Селище міського типу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Смт)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Coat of arms of Ukraine.svg
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
України
 
Категорія КатегоріяІнші країни

Се́лище місько́го ти́пу, смт (рос. посёлок городского типа, пгт) — термін радянського походження для позначення містечка. Запроваджений у діловодство з 1922 року замість російського терміна «посад», в УСРР — з 1925 замість терміна «містечко».[1] Використовувався в усіх 15 союзних республіках СРСР, зокрема Україні як адміністративна одиниця, що позначала населений пункт, проміжний між селом і містом. В обліку населення селища міського типу зараховувалося до міського.

До розвалу СРСР термін використовувався у країнах радянського табору: Польщі (1954) і Болгарії (1964). З 1991 року термін «селище міського типу» фактично продовжує використовуватися в адміністративно-територіальному поділі та діловодстві пострадянських євразійських країн — Азербайджану, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменістану, України та Узбекистану. У Польщі, Болгарії, Вірменії, Естонії, Латвії, Литві і Молдові селища міського типу скасовані, перетворені на міста або села. У Киргизстані також триває процес скасування.

У частині першій статті 133 Конституції України в переліку одиниць адміністративно-територіального устрою селище міського типу відсутнє, проте в Україні станом на 1 січня 2021 року досі є 882 селища міського типу[2].

Історія[ред. | ред. код]

У РРФСР, на відміну від решти союзних республік (де існували тільки селища міського типу), були також категорії робітничих, дачних і курортних селищ. У цілях статистичної зіставності з іншими республіками робітничі і курортні (а з 1983 року і дачні) статистично враховувалися як селища міського типу[3].

У 1930—1960-ті роки в РРФСР у селища міського типу були перетворені понад 2 тисячі великих сіл. Значну роль у цьому процесі відіграв процес укрупнення колгоспів, який розпочався в 1950-ті роки[4], а також надання статусу смт селам-райцентрам.

1938 року надано статус смт 322 населеним пунктам (найбільшу кількість за радянські роки): у Вінницькій області — 6, Ворошиловградській — 78, Дніпропетровській — 40, Київській — 17, Миколаївській — 8, Одеській — 5, Полтавській — 11, Чернігівській — 5, Кам'янець-Подільській — 3, Житомирській — 14, Сталінській — 88, Харківській — 42, Молдавській АРСР — 5.[5][6]
Після приєднання Західної України до СРСР у 1940 році було утворено 73 смт: в Дрогобицькій — 7, Львівській — 17, Рівненській — 4, Станіславській — 25, Тарнопільській —4 , та Волинській області — 16.[7]
1957 р. категорію с.м.т. отримали понад 125 населених пунктів (містечок) — друга за чисельністю кількість за всі радянські роки (див. Адміністративно-територіальна реформа в УРСР (1957–1960)).

У 1950-ті роки визначальними чинниками отримання населеним пунктом статусу робітничого селища були його місцерозташування, перспектива будівництва промислового підприємства поряд з даним населеним пунктом, близькість транспортних шляхів, чисельність населення. Законодавчо процес створення робітничих селищ регулювався указом Президіуму Верховної Ради РРФСР від 12 вересня 1957 року «Про порядок віднесення населених пунктів до категорії міст, робітничих і курортних селищ»[4].

Адміністративне віднесення[ред. | ред. код]

Відповідно до положення, затвердженого 12 березня 1981 Указом Президії Верховної Ради УРСР, до категорії селищ міського типу можна долучити населені пункти, що стоять при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, а також населені пункти, на території яких містяться вищі та середні спеціальні навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії та інші стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, які мають державний житловий фонд, з кількістю населення понад 2 тисячі осіб, з яких не менш як дві третини становлять робітники, службовці та члени їх сімей.

В окремих випадках до категорії селищ міського типу можна долучити населені пункти з кількістю люду менш як 2 тисячі осіб, але не менше як 500 осіб, якщо вони мають близьку перспективу економічного й соціального розвитку, зростання кількості населення.

Органом державної влади в селищі міського типу є селищна рада народних депутатів.

