Семенюк Никон Юхимович
| Никон Семенюк | |
|---|---|
 Майор | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
1919 с. Немовичі, нині Сарненський район, Рівненська область |
| Смерть | 1945 |
| Громадянство |
 Українська держава (1941) ОУН |
| Псевдо | «Ярема», «Стальний», «Тиміш» |
| Військова служба | |
| Приналежність |
Українська держава (1941) ОУН |
| Вид ЗС |
 УПА |
| Командування | |
|
командир загону (куреня) «ім. Богуна» ВО-1 «Заграва» | |
Никон Юхимович Семенюк[ком. 1] (псевдо: «Ярема», «Стальний», «Тиміш»[ком. 2]; 1918/1919 — 1945) — український військовик, майор УПА, командир загону (куреня) «ім. Богуна» групи «Заграва», з'єднання «Петлюра» («Дорош») групи «Тютюнник» («Хвильовий») і загону «Дорош» ЗГ «44» («444», «ЗГ») УПА-Північ.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився близько 1919 року[ком. 3] у селі Немовичі (сьогодні у Сарненському районі Рівненської області України)[1]. Закінчив 4 класи школи[2]. У 1940—1941 роках проходив службу в Червоній армії командиром взводу, мав військове звання молодшого командира[2][1]. Влітку 1941 року потрапив у німецький полон[3][2]. У 1942 році працював військовим інструктором (за іншими даними — заступником коменданта) української допоміжної поліції в Сарнах[3][1][2]. У березні 1942 року залишив службу і вступив до ОУН(б)[2]. Проживав разом з родиною у рідному селі Немовичі[2].
«Спогади про пережите» (2000), Юрій Ступницький, вояк УПА[6]
У 1942—1943 роках був одним з організаторів перших відділів УПА на Поліссі[1]. Після загибелі командира першої сотні УПА Григорія Перегіняка («Коробки», «Довбенка») у лютому 1943 року «Ярема» взяв на себе командування сотнею[2]. За спогадами бійця сотні Степана Бакунця (Олександра Шмалюха), Семенюк перевів до УПА 80 українців, які також служили в сарненській поліції[7]. У травні 1943 року сотня вже належала до 1-ї групи УПА, пізніше — у скалі ВО «Заграва»[2][8]. Відділ «Яреми» брав участь у боях з німецькими загонами та більшовицькими партизанами, а також у ліквідації польських колоній, які співпрацювали з більшовиками та німецькою владою[8]. Загін діяв здебільшого у північних районах Рівненської області — Дубровицькому, Сарненському, Костопільському та Рокитнівському[3]. Семенюк постійно підтримував військову дисципліну у загоні, жорстоко карав порушників, зокрема за пияцтво[3]. У ніч з 24 на 25 червня 1943 року відділи «Яреми» і «Дороша» здійснили засідку на потяг на станції Немовичі, внаслідок чого вбито 150 німецьких протипартизанських поліцаїв, але самі «Ярема» і «Дорош» були поранені[9]. За даними дослідника Петра Содоля, бій, у якому Семенюк зазнав тяжкого поранення, відбувся 23 червня[1]. Через поранення командиром сотні призначено його замісника і за сумісництвом командира 1-ї чоти сотні Василя Левковича («Вороного»)[10]. У вересні (за іншими даними у серпні) 1943 року призначений командиром куреня (загону) «ім. Богуна» групи «Заграва», який очолював до початку 1944 року[10][2][1]. Також за деякими відомостями певний час командував куренем «ім. Є. Коновальця»[2].
У січні 1944 року підвищений у званні до поручника[1]. Під час переходу фронту у січні-лютому 1944 року у підрозділі «Яреми» було 2 сотні, у яких налічувалося 240 осіб[11]. На чолі свого загону брав участь у чисельних боях проти військ НКВС[1]. За твердженнями НКВС, курінь «Яреми» був розбитий 23 березня 1944 року[12]. 20 квітня 1944 року (за звітами УПА — у березні) загін Семенюка перейшов з групи «Заграва» до складу групи «Тютюнник»[2][13]. Наприкінці квітня призначений командиром з'єднанням «Петлюра» («Дорош») у групі «Тютюнник» («Хвильовий»), теренами дій якого мали бути північні райони Житомирської області[14][2]. Проте закріпитися в терені не вдалося й у середині червня Семенюк повернувся на Рівненщину[14]. У липні 1944 року група «Тютюнник» реорганізована і перейменована на з'єднання груп (ЗГ) «44» («ЗГ», «444»)[13]. З серпня 1944 року Семенюк («Стальний») став командиром реорганізованого загону «Дорош» у складі ЗГ «44» («444», «ЗГ»)[1][15]. У вересні 1944 року у загоні «Яреми» було 2 сотні з чисельністю у 240 бійців[11]. 24 листопада 1944 року присвоєно звання майора УПА[4]. На кінець 1944 року загін нараховував 266 осіб[16]. Тереном дій загону був окреслений Сарненський надрайон «з впливом дій на східні терени України»[16].
