Шоколадний будиночок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шоколадний будиночок
Шоколадний будиночок.JPG
Особняк Могильовцева
Розташування Київ
Країна Україна Україна
Архітектор Володимир Ніколаєв
Клієнт Семен Могилевцев
Дата початку спорудження 1899 рік
Дата закінчення спорудження 1901 рік
Стиль історизм
Адреса вул. Шовковична, 17/2

Commons-logo.svg Шоколадний будиночок у Вікісховищі

Особня́к Могилевцева, широко відомий як «Шокола́дний буди́ночок» — пам'ятка історії та архітектури у Києві, що знаходиться на вулиці Шовковичній, 17/2 (поряд із відомим будинком Ікскюль-Гільденбанда, що має № 19).

Свою популярну назву отримав через коричневий колір та крупну рустику, що нагадує шоколадну плитку.

Історія будинку[ред.ред. код]

Будинок збудовано у 1901 році за проектом головного архітектора Києва, академіка архітектури Володимира Ніколаєва на замовлення відомого промисловця, фінансиста та мецената, купця першої гільдії Семена Могилевцева, який жив у ньому до своєї смерті 10 серпня 1917 року, заповівши майно численним племінникам.[1]

Подальша доля будинку пов'язана з такими мешканцями та подіями:

  • у 19171918 роках тут мешкав український державний діяч Ігор Кістяківський.
  • 1919 року (з приходом до Києва більшовиків) в особняку мешкав більшовицький діяч Християн Раковський.
  • від 1925 року будинок було передано під помешкання для науковців ВУАН та поділено на квартири. У 1929—1930 роках тут жив історик Матвій Яворський, опонент наукової школи Михайла Грушевського, а у 19271934 роки в квартирі № 6 — професор Микола Макаренко. Обох було заарештовано та страчено у 1930-х роках, останнього засудили за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору.
  • 1934 року особняк реконструйовано за проектом Павла Альошина і передано від ВУАН до НКВС.
  • у 1948 році будівлю було передано Управлінню справами Ради Міністрів УРСР, з 1952 року в ньому містилося «ВОКС» — Всесоюзне товариство культурних зв'язків із закордоном.
  • у 19601982 роках у приміщенні Шоколадного будинку був Центральний палац одружень.
  • після будівництва нового Палацу одружень 1982 року будинок майже у аварійному стані був переданий Управлінню культури і мистецтв київського виконкому.
  • у 19831986 роках проведено часткову реставрацію.[2][3] У будинку планувалося розміщення шахово-шашкової секції Палацу піонерів, але плани так і не було втілено в життя.
  • у 1986 році у будинку оселилася Дитяча картинна галерея.[3]
  • у 19911993 роках продовжено і знову дочасно згорнуто реставрацію.[2]
  • у 2009 році Дитячу картинну галерею разом з будинком було передано Національному музею «Київська картинна галерея», після чого активно продовжилася реставрація.[3]
  • з 17 лютого 2010 будинок відкрито для відвідувачів як «Дитячу картинну галерею» — філію Київської національної картинної галереї. До експозиції входять дитячі картини 1980-х років.[3]

Станом на червень 2011, незважаючи на те, що реставрація досі не закінчилася, у будинку вже проходить багато культурних та світських дійств. По закінченню реставраційних робіт у «Шоколадному будиночку» влаштують картинну галерею, школу дитячого естетичного виховання та музей приватних колекцій. Тут же планують зробити музей однієї картини, куди будуть привозити один знаменитий твір мистецтва і влаштовувати тематичні диспути, демонструвати фільми тощо.[3]

Архітектурні особливості[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Біла зала
Nuvola apps kaboodle.svg Зала у стилі «модерн»
Nuvola apps kaboodle.svg Російська зала
Nuvola apps kaboodle.svg Мавританська зала
Nuvola apps kaboodle.svg Візантійська зала

Будівля загальною площею близько 900 м² має два поверхи з великим підвалом і мансардою над прибудовою. На першому поверсі розміщено кімнати для секретаря, прислуги та різних допоміжних служб.[4] На другому поверсі — кілька залів у різних стилях. У підвал є шахта для ліфта, однак її було закладено цеглою.[5]

