Садиба Гальперіна
| Садиба Гальперіна | |
|---|---|
 | |
| 50°26′49″ пн. ш. 30°32′09″ сх. д. / 50.447111° пн. ш. 30.536000° сх. д.Координати: 50°26′49″ пн. ш. 30°32′09″ сх. д. / 50.447111° пн. ш. 30.536000° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Місто | Київ |
| Розташування | вул. Михайла Грушевського, 18/2 |
| Тип | будівля |
| Тип будівлі | садиба |
| Стиль | неоренесанс |
| Автор проєкту | В. Ніколаєв |
| Побудовано | 1899 |
| Статус | охороняється державою |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Садиба Гальпе́ріна — пам'ятка архітектури в Печерському районі міста Києва. Розташована на розі вулиць Грушевського і Шовковичної. Зведена у 1890-х роках архітектором В. Ніколаєвим в формах і декорі венеційського палаццо доби Високого Відродження. Є одним з найкращих зразків забудови Липок кінця XIX століття.
Історія[ред. | ред. код]
Аптека Приказу громадської опіки[ред. | ред. код]
Садиба на розі сучасних вулиць Грушевського і Шовковичної відома ще з кінця XVIII століття — тут розташовувалася аптека управління громадської опіки. Від цієї аптеки, однієї з перших в Києві, пішла перша назва Шовковичної вулиці — Аптекарська. Повноцінно функціювати аптека почала 1799 року, її першим провізором став Ілля Чекалов, який згодом отримав аптеку у викупне утримання на вісім років. У 1811 році аптеку викупив Григорій Бунге з київської династії аптекарів Бунге, після його смерті завідування аптеки перейшло до зятя Г. Бунге — Івана Богдановича Тецнера. Після подільської пожежі 1811 року аптека на Печерську деякий час була єдиною в Києві.
Головний корпус аптеки був дерев'яний, на кам'яному фундаменті, мав 8 сажнів у довжину та 6 сажнів в ширину. У головному корпусі в чотирьох кімнатах розташовувалася власне аптека та мешкали аптекар з помічником. Окремо стояв мурований будиночок лабораторії зі склепистим льохом. Ще одна лабораторія містилася у дерев'яному флігелі, де також мешкали лаборант, гезель[1] та «робочі люди». Також у садибі, огородженій дощатим парканом, були стайня на двоє коней і сарай для різного посуду.
У 1815 році київські католики отримали від імператора Олександра I дозвіл на будівництво римо-католицького костьолу. Одним з перспективних місць для будівництва храму визнали якраз ділянку навпроти Царського палацу, на місці дерев'яної будівлі аптеки. Архітектор Андрій Меленський склав план будівлі аптеки, а незалежні міські оцінювачі оцінили її у 25 637 рублів 50 копійок. Деякий час йшли перемовини з власником аптеки, який не бажав переїжджати на інше місце, запропоноване католицькою громадою, інші варіанти не подобалися самій громаді, тому будівництво костьолу почалося у 1817 році на Михайлівській горі, яка згодом отримала назву Володимирської гірки.
Будівництво особняка[ред. | ред. код]
У 1875 році ділянку придбав колезький асесор, директор київського Промислового банку Всеволод Абрамович Рубінштейн. Того ж року міський землемір О. Терський склав план садиби: тут знаходилися два будинки, один з яких фасадом виходив на Олександрівську вулицю (сучасна вулиця Грушевського), а другий — на Левашовську (сучасна вулиця Шовковична). До останнього В. Рубінштейн у тому ж 1875 році зробив за проєктом архітектора Ромуальда Тустановського кам'яну прибудову.
Існує два варіанти історії будівництва особняка на місці колишньої аптеки. За одним з них особняк зведено у середині 1890-х років і його замовником був В. Рубінштейн[2]. За іншим варіантом, Рубінштейн наприкінці 1890-х років продав ділянку купцеві 1-ї гільдії М. Гальперіну, який, відповідно, і був замовником особняка, зведеного за цією версією у 1899 році[3]. Відомо, що ще в 1894 році В. Рубінштейн тут мешкав — його ім'я та адреса фігурують в путівнику по Києву видання В. Д. Бублика 1894 року. Та сама адреса вказана для нього і у довіднику «Весь Київ» 1899 року. Тому можна з великою часткою достовірності стверджувати, що особняк був зведений на замовлення саме В. Рубінштейна, але через те, що Рубінштейн мешкав у ньому досить недовго, в історії будинок залишився відомим як особняк Гальперіна.
На початку XX століття в особняку вже мешкала численна родина Гальперіних. Голова родини, Мойсей Борисович (Беркович) Гальперін був цукропромисловцем та відомим благодійником. Контори та правління цукрових заводів Гальперіна за тогочасною традицією розташовувалися також в особняку, але вхід до них був з вулиці Шовковичної (нині закладений). Головний вхід до особняка знаходився на вулиці Грушевського. Дружиною Мойсея Гальперіна була Софія Іонівна з родини так само великих цукропромисловців Зайцевих. Гальперіни виростили п'ятьох дітей (двох доньок та трьох синів), які пізніше зі своїми родинами також мешкали в цьому особняку.
18—19 жовтня 1905 року в Києві відбувся єврейський погром. У різних частинах міста натовп у присутності військ і поліції грабував і трощив магазини та будинки, що належали євреям. Особняк Гальперіних, як і деякі особняки липських євреїв, також був пограбований.
