Стародуб

місто Стародуб
Стародуб
Герб Прапор
Розташування міста Стародуб
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації	Брянська область
Муніципальний район	Стародубський район
Код ЗКАТУ:	15250501
Код ЗКТМО:	15750000001
Основні дані
Час заснування	1080
Статус міста	1781
Населення	18 399 осіб (2008)
Площа	22 км²
Поштовий індекс	142943
Телефонний код	+7 48348
Географічні координати:	52°35′00″ пн. ш. 32°46′00″ сх. д.
Часовий пояс	+3
Водойма	р. Бабинець
Найближча залізнична станція	Жеча
Відстань
До залізничної станції:	10 км
До центру регіону (км):  - фізична:  - залізницею:  - автошляхами:	123 134
Вебсторінка	starburg.ru
Стародуб у Вікісховищі

Вигляд центру міста на початку XX ст.

Спиридон Ширай, війт міста у 1681-1708 рр.

Печатка стародубського магістрату часів Гетьманщини (1696-й рік).

Староду́б (рос. Стародуб) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Стародубського району Брянської області. Чільне місто української історичної землі Стародубщина.

Населення міста становить 18 399 осіб (2008; 18,4 тис. в 2005, 18,4 тис. в 2004, 18 643 в 2002, 18,9 тис. 1989, 15,1 тис. в 1970, 11,7 тис. в 1959, 12,6 в 1939).

Географія

Місто розташоване на річці Бабинець, правій притоці річки Вабля, притоки Судості, басейн Десни.

Походження назви міста

За місцевими переказами, Стародуб названо так на честь могутнього кремезного дуба, який знаходився в центрі міста, на ринковій площі. Дослідник місцевої старовини Олександр Рубець у своїй праці писав, що у Стародубі ще у 30-х роках ХІХ ст. ріс величезний дуб, під покровом якого могли розміститися п'ятнадцять возів. Але у 1840-му році дуб засох, і місцевий городничий наказав викорчувати його, і таким чином «знищив славну історичну пам’ятку Стародуба».

Як ми знаємо, у наших предків дуб користувався особливою повагою. Він вважався священним деревом бога Перуна. У 1909-му році, неподалік від Києва, з дна Десни археологи підняли 20-метровий дуб, у стовбур якого були забиті чотири щелепи кабана (з іклами). У давнину вони вважалися священними оберегами, які повинні були охороняти людину. Цілком можливо, що Стародуб у язичницькі часи був локальним сіверським культурним та духовним центром. Місцеві язичники збиралися час від часу під могутнім гіллям кремезного дуба, приносили сюди свої релігійні жертви, влаштовували свята, у яких оспівували великі та прекрасні сили рідної природи. А залишки старої віри у чаклунську силу старого дуба дожили навіть до ХІХ ст., коли у деяких селах Стародубського повіту селяни клали в стайню шматочок розбитого блискавкою дуба, щиро вірячи, що це додасть сили їхнім коням.

Історія

Файл:Starodub Ukraine.jpg

Українські жінки міста Стародуб. 1900-ті роки.

Відоме з XI століття як фортеця Чернігівського князівства. У літописах вперше згадується під 1096 у зв'язку з міжусобною боротьбою князів та нападами половців. У XII-на початку XIII століть — центр Стародубського удільного князівства. У 1239 році місто зруйноване татарами.

З XIV століття перебуває у складі Великого князівства Литовського, центр Стародубського повіту.

На початку XVI століття Стародуб перейшов під владу Московської держави.

У 1616 році його здобули польські війська і за умовами Деулінського перемир'я 1618 року місто перейшло до Речі Посполитої. У 1620 році Стародубу було надано магдебурзьке право.

У 1648 році у ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького українське військо звільнило місто. За переписом 1654 року у Стародубі було 538 козаків. З 1663 року місто стало військово-адміністративним центром Стародубського полку. У 1666 році на прохання стародубських міщан була надана царська грамота, якою підтверджувалися права міського самоуправління.