Серебрянський, начальник РО НКВС, 14 січня 1945 року[17]
Дослідник Петро Содоль називає «Ярему» одним з найвідоміших командирів УПА-Північ[1]. На обласній нараді секретарів райкомів КП(б)У, голів райвиконкомів, начальників РО НКВС і НКДБ при Ровенському обкомі КП(б)У за участі першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова 14 січня 1945 року начальник РО НКВС Серебрянський назвав загін «Стального» «найнебезпечнішим» з наявних[17]. За радянськими оцінками, висловленими тоді на нараді, загін Семенюка був одним з найбільших, налічуючи 340—500 бійців, і діяв у Клесівському, Сарненському і Рокитнівському районах Рівненської області[17]. За радянськими даними на середину лютого 1945 року, загін «Стального» зменшився вдвоє, до близько 250 осіб, але НКВС мало свідчення, що чисельність все ще може сягати до 500 бійців[17]. За Содолем, про «Ярему» як про невловимого «бандитського» ватажка згадував у своїй промові Микита Хрущов на конференції партійних керівників у Львові у травні 1945 року[1]. За голову Семенюка НКВС давало 25 тис. карбованців[2]. Семенюк декілька разів був поранений[2]. 10 квітня 1945 року через хворобу його тимчасово відсторонили від командування загоном «Дорош», командиром натомість призначено Івана Гречана («Пащенка»)[18]. Влітку 1945 року Семенюк на чолі кінного відділу здійснював рейд у Житомирській області[1]. У червні вони на залізничному перегоні Бердичів — Козятин звільнили три ешелони ув'язнених, яких везли у концтабори Сибіру[19]. У вересні 1945 року його кінна рейдова група налічувала 27 чоловік[20].
У 1945 році через великі втрати українського підпілля СБ ОУН (б) почала масштабну внутрішньопартійну чистку запідозрених у роботі на радянські спецслужби[21]. У вересні 1945 року підозрюваний у зв'язках з НКВС провідник Житомирського ОП ОУН Микола Мельник («Павло», «Микола») після тортур коменданта СБ ОУН «Дяді» («Костя»), зізнався, що є агентом НКДБ і серед інших назвав радянським агентом і «Стального»[21][3]. Після цього СБ ОУН у жовтні 1945 року заарештовує Никона Семенюка за підозрою у співпраці з НКВС[3]. Страчений СБ ОУН того ж року[2][10].
Родина[ред. | ред. код]
Батько Юхим та матір проживали в селі Немовичі[2]. Був одружений з Марією, з якою мав двох дітей[2]. Мав двох сестер — Мичко Фросю та Мичко Марію[2]. Як згадував повстанець Степан Бакунець, родину Семенюка було вислано[7].
Див. також[ред. | ред. код]
Коментарі[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Содоль П. Семенюк Нікон (Стальний, Ярема, Тиміш) // Українська Повстанча Армія, 1943-49 : довідник. — Нью-Йорк : Пролог, 1994. — С. 119.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2010. — Т. 14: УПА і запілля на ПЗУЗ. 1943-1945. Нові документи. — С. 73. — ISBN 978-966-2105-18-6.
- ↑ а б в г д е ж и Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930–1955). — Львів; Торонто : Літопис УПА, 2014. — Т. 13. — С. 597. — (Літопис УПА. Бібліотека) — ISBN 978-966-2105-56-8.
- ↑ а б Літопис УПА, 2006, с. 176.
- ↑ Повідомлення управління контррозвідки "Смерш" 1-го Українського фронту про наслідки збройного зіткнення з відділом УПА під командуванням "Яреми" в районі с. Тинне Сарненського району Рівненської області // Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2002. — Т. 4: Нова серія. Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ 1943-1959. Книга перша: 1943-1945. — С. 136.
- ↑ Ступницький Ю. Спогади про пережите. — Київ-Торонто, 2000. — Т. 1. — С. 48. — (Літопис УПА)
- ↑ а б 01 Спогади ветерана УПА Бакунця-Шмалюха (1 з 5) 37:20-37:45, 49:45-50:40. YouTube. Поліська Січ. 12 серпня 2011.
- ↑ а б Літопис УПА. — Київ-Торонто, 1999. — Т. 2: Волинь i Полісся: УПА та запілля. 1943-1944. Документи i матеріали. — С. 171–173. — ISBN 966-02-0474-4.
- ↑ Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. Хронологія подій. — Рівне : ППДМ, 2008. — Т. 1: Волинь,. — С. 76.
- ↑ а б в Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2007. — Т. 9: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944-1945. — С. 675, 778-780.
- ↑ а б Ковальчук В. (3 грудня 2010). Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур. https://www.istpravda.com.ua. Історична правда.
- ↑ Справка о составе южной, восточной и северной групп УПА на 1944 год // ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 5. Електронний архів Українського визвольного руху. (рос.)
- ↑ а б Літопис УПА, 2006, с. 861.
- ↑ а б Літопис УПА, 2006, с. 866-867.
- ↑ Літопис УПА, 2006, с. 867-868.
- ↑ а б Літопис УПА, 2006, с. 868.
- ↑ а б в г Реабілітовані історією. Рівненська область. — Рівне : ВАТ «Рівненська друкарня», 2006. — Т. 1. — С. 105-110, 171-172.
- ↑ Літопис УПА, 2006, с. 922.
- ↑ Киричук Ю. Партизанська боротьба УПА-ОУН у західних областях УРСР (травень 1945-1946 рр.). // Україна Модерна. — 2002. — № 7. Архівовано з джерела 26 лютого 2020. Процитовано 2022-02-24.
- ↑ Літопис УПА, 2006, с. 929.
- ↑ а б Єфименко В. Внутрішньо-організаційна боротьба в середовищі українських націоналістів і роль в ній спецпідрозділу ОУН(Б), 1940-ві рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — Київ, 2003. — № 1 (20). — С. 213-214, 219.
Література[ред. | ред. код]
- Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2006. — Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля. 1944–1946. Документи і матеріали. — С. 27, 176, 861, 868, 922, 929.
- Крішан А. Поліський месник «Ярема» (командир УПА-Північ Никон Семенюк). // Між Бугом і Дніпром. Науково-краєзнавчий вісник Центральної України.. — Кропивницький : Центрально-Українське видавництво, 2020. — Вип. XIII. — С. 142-150.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||