Сорока (Гусятинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Сорока
Вид на с. Сороку.JPG
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Гусятинський район
Рада/громада Сороківська сільська рада
Код КОАТУУ 6121687201
Облікова картка Сорока 
Основні дані
Засноване 1659
Населення 836
Площа 1,721 км²
Густота населення 485,76 осіб/км²
Поштовий індекс 48238
Телефонний код +380 3557
Географічні дані
Географічні координати 49°13′09″ пн. ш. 26°00′49″ сх. д. / 49.21917° пн. ш. 26.01361° сх. д. / 49.21917; 26.01361Координати: 49°13′09″ пн. ш. 26°00′49″ сх. д. / 49.21917° пн. ш. 26.01361° сх. д. / 49.21917; 26.01361
Середня висота
над рівнем моря
310 м
Водойми р. Гнила
Відстань до
обласного центру
47 (фізична) км
Відстань до
районного центру
27 км
Місцева влада
Сільський голова Волох Марія Петрівна[1]
Карта
Сорока. Карта розташування: Україна
Сорока
Сорока
Сорока. Карта розташування: Тернопільська область
Сорока
Сорока
Мапа

Соро́ка — село в Україні, в Гусятинському районі Тернопільської області. Центр сільської ради (голова — Волох Марія Петрівна). Розміщене в географічному центрі району за 27 км від районного центру — смт Гусятин. Населення — 836 чоловік.

Географія[ред. | ред. код]

Через село тече річка Черниця, права притока Гнилої.

Історія[ред. | ред. код]

Назва села, за переказами походить від прізвища першого поселенця — козака на прізвище Сорока. За іншими переказами село назвали через місцевість у якій гніздилося багато птахів сорок.

Перші згадки людей про Сороку як поселення починаються десь з початку 17 століття. Це було невеличке поселення у низовині порослій чагарником, яку перетинали кілька струмочків води.

З переказів відомо, що мешканці поселення займалися, в основному, обробітком землі. Основні культури, які селяни вирощували — жито, картопля, фураж для коней, конопля для виробництва домотканного полотна. В селі були ковалі, ткачі, шевці, столяри, пасічники.

Розпорядженням Ради міністрів вилучено 1 квітня 1929 р. сільську гміну (самоврядну громаду) Сорока зі Скалатського повіту і приєднано до Копичинецького повіту[2].

1 серпня 1934 року в рамках адміністративної реформи село включене до об'єднаної гміни (волості) Хоростків.

На 1 січня 1939-го в селі з 1210 жителів було 1000 українців-грекокатоликів, 115 українців-латинників, 15 поляків і 80 польських колоністів міжвоєнного періоду[3].

«Коротка історія Грималова і сіл судового Грималівського округа»[ред. | ред. код]

Автор книжки: Іван Крип'якевич
Упорядник: Гриць Олійник
(Стор. 122—124)
Передрукував Павло Хомів.
Викладено із збереженням мови, граматики, стилістики і пунктуації.

Сорока (Soroka), село положене 16 км на полудне від Грималова, над потічком без назви.

Орієнтаційні назви села: коло церкви, за ставом, на Дубковецькім, клекоти, і чернече, де мав бути колись монастир.

Орієнтаційні назви піль: городи, березинки, від Дубковець, конфедератки, Леськова долина, клекоти, чернеча, Яцкова.

Мешканців має Сорока понад 1500 д., з того греко-католиків понад 1000 д., римокатоликів около 500 д., а жидів зовсім нема.

Давніші мешканці села уживають як розговірної української мови; лише повоєнні поселенці з околиць Кракова уживають польської мови.

Українську школу перемінено на польську по війні, а деклярації за українською школою не мали тут ніякого успіху.

Перед війною була тут школа найкраще ведена в повіті управителем Осипом Рощаковським, котрий остає тут і тепер.

На місці нинішньої Сороки була вже оселя у передісторичні часи. В селі знайдено кам'яні сокири і глиняні прикраси.

З минулого Сороки знаємо дуже мало. Село належало колись до графів Борковських, пізніше до гр. Вітковського, Пінінського і до недавна до Семенського.

Панщина мала бути тут дуже тяжка, панські гайдуки дуже знущалися над народом. По знесенню панщини засновано тут т. зв. тривіяльну школу 1852 р., а першим учителем в ній був Хамуляк. Школу муровану виставлено 1878 р.

Двірські ґрунта резпарцельовано між кольоністів мазурів з околиць Кракова, які намагаються надати Сороці зовсім польський характер, покищо не дуже успішно.

В 18. в. Сорока була окремою парохією, в 1843. р. була прилучена до Дубковець, а тепер знова є окремою парохією. Церква в селі мурована.

Культурний розвиток село завдячує о, Ігнатови Гальці (1653—1903. р.). Він навчив селян тверезости і ощадности, але рівночасно увів між них москвофільство, яке і до нині в Сороці не перевелося.

Один з мешканців Стефан Ольховецький, що часто їздив до Росії, заснував ще до війни в Сороці православний жіночий монастирець, а його монахині ширили православіє так, що деякі із сорочанських селян прийняли православіє. Щойно війна вилічила багатьох із цего москвофільства, а то завдяки о. о. Іванови Пачовському, о. Миколі Семенюкови та вкінці о. Миколі Цегельському.