Історико-географічне дослідження[ред. | ред. код]

Мережа селищ міського типу України вирізняється значними регіональними відмінностями, що зумовлено різними умовами та чинниками її формування[8]. Серед предметів визначення демографічних параметрів усієї мережі селищ, порівняльний аналіз їхньої щільності та географічного положення; визначення впливу селищ міського типу на інші, переважно сільські, населені пункти з урахуванням їхнього географічного положення, демографічного та інфраструктурного потенціалу.

Демографія та депопуляція смт в Україні[ред. | ред. код]

В Україні на 1 січня 1991 року налічувалося 921 селищ міського типу (67,96 % загальної кількості міських поселень).

Станом на 1 січня 2004 року в Україні було 886 селищ міського типу. Їхня кількість у порівнянні з 1 січня 1989 р. зменшилася на 4,4 %, а кількість населення в них — на 14,3 %.

Регіональні відмінності демографічних параметрів та щільність селищ міського типу в Україні[8]

Україна, автономія,
області
Кількість
селищ міського

типу

Густота селищ
міського типу
(кількість

на 1 тис. км²)

Середня людність
селищ міського

типу, тис. осіб

Частка населення
селищ міського
типу в міському

населенні,%

Україна 886 1,47 5,1 13,2
Автономна Республіка Крим 56 2,15 5,4 16,2
Вінницька область 29 1,09 5,7 19,1
Волинська область 22 1,09 4,6 18,0
Дніпропетровська область 46 1,44 5,2 8,6
Донецька область 131 4,94 3,9 10,6
Житомирська область 43 1,44 4,3 24,0
Закарпатська область 19 1,48 6,2 29,3
Запорізька область 23 0,85 5,9 8,3
Івано-Франківська область 24 1,73 5,0 19,8
Київська область 30 1,07 7,8 22,3
Кіровоградська область 26 1,06 6.1 20,7
Луганська область 109 4.08 4,1 18,0
Львівська область 34 1,56 3,6 7,5
Миколаївська область 17 0,69 6,2 13,9
Одеська область 33 0,99 5,9 11,2
Полтавська область 21 0,73 6,2 12,6
Рівненська область 16 0.80 6,0 18,1
Сумська область 20 0,84 4,9 10,6
Тернопільська область 17 1,23 4,7 17,8
Харківська область 61 1,94 6,7 16,3
Херсонська область 30 1,05 6,5 24,5
Хмельницька область 24 1,17 4,4 13,7
Черкаська область 15 0,72 5,2 9,3
Чернівецька область 8 0.99 6,8 15,2
Чернігівська область 30 0,94 4,4 17,6
Севастополь 1


Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народніх Комісарів УСРР. ЗУРРСУУ/1925/1/80/Про загальну назву селищ міського типу — Вікіджерела. uk.wikisource.org (uk). Процитовано 2021-11-13. 
  2. Селищ міського типу немає, але вони є. До Конституції пропонують внести зміни. 
  3. СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 января 1983 года) / Отв. ред.: Д. Н. Никитин; Сост.: В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М. : Известия Советов народных депутатов СССР, 1983. — 719 с.
    (https://www.twirpx.com/ — Таблицы городов и переименований)(рос.)
  4. а б Сушко М. Ю. Возникновение и развитие рабочих поселков в Саратовской области в 1950 1970-е годы // Вестник Саратовского государственного социально-экономического университета. — Саратов : Саратовский социально-экономический институт РЭУ имени Г. В. Плеханова, 2011. — Вип. 1. — С. 129—132. — ISSN 1994-5094.
  5. Відомості Верховної Ради СРСР. — 1938. — № 23. — 31 грудня. — С. 3–4.
    (повідомлення про адм.-тер. зміни по УРСР, зокрема утворення смт, зайняли цілих дві сторінки — 1 лист великого формату, на кшалт «Известия»)
  6. СССР: Административно-территориальное деление союзных республик / Ред. и предисл.: П. В. Туманов. — Доп. к 1-му изд. (Изменения 1.10.1938 – 1.03.1939). — М. : Изд. «Ведомости Верховного Совета РСФСР», 1939. — 144 с.(рос.)
  7. Ведомости ВС СССР. — 1941. — № 2 (117). — 11 января. — с. 4.
  8. а б Дністрянська Н. Географічні параметри та функціональні можливості мережі селищ міського типу Львівської та Івано-Франківської областей//Вісник Львів. ун-ту Серія геогр. 2008. Вип. 35. С. 66–71