Сатана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Диявол)
Jump to navigation Jump to search
Сатана з поеми Джона Мільтона «Втрачений рай». Ілюстрація Гюстава Доре.

Сатана́ або Дия́вол (від єврейського слова «противник», ворог, єврейською: שָׂטָן; грецькою койне: Σατανάς; арамейською:סטנא) — духовне створіння, яке є головним супротивником Бога та всіх, хто поклоняється правдивому Богові. Його було названо Сатаною, тому що він став противником Богові. Сатана також знаний як Диявол, оскільки він є головним наклепником, який опоганює Бога перед людьми. Він названий правічним змієм, очевидно, тому, що в Едемі використав змія, щоб обманути Єву, і з цієї причини назва «змій» стала означати «підступний». У біблійній книзі Об'явлення Сатана також символічно зображений як дракон, що пожирає.

Походження Сатани за Біблією[ред.ред. код]

Біблія не описує Сатану, як істоту з рогами, хвостом і вилами, яка жарить людей у вогняному пеклі. Це витвір уяви середньовічних малярів, що зазнали впливу зображень міфічного елінського божка Пана і опису пекла тосканського поета Данте Аліг'єрі в знаменитому творі «Божественна комедія».[1]

У Біблії вказується, що створіння відоме як Сатана, не завжди мало це ім'я. Радше, це описове ім'я він отримав через те, що став на шлях спротиву Богові. У Біблії не згадується, яке він мав ім'я перед тим. Правдивий Бог є єдиним Творцем і «діло Його досконале»[2]. Отже, той, хто став Сатаною, був створений Богом як досконала і праведна духовна істота. Свого часу Ісус Христос сказав про нього: «Він був убивцею ще відтоді, як пішов шляхом непослуху, і в правді не встояв, бо правди в ньому немає.»[3]. Звідси напрошується висновок, що Сатана спочатку був «в правді», але залишив цей шлях.

Сатана — це ім'я, яке архангел Люцифер отримав після гріхопадіння.

Місця у Біблії де зустрічається слово «сатана»

У Біблії ім'я Сатана згадується 52 рази, Диявол—33 рази.[4][5] Слово «сатана» зустрічається в наступних місцях Біблії перекладу Огієнка:

2 Самуїлова 19:23; 24:1; 1 Хронік 21:1; Йова 1:6-9, 12; 2:1-7; Псалми 108:6; Захарія 3:1, 2; Матвія 4:10; 12:26; 16:23; Марка 1:13; 3:23, 26; 4:15; 8:33; Луки 10:18; 11:18; 13:16; 22:3, 31; Івана 13:27; Дії Апостолів 5:3; 26:18; Римлян 16:20; 1 Коринтян 5:5; 7:5; 2 Коринтян 2:11; 11:14; 12:7; 1 Солунян 2:18; 2 Солунян 2:9; 1 Тимофія 1:20; 5:15; Об'явлення 2:9, 13, 24; 3:9; 12:9; 20:2,7

Сатана, як його зобразив Густав Доре в праці Джона Мільтона «Втрачений рай»
« І я почув гучний голос на небі, який говорив: Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його, бо скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч! І вони його перемогли кров'ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти! Через це звеселися ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має! »

— Об'явлення — Голова 12

Погляд церкви[ред.ред. код]

Сатана — Гáспид, себто ворог, спокусник, злий дух, уособлення зла, головний супротивник Господа. Дехто твердить, що прямих згадок про Сатану у Біблії немає, однак це не так. Наприклад, книга Йова описує діалог між Богом і Сатаною[6]. Також, відносно широко відома у популярній культурі розмова між Ісусом Христом та Дияволом, описана у Євангелії від Матвія[7]. Персонажі, найбільш близькі за суттю до диявола, згадуються тричі: у книзі Буття — змій-спокусник із забороненим плодом, у Новому Завіті — Князь світу цього, у Апокаліпсисі Іоанна Богослова — дракон, що буде скинутий з небес.

Цілісна концепція Сатани та пекла в основному (протягом Середньовіччя, особливо раннього, вона неодноразово уточнювалась і доповнювалась) була вироблена 325 року на Вселенському соборі в Нікеї. Згідно з нею Сатана (він же Люцифер, що в перекладі означає «ранкова зоря» або «світлоносний») був найвидатнішим херувимом в оточенні Господа, але впавши в гординю оголосив себе рівним Богові, за що був скинутий з небес на землю. На землі його функції полягають у спокушуванні людей та схилянні їх до гріхів, внаслідок чого їхні душі після тілесної смерті позбавляються вічного блаженства в раю і потрапляють на вічні муки до пекла. Слугами сатани є демони — ангели, яких він спокусив, і які були скинуті з небес разом з ним.

