Аколіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аколіт

Аколі́т (лат. acolythus, від грец. ακολουθος, «помічник») — у західному християнстві малий церковний чин[1]; клірик або мирянин, який допомагає під час літургії. Займає сходинку нижче піддиякона[1]. У обов'язки аколіта входить запалювання і носіння свічок, підготовка хліба і вина для освячення Євхаристії, а також ряд інших функцій; аколіт може бути також екстраординарним служителем Євхаристії. Відповідник у східному християнствівівтарник. Уперше аколіти згадуються в Римі і Північній Африці в середині III століття, проте можливо що їх поява відноситься ще до II століття. Аколіти існували тільки у рамках західної літургійної традиції, на Сході їх не було. Історично аколіти зараховувалися до малих чинів кліру (лат. ordines minores), до числа яких окрім них належали остиарії, читці і екзорцисти. Після II Ватиканського собору аколіти були виключені з числа кліру, і зараховані разом з читцями до так званих поставлених служителів — міністрантів (лат. ministantes assumpti).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Meehan, Andrew. Acolyte // The Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company, 1907.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Meehan, Andrew. Acolyte // The Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company, 1907.
  • Католическая энциклопедия. Издательство францисканцев. М., 2002

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аколіт