Семюел Піпс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семюел Піпс
англ. Samuel Pepys
Samuel Pepys.jpg
Семюел Піпс. Портрет роботи Джона Хейлза, 1666 рік
Народився 23 лютого 1633(1633-02-23)
Лондон
Помер 26 травня 1703(1703-05-26) (70 років)
Клепхем, на південь від Лондона
Поховання St Olave Hart Street
Громадянство Англія Англія
Національність Англія Англія
Проживання Лондон
Діяльність політик, письменник
Відомий Політичний діяч, президент Лондонського королівського товариства, автор «Щоденника»
Alma mater Коледж Магдалини у Кембриджі
Посада член Палати общин Парламенту Англії до 1707
Конфесія Англіканство

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Семюел Піпс, рідше — Пепіс (англ. Samuel Pepys, нар.23 лютого 1633, Лондон — пом.26 травня 1703, Клепхем, на південь від Лондона) — англійський чиновник морського відомства, автор знаменитого щоденника про повсякденне життя лондонців періоду Стюартівської реставрації.

Кар'єра[ред.ред. код]

Син лондонського кравця, закінчив столичну школу Святого Павла, а потім коледж Магдалини у Кембриджі. У 1655 році одружився на п'ятнадцятирічній Елізабет Сен-Мішель, дочці зубожілого французького біженця-гугенота (вона померла у 1669 році). Сім'я починала життя у бідності. Піпс поступив на службу в будинок свого далекого родича, впливового військового і політика сера Едварда Монтегю (згодом графа Сендвіча), якому багато у чому зобов'язаний подальшою кар'єрою. На самому початку правління Карла II Піпс був призначений чиновником королівського флоту (у 1660 році), з 1665 він — головний інспектор Продовольчої служби, з 1672 — секретар Адміралтейства. З 1665 — член Королівського наукового товариства16841686 роках — його президент).

Піпс був обраний до британського Парламенту, в 1679 переобраний, але за звинуваченням у співучасті у змові, точніше — за намовою ворогів і заздрісників, звільнений і на кілька місяців був ув'язнений у лондонському Тауері. У 1683 році був посланий з місією в Танжер, з 1684 — секретар короля з військово-морських справ, активно сприяв створенню в імперії сучасного флоту при Карлі, а з 1685 — при Якова II Стюарту. В 1689, після відсторонення від влади і втечі з країни короля Якова і сходження на престол Вільгельма Оранського, Піпс програв на парламентських виборах, був змушений піти з високої посади. За підозрою в якобітських симпатіях піддався короткочасному ув'язненню у 1689 та 1690 роках. Відійшов від публічного життя, а в 1700 покинув Лондон, віддалившись у свій маєток, де через кілька років і помер.

Дружні зв'язки і головна книга[ред.ред. код]

Піпс дружив з Ісааком Ньютоном і Робертом Бойлем, Джоном Драйденом і Крістофером Реном. Він грав, займався живописом, складав вірші. Але найвизначнішим здобутком його життя став «Щоденник», який він вів у 16601669 роках і в якому з властивою йому сумлінністю відтворив як загальні катастрофи (Велику лондонську чуму 1665 і знамениту Велику лондонську пожежу 1666), бої між народами (Друга англо-голландська війна 16651667), політичні колізії і придворні чвари, так і подробиці власного побуту, стола, любовних зв'язків та інше. Піпс перестав вести записи через проблеми із зором, а диктувати їх сторонній особі не хотів. Його щоденник — з політичних і сімейним міркувань — був зашифрований за системою Томаса Шелтона і зберігався незмінним у бібліотеці коледжу Магдалини до початку XIX ст., Коли був розшифрований текстологом Джоном Смітом. Вперше видано у 1825 році.

Визнання[ред.ред. код]

«Щоденник» неодноразово перевидавався як у повному, так і скороченому вигляді («Великий» і «малий Піпс»), перекладався багатьма мовами. Він став незамінним історичним джерелом і цікавим матеріалом для читання на дозвіллі, яке так любив сам його автор, колишній, серед іншого, великим бібліофіл (його бібліотека також відійшла коледжу Магдалини[1]). Захопливість піпсовского щоденника високо оцінив у своєму есе Роберт Льюїс Стівенсон.

Приватне життя Піпсів, його стосунки з дружиною та позашлюбні любовні пригоди, які в живих подробицях також відображені в «Щоденнику», стали у XX столітті матеріалом для декількох романів, написаних як з точки зору глави сім'ї, так і з позиції його молодої дружини. У 2003 на британському телебаченні був показаний багатосерійний фільм «Приватне життя Семюела Піпса», у головній ролі — англієць Стів Куган, в ролі його дружини — французька актриса Лу Дуайон[2].

Новітні видання[ред.ред. код]

  • The diary of Samuel Pepys. 11 vols. / Robert Latham, William Matthews, eds. Berkeley: University of California Press, 1970—1983
  • The illustrated Pepys: extracts from the diary / Robert Latham, ed. London: Bell & Hyman, 1978

Література[ред.ред. код]

  • Bryant A. Samuel Pepys. New York: The Macmillan Co.; Cambridge: The University Press, 1933 (переізд. 1936, 1943, 1952, 1953, 1967, 1985)
  • Ivimey A. Samuel and Elizabeth; a novel of the married life of Samuel and Elizabeth Pepys. London: Hodder and Stoughton, 1952
  • Trease G. Samuel Pepys and his world. New York: Putnam, 1972
  • Ollard R.L. Pepys, a biography. Oxford: Oxford University Press, 1974 (переізд. 1977, 1984, 1988, 1991, 1999)
  • Spender D. The Diary of Elizabeth Pepys. London: Grafton, 1991
  • George S. The journal of Mrs. Pepys: portrait of a marriage. London: Review, 1998 (перєїзд, 1999, 2000)
  • Coote S. Samuel Pepys: a life. New York: Palgrave for St. Martin's Press, 2001
  • Tomalin C. Samuel Pepys: the unequalled self. New York: A.A. Knopf, 2002

Примітки[ред.ред. код]


Попередник:
Сиріл Вайк
Президент Лондонського Королівського товариства
1684-1686
Наступник:
Джон Воен