Глобальна концепція існування Сатани і Бога у світлі всемогутності і всезнання останнього, є доволі хиткою — між ними нібито існує суперництво за людські душі, які необхідно завоювати до кінця світу, який настане з другим пришестям Ісуса Христа. У пізніші часи ця концепція, як і концепція пекла з фізичним вогнем, викликала значні теологічні суперечки, однак у раннє Середньовіччя вона допомогла християнству швидко завоювати язичницькі племена Європи. Причиною цього була не лише наявнісь злих богів — аналогів Сатани у язичницьких пантеонах, і наявність пекла, як засобу залякування (хоча у ранньому Середньовіччі, на відміну від пізнього, головний акцент робився на пекло, а не на рай), а в психології варварських племен Європи: усе населення, незважаючи на своє основне заняття (землеробство, скотарство), було воїнами із відповідним світоглядом і зневагою до слабкості, що унеможливлювало визнання гріховності людини через власну слабкість і зумовлювало необхідність існування злої сили, яка була б відповідальною за існування гріха. Сатана, який ідеально підходив на цю роль, дуже швидко злився у свідомості людей раннього Середньовіччя із знайомими їм духами і демонами язичницьких часів.

У слов'янських мовах приблизний відповідник Сатани — «чорт».

Найбільше Сатана любить спокушати побожних подвижників: «Києво-Печерський Патерик» описує такі спокуси ченців; навіть Теодосієеі Печерському († 1074) з'являвся Сатана, «як пес черен». Однак він не могутній і боїться Хреста, свяченої води, посту та молитов.

Середньовічні переклади й оригінальні українські твори зберегли описи про активність Сатани і злих духів, які «людьми обладають і в них уселяють і гонять їх і … мордують». Апокрифи, згадуючи про Сатану, виявляють дуалістичні погляди, які через Болгарію (богомильство) дісталися до Києва. Так, у Початковому літописі (1071) є твердження волхвів про те, що «диявол створив людину, а Бог у неї вклав душу, тому по смерті людини тіло йде у землю, а душа до Бога», у Требнику є моління від злих духів, і у чині Хрищення вимагається відректися від Сатани і прилучитися до Христа. Сатану також часто зображували у релігійному малярстві, найбільше в картинах Страшного Суду, де чорти знущаються з грішників.

Сатана, як алегорія[ред.ред. код]

Багато юдеїв вважають падіння Сатани в Старому Заповіті алегорією. Цю точку зору підтримували Ісаак Ньютон і Джон Локк, а також Христадельфіяни.

Образ Сатани в масовій культурі[ред.ред. код]

У масовіій культурі Сатана представлений у різному вигляді, однак його характер зазвичай однаковий: дуже жорстокний, цинічний і хитрий.

У кінематографі[ред.ред. код]

У відеоіграх[ред.ред. код]

У відеоіграх Сатана майже завжди фігурує як головний злодій, який прагне завоювати світ лодей.

  • NecroVisioN - Сатана носить ім'я Мефістофель і представлений як величезне рогате чудовисько.
  • Infernal - Сатана носить ім'я Луціус Чорний, Володар Безодні, і представлений в людській подобі.
  • Castlevania: Lords of Shadow - Сатана представлений у вигляді пропащого ангела: схожа на людину істота з чорними крилами.
  • Castlevania: Lords of Shadow 2 - зовнішність Сатани в грі змінена, порівняно з попередньою частиною, як і мотивація Сатани: замість завоювати світ він прагнув його знищити, однак йому це не вдалось і він загинув.

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. енциклопедія «Insight in the Scriptures», 1988 року, «Satan»
  2. Повторення Закону 32:4 Переклад Хоменка
  3. Івана 8:44, Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу
  4. Resoning From the Scriptures, New York, 1985 року
  5. Функція пошук в електронному форматі Біблії. http://www.e-sword.net/
  6. Йова 1:6-12, Переклад Івана Огієнка
  7. Матвія 4:1-11, Переклад Івана Огієнка

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]