Все-ж таки істнує і тепер в Сороці читальня ім. Качковського і кооператива «Наш труд». До цих установ належить около четвертина збаламучених місцевих селян, прочі, як свідомі українці, належать до читальні «Просвіти» основаної ще 1903 р., відновленої 1924 р. і до Госп. Спож. Спілки «Віра», основаної 1929 р. Обі ті установи щораз краще розвиваються і перетягають до себе щораз то більше членів з москвофільських установ.

Перед війною була тут також каса позичкова типу Ранфайзена, якої по війні не відновлено.

За москвофільство були вивезені із Сороки до Талєргофу Іван Гнатів, брати: Яків, Василь, Теодор і Ілько Ольховецькі; Домів вернув лише Іван Гнатів.

Мешканці Сороки займаються рільництвом і є спокійної вдачі. По партійній приналежности незначна часть із них завзяті москвофіли, а прочі є прихильниками «Унда» і націоналістичного табору.

Знатнішими господарями в селі є: Кость Козоріз, Матвій Диць, Онуфрей Федорів, Ілько Диць, Павло Музичка, Микита Тешнер, Антін Гриньків і Іван Музичка.

Парохом є тепер о. Микола Цегельський.

Релігія[ред. | ред. код]

Є церква Святого Димитрія якою користується православна громада Київського патріархату. Невелика греко-католицька громада здійснює свої обряди в капличці, побудованій на тому самому подві'ї що й храм Св. Димитрія.

Сільська церква св. Димитрія

До 1890 року існувала невеличка дерев'яна церква, яка, за деякими переказами була демонтована у селі Ілавче, Теребовлянського району, і змонтована в Сороці. Після будівництва нової церкви в кінці XIX ст. на базі старої церкви та прицерковних будівель було засновано жіночий монастир, який проіснував недовго.

Отець Микола Цегельський

Церкву святого Димитрія, яка існує сьогодні, селяни побудували з ініціативи та під керівництвом священика Гната (Ігната) Гальки та місцевого дяка Гудз Григорія. Пізніше, священиком і настоятелем храму св. Димитрія став Микола Цегельський (проголошений блаженним священномучеником). Для села він був більше, ніж просто священиком. Під його керівництвом у Сороці реконструйовано храм, збудовано будинок читальні «Просвіта», засновано ряд громадських, молодіжних організацій, а також українську торгівлю — «кооперативу». У 1941-му на освяченні пам'ятника в честь замордованих у комуністичних тюрмах отець Микола читав вірша:

За правду вішали, стріляли.
За правду в тюрмах нас пекли.
За правду серце виривали.
За правду й Бога розп'яли.

Згодом, після розправи над греко-католицькою церквою, йому пригадають цю «антинародну» поезію. Чекісти заарештували його відразу після Служби Божої. До цього родина вже була готова. У хаті постійно був зібраний клуночок з речами першої необхідності. Навіки очевидцям тієї події запам'яталася картина: отець Микола клянчить на фірі, яка везе його до в'язниці, і з піднятими до неба руками молиться за село. Намагаючись врятувати свого душпастиря, у Сороці парафіяни зібрали тоді 700 підписів під петицією до влади з проханням відпустити священика. Та це не допомогло. Присуд — 10 років тюрми з конфіскацією майна.

25 травня 1951 року у карному таборі суворого режиму на станції Потьма після загадкової хірургічної операції отець Микола помер.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У центрі села розміщений пам'ятник борцям за волю України, у вигляді зрізаної піраміди, яка завершується хрестом. Пам'ятник будувався у 1941 році і був зруйнований комуністичним режимом в повоєнні роки. Відновлений з ініціативи Сороківського осередку Народного Руху України за кошти мешканців села у 1990 році.

На честь 50-річчя бойових дій УПА з військами НКВС, що відбувся в жовтні 1944 року і внаслідок якого село було спалене НКВСниками, у 1994 році побудований пам'ятний хрест.

Біля церкви розміщений пам'ятний знак братства Тверезості у вигляді хреста на постаменті. На пам'ятнику напис: «Хрест побідив поганство і хрест побідить п'янство». Збудований пам'ятник у 1864 році. До скупих історичних відомостей додаю письмову згадку про село віднайдену у книзі

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Вид на село Сороку
Пам'ятник борцям за волю України
Пам ятник братства тверезости в с. Сорока.JPG

Основний вид діяльності мешканців села — приватне сільськогосподарське виробництво, в основному на невеличких земельних ділянках (паях). Зароджуються невеличкі приватно-орендні господарства: Ольховецький Степан, Маркевич Василь. Окремі мешканці надають платні послуги односельчанам сільськогосподарською технікою, переважно застарілою і малоефективною. Частина Сорочан виїжджає в пошуках роботи за кордон — Польща, Італія, Португалія і інші.

У селі існує загальноосвітня школа І-ІІ ступенів у якій навчається близько 100 учнів. У колишньому будинку Просвіти, побудованому за кошти громадян розміщений сільський клуб та сільська бібліотека.

Урочисте святе Причастя в с. Сорока

Примітки[ред. | ред. код]