Стародуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
місто Стародуб
Стародуб
Coat of Arms of Starodub (Bryansk oblast) (1782).png
Герб міста
Без названия - panoramio (251).jpg
Roundel of Ukraine.svg
Розташування міста Стародуб
Розташування міста Стародуб
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Брянська область
Муніципальний район Стародубський район
Код ЗКАТУ: 15250501
Код ЗКТМО: 15750000001
Основні дані
Час заснування: 1080
Статус міста з 1781 року
Населення 18 399 осіб (2008)
Поштовий індекс 142943
Телефонний код +7 48348
Географічні координати: 52°35′00″ пн. ш. 32°46′00″ сх. д. / 52.58333° пн. ш. 32.766666666666999674362159567° сх. д. / 52.58333; 32.766666666666999674362159567Координати: 52°35′00″ пн. ш. 32°46′00″ сх. д. / 52.58333° пн. ш. 32.766666666666999674362159567° сх. д. / 52.58333; 32.766666666666999674362159567
Часовий пояс +3
Водойма р. Бабинець
Найближча залізнична станція Жеча
Відстань
До залізничної станції: 10 км
До центру регіону (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

123

134
Веб-сторінка starburg.ru

CMNS: Стародуб на Вікісховищі

Вигляд центру міста на початку XX ст.
Спиридон Ширай, війт міста у 1681—1708 рр.
Печатка стародубського магістрату часів Гетьманщини (1696-й рік).

Староду́б (рос. Стародуб) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Стародубського району Брянської області. Чільне місто української історичної землі Стародубщина, центр одного з 10-ти адміністративних полків Гетьманщини і єдиний — поза межами сучасної України.

Населення міста становить 18 399 осіб (2008; 18,4 тис. в 2005, 18,4 тис. в 2004, 18 643 в 2002, 18,9 тис. 1989, 15,1 тис. в 1970, 11,7 тис. в 1959, 12,6 в 1939).

Географія[ред.ред. код]

Місто розташоване на річці Бабинець, правій притоці річки Вабля, притоки Судості, басейн Десни.

Походження назви міста[ред.ред. код]

За місцевими переказами, Стародуб названо так на честь могутнього кремезного дуба, який знаходився в центрі міста, на ринковій площі. Дослідник місцевої старовини Олександр Рубець у своїй праці писав, що у Стародубі ще у 30-х роках ХІХ ст. ріс величезний дуб, під покровом якого могли розміститися п'ятнадцять возів. Але у 1840-му році дуб засох, і місцевий городничий наказав викорчувати його, і таким чином «знищив славну історичну пам'ятку Стародуба»[1].

Як ми знаємо, у наших предків дуб користувався особливою повагою. Він вважався священним деревом бога Перуна. У 1909-му році, неподалік від Києва, з дна Десни археологи підняли 20-метровий дуб, у стовбур якого були забиті чотири щелепи кабана (з іклами). У давнину вони вважалися священними оберегами, які повинні були охороняти людину. Цілком можливо, що Стародуб у язичницькі часи був локальним сіверським культурним та духовним центром. Місцеві язичники збиралися час від часу під могутнім гіллям кремезного дуба, приносили сюди свої релігійні жертви, влаштовували свята, у яких оспівували великі та прекрасні сили рідної природи. А залишки старої віри у чаклунську силу старого дуба дожили навіть до ХІХ ст., коли у деяких селах Стародубського повіту селяни клали в стайню шматочок розбитого блискавкою дуба, щиро вірячи, що це додасть сили їхнім коням.

Історія[ред.ред. код]

Українські жінки міста Стародуб. 1900-ті роки.

Відоме з XI століття як фортеця Чернігівського князівства. У літописах вперше згадується під 1096 у зв'язку з міжусобною боротьбою князів та нападами половців. У XII-на початку XIII століть — центр Стародубського удільного князівства. У 1239 році місто зруйноване татарами.

З XIV століття перебуває у складі Великого князівства Литовського, центр Стародубського повіту.

На початку XVI століття Стародуб перейшов під владу Московської держави.

У 1616 році його здобули польські війська і за умовами Деулінського перемир'я 1618 року місто перейшло до Речі Посполитої. У 1620 році Стародубу було надано магдебурзьке право.

У 1648 році у ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького українське військо звільнило місто. За переписом 1654 року у Стародубі було 538 козаків. З 1663 року місто стало військово-адміністративним центром Стародубського полку. У 1666 році на прохання стародубських міщан була надана царська грамота, якою підтверджувалися права міського самоуправління.

За Козацької України в околицях Стародуба видобували залізну руду і виробляли з неї залізо. Гетьман Іван Мазепа Універсалом від 9 травня 1690 р. дозволяє стародубівському полковнику Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні «для робленя желѣза… при якихъ то рудняхъ… осадити килко десять дворов людей», з яких передбачається брати податки: «звиклие зъ них отбирати пожитки».

У 1781 році Стародуб став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, а з 1802 — Чернігівської губернії.

У 1917-1918 Стародуб належав до Української Народної Республіки (за законом 2—4 березня 1918 мав стати центром землі — Сіверщини) та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

У 1919 році включений до складу РСФРР.

Після Другої світової війни російська комуністична влада вдалася до ліквідації кам'яних будівель Стародуба епохи Гетьманщини. Зокрема, знищено Свято-Іоаннівську церкву, збудовану 1720 коштом Гетьмана Іоанна Скоропадського; Спасо-Преображенський собор, зведений у стилі українського бароко; Свято-Миколаївську церкву.

Дослідники історії Стародубщини свідчать:

Полковий собор Різдва Христового урятувало лише те, що там було велике сховище колгоспної картоплі, і перемістити цей овоч звідти просто не було можливості. Але усім тим храмам, що стояли навколо, так не пощастило, і унікальний архітектурний ансамбль у стилі українського бароко тепер ми можемо побачити лише на старих світлинах. Багато загубив у своїй красі і полковий собор, залишившись відтепер на самоті, зовсім не так, як його планували у 17-му ст. українські архітектори.

Економіка[ред.ред. код]

У місті працюють заводи сироробний, консервний, ЗАТ «СтелТЗ», хлібокомбінат.

Видатні місця[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рубец А. И. Предания, легенды и сказания Стародубской седой старины. — Стародуб: Тип. А. И. Соркина, 1911.(рос.)
  2. http://sobory.ru/article/index.html?object=00669 Храм на сайті «sobory.ru»

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]