За Козацької України в околицях Стародуба видобували залізну руду і виробляли з нього залізо. Гетьман Іван Мазепа Універсалом від 9 травня 1690 р. дозволяє стародубівському полковнику Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні «для робленя желѣза… при якихъ то рудняхъ… осадити килко десять дворов людей», з яких передбачається брати податки: «звиклие зъ них отбирати пожитки».

У 1781 році Стародуб став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, а з 1802 — Чернігівської губернії.

У 1917-1918 Стародуб належав до Української Народної Республіки (за законом 2—4 березня 1918 мав стати центром землі — Сіверщини) та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

У 1919 році включений до складу РСФРР.

Після Другої світової війни російська комуністична влада вдалася до ліквідації кам'яних будівель Стародуба епохи Гетьманщини. Зокрема, знищено Свято-Іоаннівську церкву, збудовану 1720 коштом Гетьмана Іоанна Скоропадського; Спасо-Преображенський собор, зведений у стилі українського бароко; Свято-Миколаївську церкву.

Дослідники історії Стародубщини свідчать:

Полковий собор Різдва Христового урятувало лише те, що там було велике сховище колгоспної картоплі, і перемістити цей овоч звідти просто не було можливості. Але усім тим храмам, що стояли навколо, так не пощастило, і унікальний архітектурний ансамбль у стилі українського бароко тепер ми можемо побачити лише на старих світлинах. Багато загубив у своїй красі і полковий собор, залишившись відтепер на самоті, зовсім не так, як його планували у 17-му ст. українські архітектори.

Економіка

В місті працюють заводи сироробний, консервний, ЗАТ «СтелТЗ», хлібокомбінат.

Видатні місця

• Собор Різдва Христового (1677р., відновлений в 1744 р. після пожежі). Козацьке бароко з елементами наришкінського стилю.
• Богоявленська церква, 1770 - 1789 рр., провінційне бароко.
• Миколаївська церква, 1802 - 1802 рр., класицизм.
• Будівлі бувших духовного училища та чоловічої гімназії

Відомі люди

• Ворович Йосиф Ізраїлевич — російський математик, академік РАН
• Галецький Семен Якович — український військовий і державний діяч. Стародубський полковник.
• Дятлів Петро Юрійович — український політичний діяч, революціонер, перекладач, редактор і публіцист.
• Зайців Микола — український військовий і громадський діяч; хорунжий Армії УНР.
• Каменецький Йосип Кирилович — російський медик
• Метельський Георгій Васильович — російський письменник, прозаїк.
• Миклашевський Михайло Андрійович — український військовий і державний діяч. Стародубський полковник.
• Нікітченко Микола Степанович — радянський воєначальник, генерал-майор.
• Огієвський Анатолій Володимирович — український гідролог, доктор технічних наук.
• Ракушка Роман Онисимович — український державний і церковний діяч. Ймовірний автор «Літопису Самовидця».
• Расторгуєв Павло Андрійович — білоруський мовознавець-діалектолог.
• Рубець Олександр Іванович — український краєзнавець, фолкльорист, хоровий диригент і педагог.
• Скоропадський Іван Ілліч — український гетьман. Стародубський полковник.
• Скоропадський Павло Петрович — гетьман Української Держави. Навчався у Стародубській гімназії.
• Толочинов Микола Пилипович — відомий акушер-гінеколог.
• Ткаченко Михайло Степанович - член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар судових справ.

Посилання

• Інформаційний портал
• Розважальний портал
• Енциклопедія «Мой город»
• Про місто
• Районна бібліотека
• Міський форум
• Про історію міста
• Галерея та супутниковий знімок

Література

• Вортман Д. Я. Стародуб // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 816. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Желіба О. В. Геральдика Стародубщини // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. — № 5. — Ніжин-Київ: НДУ ім.. М. Гоголя, 2006.– С. 50-54.
• Ігор Роздобудько. Стародубщина. Нарис українського життя краю.