зала
Nuvola apps kaboodle.svg Мавританська зала
Nuvola apps kaboodle.svg Візантійська зала

Будівля загальною площею близько 900 м² має два поверхи з великим підвалом і мансардою над прибудовою. На першому поверсі розміщено кімнати для секретаря, прислуги та різних допоміжних служб.[4] На другому поверсі — кілька залів у різних стилях. У підвал є шахта для ліфта, однак її було закладено цеглою.[5]

Фасад[ред.ред. код]

Фасади садиби, що виходять на вулиці Шовковичну та Пилипа Орлика, виконано в стилі італійського ренесансу — флорентійських палаццо. У містобудівній подобі Києва Шоколадний будинок є чи не єдиним прикладом споруди такого типу. Загальна система побудови фасадів відрізняється монументальністю і пишнотою. Великий, із сколеною поверхнею руст облицювання, контури вікон, випнений карниз, декоративна обробка — все це є стилізацією архітектурних форм флорентійського палаццо Пітті, зведеного в першій половині 15 століття.[2] Зовнішній вигляд будівлі зберігся до наших днів майже у первинному вигляді.

Фасад прикрашає ліпнина над архівольтами вікон, що зображує ряди кадукеїв та голів левів з відкритими пащами, поєднаних між собою гірляндами з квітів та листя, оздоблених стрічками і бантами.[1]

Інсталяція «Відеокамера, що оглядає бетонним конусом»

Перед входом до будівлі фасад прикрашає інсталяція у вигляді відеокамери, межі огляду якої у формі конуса виготовлені з бетону.

Також на будинку встановлено штучного горобчика.

Інтер'єр[ред.ред. код]

В основі планувального рішення будівлі (а саме другого «парадного» поверху) лежить анфіладна система. Інтер'єри кімнат виконані в різних архітектурних стилях та відзначаються вишуканістю і багатством: зала у стилі бароко (біла зала), модерн і ренесанс, зали у російському, мавританському, візантійському та французькому стилях.

Біла зала[ред.ред. код]

Білу залу виконано у стилі французького бароко.[4] Зала є найбільшою у будинку (92 м²). Ця зала була урочистою: у ній відбувалися прийоми, музичні вечори та бали. Стіни та стелю прикрашає вишукана барокова ліпнина. На великій стіні посередині зали розміщено велике венеційське дзеркало, яке збереглося з початку 20 століття. Дзеркало оздоблене ліпленими гірляндами та парними купідонами, овнами, голубами і чашами. Голуб (символ чистоти) та овен (символ золотого руна) — елементи герба Могильовцева.[6] В білій залі також була величезна люстра з позолотою та купідонами.[4]

Альфонс Муха, портрет Сари Бернар, копію якого зображено на стелі зали у Шоколадному будинку

Зала у стилі модерн[ред.ред. код]

Зала у стилі модерн примітна українськими етнічними орнаментальними мотивами: у стінописі напівфантастичні сині «модернові» квіти сусідять з червоними та блакитними маками. На вітражах півники (улюблені квіти модерністів) межують із українським барвінком.[6] Барвінки та нарциси зображено на позолоченому фризі навколо стелі. На стелі ж — копія портрету Сари Бернар роботи Альфонса Мухи,[7] а також традиційні для модерну павич та метелик зображені серед барвінку.

Російська зала[ред.ред. код]

Російську залу виконано у новоросійському стилі. Збереглися фрагменти розпису стін Російської зали, на яких зображені орнаменти з царської ювілейної п'ятирублівки, що тоді була в обігу. Ключовим елементом орнаментів стелі є жар-птиця.

Візантійська зала[ред.ред. код]

Візантійська зала являла собою велику парадну їдальню. Залу облямовують великі гірлянди, на яких зображено різноманітні фрукти та ягоди, зокрема яблука та виноград.

Мавританська зала[ред.ред. код]

Невелика за розмірами мавританська зала прилягає до візантійської їдальні та білої зали, головна її оздоба — гіпсові різьблені панелі стін. Самі стіни, що нині зафарбовані у синій колір, попередньо мали орнамент із п'яти, шести та десятикутними зірками — невелика його ділянка, на щастя, збереглася незафарбованою.[5]

Сходи в особняку виконані в стилі ампір: білі мармурові східці прикрашають литі чавунні[7] поручча. На стелі над сходами ширяють два лебеді.[6]

Меблі у залах було зроблено на спеціальне замовлення і відповідали загальному стилю зали: елементи орнаменту на стелі та стінах точно повторювалися на меблях.[4]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]