Подальша доля особняка[ред. | ред. код]
Після перевороту 1917 року та встановлення більшовицької влади в Києві особняк Гальперіних було націоналізовано. У 1921 році тут містилося управління артилерії 44-ї дивізії, пізніше — Київське окружне статистичне бюро. У 1925 році особняк був переданий Музично-драматичному інституту ім. М. Лисенка, проте інститут так і не в'їхав до нового приміщення. Після перенесення столиці УРСР із Харкова до Києва і до початку Другої світової війни в особняку містилося Головне управління міліції НКВС.
У 1946—1951 році в особняку перебував Музей партизанської слави і проводилася виставка «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників». Пізніше розташовувалася організація під назвою «Будинок політпросвіти».
У 1970-х роках особняк передали Верховній Раді УРСР і з'єднали підземним тунелем з будівлею Верховної Ради, деякий час тут розташовувався урядовий Будинок прийомів. За незалежної України в особняку розміщуються постійні комісії Верховної ради України. Також для них на місці колишнього саду садиби додатково зведено сучасний багатоповерховий будинок.
Архітектура[ред. | ред. код]
Особняк розташований на червоній лінії забудови, на розі вулиць М. Грушевського і Шовковичної (стара адреса — вул. Олександрівська, 19/2 або вул. Левашовська, 2/18). Будівля двоповерхова, цегляна, прямокутна в плані (спершу мала Г-подіну форму), головний фасад виходить на вулицю Грушевського. У центрі головного фасаду — парадні двері з великим балконом над ними. Аналогічний балкон розміщено посередині бічного фасаду, де раніше був вхід до службових приміщень.
Композиція особняка формами і декором нагадує венеційські палаццо епохи Відродження, із таким самим ритмічним розміщенням вікон та оздобленням. Дуже схожим за архітектурою є особняк Б. І. Ханенка на сучасній Терещенківській вулиці, споруджений у 1891—1892 роках.
Стіни першого поверху тиньковані, із ділянками гладкого русту та фризом із тригліфами і розетками; вікна прості, прямокутні. Вікна другого поверху мають напівциркульну форму та облямовані невеликими напівколонками та балюстрадою. Заповнення вікон раніше мало Т-подібну раму. У міжвіконнях другого поверху розміщені тричвертєві колонки з іонічними капітелями. Фасад завершується фризом із гірляндами та карнизом великого виносу на консолях. По краю даху раніше йшов парапет-балюстрада з вазами на п'єдесталах. Дворовий фасад оздоблено досить скромно.
У частині садиби з боку вулиці Шовковичної раніше розташовувався невеликий садочок, огороджений високим тинькованим муром, декорованим неглибокими нішами й пілонами з кам'яними кулями. Вхід на подвір'я був через браму з хвірткою. З правого боку особняка, по вулиці Грушевського, у 1910-х роках було зведено чотириповерховий прибутковий будинок.
Інтер'єри особняка також набули рис палацової розкоші. Збереглося ліпне оздоблення стель і карнизів. Парадні приміщення були згруповані вздовж вуличних фасадів, до них вели парадні мармурові сходи з кованою огорожею у стилі Відродження. На другому поверсі парадні сходи сполучалися з бічними коридорами через аркадні лоджії, декоровані пілястрами.
У 1976 році було проведено капітальну реставрацію особняка, під час якої з боку подвір'я були добудовані триповерховий об'єм і двоповерховий службовий флігель, що сполучається з особняком переходом на рівні другого поверху. Балюстраду на даху замінили глухим парапетом, що візуально перевантажило фасади.
Інтер'єри будинку[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ аптечний помічник
- ↑ Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 1.: А-К
- ↑ Особняки Киева, 2004, c. 49–55..
Джерела[ред. | ред. код]
- Забудова Києва доби класичного капіталізму / Кальницький М.В., Кондель-Пермінова Н.М. — К. : Варто, 2012. — 560 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2321-21-0.
- Малаков Д., Нельговський Ю. Грушевського вулиця. Особняк (Гальперіна М. Б.) 1890-ті рр. // Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 1.: А-К / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — С. 346. — ISBN 966-95478-1-4.
- В. Ковалевський. Приказ громадської опіки // Київські мініатюри. — К. : Купола, 2007. — Т. 6-й «Київ аптечний». — 624 с. — 2000 прим. — ISBN 966-8679-06-7.
- Особняки Києва / О. М. Друг, Д. В. Малаков. — К. : Кий, 2004. — 823 с., іл. — ISBN 966-7161-60-9.
- Пам'ятки історії та культури України: Каталог-довідник. Зошит 2: Каталог-довідник пам'яток історії та культури України: м. Київ / В. О. Горбик (кер. автор. колект.) та ін. — К., 2007. — С. 69. — ISBN 978-966-8999-05-5.
Посилання[ред. | ред. код]
- Архитектура Киева: Особняк Гальперина. 08.04.2010. Процитовано 21 січня 2015.(рос.)
- Діана Куришко (28.03.2012). Особняк Гальперіна: купецькі покої для депутатів (фото). Tochka.net. Процитовано 21 січня 2015.
- Особняк Гальперина. 06.05.2012. Процитовано 21 січня 2015.
