Сухаревський Вадим Олегович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вадим Олегович Сухаревський
 Полковник
Загальна інформація
Народження 6 жовтня 1984(1984-10-06) (39 років)
Берегове
Alma Mater АСВ ім. Сагайдачного (2009), НУОУ ім. Черняховського (2016)
Псевдо Борсук
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Формування  Генеральний штаб
Війни / битви Миротворча місія в Іраку
Битва за Ель-Кут
Війна на сході України
Протистояння у Слов'янську
Бої за Луганський аеропорт
Бої під Красним
Бої під Маріуполем
Російське вторгнення в Україну (2022)
Командування
з 2024  Генеральний штаб, заступник Головнокомандувача ЗСУ
2022-2024
 59 ОМПБр, командир
2021—2022
 35 ОБрМП, начальник штабу
2016—2021
 503 ОБМП, командир
2014—2016
 80 ОАеМБр, заступник командира 2-го батальйону з ПДП
2011—2014
 80 ОАеМБр, командир 3-ї роти 1-го батальйону
2011
 80 ОАеМБр, начальник розвідки 2-го батальйону
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна)Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років сумлінної служби» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років сумлінної служби» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Слава і честь»
Нагрудний знак «Слава і честь»
Нагрудний знак «Учасник АТО»
Нагрудний знак «Учасник АТО»
Орден «Народний Герой України»
Орден «Народний Герой України»

Вади́м Оле́гович Сухаре́вський (псевдо: «Борсук»[1]; нар. 6 жовтня 1984, Берегове, Закарпатська область, УРСР) — полковник ЗСУ. Заступник Головнокомандувача ЗСУ, відповідальний за безпілотні системи та розвиток застосування дронів (з лютого 2024 року).[2] Перший офіцер ЗСУ, під чиїм командуванням відкрито вогонь на ураження російських бойовиків.[3][4] Герой України (2022).

Начальник штабу 35-ї бригади морської піхоти (2021—2022), командир 503-го батальйону морської піхоти (2016—2021), до того — військовослужбовець десантних військ. Учасник російсько-української війни.

У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ[5].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 6 жовтня 1984 року в м. Берегове Закарпатської області.[6] Закінчив Мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.

З лютого по жовтень 2004 року у складі 6-ї окремої механізованої бригади брав участь у Миротворчій місії в Іраку. Учасник Битви за Ель-Кут.

2009 року закінчив Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів».[6]

В 2011 році — старший лейтенант, командир аеромобільної роти 80-го окремого аеромобільного полку. Командир полку Віктор Копачинський відзначив Сухаревського як одного з двох кращих командирів рот полку.[7]

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

13 квітня 2014 року взяв участь у першому бою війни на Донбасі біля Семенівки у складі спецпідрозділу СБУ «Альфа».[1][8] Старший лейтенант Сухаревський, всупереч наказу «не відкривати вогонь», відкрив вогонь зі свого БТР по бойовиках Ігоря Гіркіна[9].

16 серпня 2014 року був поранений у боях під Красним.[10]

З 2014 по 2016 рік навчався в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського.

З 2016-го — командир 1-го лінійного батальйону 36-ї бригади морської піхоти. Виконував завдання на Маріупольському напрямку.

У червні 2020 року отримав звання підполковника.[11]

З 2021 року — начальник штабу 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського.

З лютого 2022 року[джерело?] — командир 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.[12]

18 червня 2022 року нагороджений званням Героя України. На той час мав звання полковника.[13][14]

9 лютого 2024 року — очолив новостворені Сили безпілотних систем Збройних сил України.[15]

10 лютого 2024 року призначен заступником Головнокомандувача Збройних сил України.[16]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (18 червня 2022) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[17][13]
  • Орден Богдана Хмельницького II ст. (2 грудня 2016) — за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час виконання військового обов'язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України[18]
  • Орден Богдана Хмельницького III ст. (19 липня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[19][20]
  • Орден «За мужність» II ст. (14 квітня 2023) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку[21]
  • Орден «За мужність» III ст. (4 грудня 2020) — за особисті заслуги у зміцненні обороноздатності Української держави, мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку[22]
  • Орден «Народний Герой України» (2 серпня 2015)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Цензор.НЕТ. Перший офіцер ЗСУ, який відкрив вогонь по російських агресорах. Процитовано 28 вересня 2016. 
  2. Від керівника Внутрішніх військ у часи Майдану до легенд війни: хто прийшов у Генштаб і команду Сирського. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2024. Процитовано 19 лютого 2024. 
  3. Перший день. Перший постріл. Перший Герой. People’s Project.com (укр.). Процитовано 18 червня 2022. 
  4. Морпіх має бути принциповим та безжальним — підполковник Вадим Сухаревський. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 18 червня 2022. 
  5. Генерали перемоги. НВ називає 25 найвпливовіших українських військових // НВ. — 2022.
  6. а б Капітан Сухаревський Вадим Олегович | Національна академія сухопутних військ. www.asv.gov.ua (укр.). Процитовано 28 березня 2019. 
  7. СТЕЦИШИН, Віталій (2011). КРАЩИЙ ПОЛК УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА. asv.gov.ua. с. 15. 
  8. Цензор.НЕТ. Історія першого бою АТО 13 квітня під Слов'янськом очима підполковника «Альфи» Андрія Дубовика. Процитовано 28 вересня 2016. 
  9. Першим відкрив вогонь у 2014 році. Хто такий Сухаревський, який став заступником головкома ЗСУ. РБК-Украина (укр.). Процитовано 25 лютого 2024. 
  10. Цензор.НЕТ. 16-17 АВГУСТА 2014 ГОДА. 80-АЯ АЭРОМОБИЛЬНАЯ БРИГАДА ВСТУПАЕТ В БОЙ С РОССИЙСКИМИ ВОЙСКАМИ ПОД ЛУГАНСКОМ. ГИБЕЛЬ 10 УКРАИНСКИХ ВОИНОВ. КАПИТАН СУХАРЕВСКИЙ РАНЕН В БЛИЖНЕМ БОЮ С РОССИЙСКИМ ДОЗОРОМ (ru-RU). Процитовано 28 вересня 2016. 
  11. Комбату 503-го ОБМП Сухаревському присвоїли звання підполковника. censor.net. 8 червня 2020. Процитовано 8 вересня 2020. 
  12. Взвод № 1. НВ називає 25 найвпливовіших українських військових. nv.ua. Процитовано 13 січня 2023. 
  13. а б Володимир Зеленський відвідав передові позиції українських військ на Миколаївщині та нагородив захисників // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 18 червня 2022
  14. Цензор.НЕТ. Зеленський присвоїв звання Герой України командиру 59-ї ОМБр Сухаревському. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 18 червня 2022. 
  15. Сили безпілотних систем України очолить полковник Вадим Сухаревський – нардеп (укр.). 9 лютого 2024. 
  16. Сирський про заступників: Мають знання та досвід, який прискорить перемогу. Українська правда (укр.). Процитовано 10 лютого 2024. 
  17. Указ Президента України від 18 червня 2022 року № 426/2022 «Про присвоєння В.Сухаревському звання Герой України»
  18. Указ Президента України від 2 грудня 2016 року № 538/2016 «Про відзначення державними нагородами України»
  19. Указ Президента України від 19 липня 2014 року № 599/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  20. Указ Президента
  21. Указ Президента України від 14 квітня 2023 року № 224/2023 «Про відзначення державними нагородами України»
  22. Указ Президента України від 4 грудня 2020 року № 537/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Збройних Сил України»

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]