Фасад[ред.ред. код]

Фасади садиби, що виходять на вулиці Шовковичну та Пилипа Орлика, виконано в стилі італійського ренесансу — флорентійських палаццо. У містобудівній подобі Києва Шоколадний будинок є чи не єдиним прикладом споруди такого типу. Загальна система побудови фасадів відрізняється монументальністю і пишнотою. Великий, із сколеною поверхнею руст облицювання, контури вікон, випнений карниз, декоративна обробка — все це є стилізацією архітектурних форм флорентійського палаццо Пітті, зведеного в першій половині 15 століття.[2] Зовнішній вигляд будівлі зберігся до наших днів майже у первинному вигляді.

Фасад прикрашає ліпнина над архівольтами вікон, що зображує ряди кадукеїв та голів левів з відкритими пащами, поєднаних між собою гірляндами з квітів та листя, оздоблених стрічками і бантами.[1]

Інсталяція «Відеокамера, що оглядає бетонним конусом»

Перед входом до будівлі фасад прикрашає інсталяція у вигляді відеокамери, межі огляду якої у формі конуса виготовлені з бетону.

Також на будинку встановлено штучного горобчика.

Інтер'єр[ред.ред. код]

В основі планувального рішення будівлі (а саме другого «парадного» поверху) лежить анфіладна система. Інтер'єри кімнат виконані в різних архітектурних стилях та відзначаються вишуканістю і багатством: зала у стилі бароко (біла зала), модерн і ренесанс, зали у російському, мавританському, візантійському та французькому стилях.

Біла зала[ред.ред. код]

Білу залу виконано у стилі французького бароко.[4] Зала є найбільшою у будинку (92 м²). Ця зала була урочистою: у ній відбувалися прийоми, музичні вечори та бали. Стіни та стелю прикрашає вишукана барокова ліпнина. На великій стіні посередині зали розміщено велике венеційське дзеркало, яке збереглося з початку 20 століття. Дзеркало оздоблене ліпленими гірляндами та парними купідонами, овнами, голубами і чашами. Голуб (символ чистоти) та овен (символ золотого руна) — елементи герба Могильовцева.[6] В білій залі також була величезна люстра з позолотою та купідонами.[4]

Альфонс Муха, портрет Сари Бернар, копію якого зображено на стелі зали у Шоколадному будинку

Зала у стилі модерн[ред.ред. код]

Зала у стилі модерн примітна українськими етнічними орнаментальними мотивами: у стінописі напівфантастичні сині «модернові» квіти сусідять з червоними та блакитними маками. На вітражах півники (улюблені квіти модерністів) межують із українським барвінком.[6] Барвінки та нарциси зображено на позолоченому фризі навколо стелі. На стелі ж — копія портрету Сари Бернар роботи Альфонса Мухи,[7] а також традиційні для модерну павич та метелик зображені серед барвінку.

Російська зала[ред.ред. код]

Російську залу виконано у новоросійському стилі. Збереглися фрагменти розпису стін Російської зали, на яких зображені орнаменти з царської ювілейної п'ятирублівки, що тоді була в обігу. Ключовим елементом орнаментів стелі є жар-птиця.

Візантійська зала[ред.ред. код]

Візантійська зала являла собою велику парадну їдальню. Залу облямовують великі гірлянди, на яких зображено різноманітні фрукти та ягоди, зокрема яблука та виноград.

Мавританська зала[ред.ред. код]

Невелика за розмірами мавританська зала прилягає до візантійської їдальні та білої зали, головна її оздоба — гіпсові різьблені панелі стін. Самі стіни, що нині зафарбовані у синій колір, попередньо мали орнамент із п'яти, шести та десятикутними зірками — невелика його ділянка, на щастя, збереглася незафарбованою.[5]

Сходи в особняку виконані в стилі ампір: білі мармурові східці прикрашають литі чавунні[7] поручча. На стелі над сходами ширяють два лебеді.[6]

Меблі у залах було зроблено на спеціальне замовлення і відповідали загальному стилю зали: елементи орнаменту на стелі та стінах точно повторювалися на меблях.[4]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]