Ктитор (право)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ктитор (від грец. κτήτωρ — «будівничий», «засновник») — особа, на кошти якої збудовано або заново убрано (іконами, фресками) православний храм чи монастир.

Запрошував на служіння клірика та членів причету, опікувався церковним і господарським життям храму, з благословення настоятеля храму та дозволу парафіяльної громади міг розпоряджатися визначеною ними частиною набутків храму. Ктитор набував право і навіть передавати це право у спадок[1]. Зображення ктиторів, у тому числі портретні, інколи з невеликою моделлю будови на долоні, були поширені в мистецтві Візантії та країн Балканського півострова.

На українських землях із часів Київської Русі портрети ктиторів поміщали в інтер'єри храмів. У розписах Успенського собору Києво-Печерської лаври є галерея ктиторських зображень. У часи Гетьманщини ктиторами виступали гетьмани і козацькі старшини. Ктиторами церков Запорожжя були також рядові козаки.

У Католицькій церкві така особа називається донатором.

Зображення ктиторів

Фрескові портрети болгарського севастократора Калояна та його дружини Десіслави)

У середньовічному мистецтві Візантії, Русі, країн Балканського півострова та Кавказу були поширені зображення ктиторів, нерідко з моделлю споруди в руках.

Відомі зображення ктиторів, що становлять художню або історичну цінність.


Примітки

Див. також

Джерела