Татлін Володимир Євграфович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Євграфович Татлін
Татлин.jpg
Дата народження 28 грудня 1885(1885-12-28)
Місце народження Харків
Дата смерті 31 травня 1953(1953-05-31) (67 років)
Місце смерті Москва
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР

Володи́мир Євгра́фович Та́тлін (28 грудня 1885, Харків  — 31 травня 1953, Москва) — художник, скульптор, архітектор.

Біографія[ред.ред. код]

Володимир Татлін народився в сім'ї спадкового дворянина, інженера-технолога Курсько-Харківської залізниці Євграфа Никифоровича Татліна (*1854 - †18 лютого 1904) і поетеси Надії Миколаївни Барт (?—1889). В Державному архіві Харківскої області зазначено, що інженер-технолог Татлін Євграф Никифорович у другій половині XIX ст. мав 93 десятини в хуторі Саржана Криниця під слободою Хорошеве, Харківського повіту (А. Ф. Парамонов, «Энциклопедия фамилий Харьковской губернии, том 1»). В своій професії Євграф Татлін був непересічною людиною, тому в 1892 році був відряджений з Харкова до США для освоєння зарубіжного досвіду. По поверненні в 1893 році він видав книгу «Звіт про поїздку для вивчення системи змінних бригад на паровозних американських залізницях», випущену харківською друкарнею. У 1893 році Євграф Никифорович був призначений директором-розпорядником вовномийних заводів Є. М. Петренка в Харкові, був гласним Харківської міської думи, помер у Ніцці 18 лютого в віці 50 років, похований 1 березня на Харківському міському кладовищі (повідомлення про смерть та поховання Є. Н. Татліна було надруковане в газеті «Южный край» від 2 березня 1904 року). Саме від свого батька Володимир Татлін успадкував захоплення технікою, яке згодом втілилось в ідею «художника-інженера». Мати Татліна померла рано, в 1889 році, залишивши під опікою батька трьох дітей, найстаршим з яких був чотирирічний Володимир. Зі спогадів подруги художника, режисера Ганни Бегічевої, яка познайомилася з Володимиром Татліним у Києві: «По дорозі на Печерськ, де я тоді жила, він читав мені вірші своєї матері, українки, народоволки. І раптом без усякого зв'язку мовив: «У Хлєбникова мати також українка. Так що ми з ним наполовину звідси».

Володимир Татлін у семирічному віці захопився малюванням. 1896 року вступив до Харківського реального училища, де отримав перші професійні навички малюнку та живопису у викладача училища, відомого харківського маляра і педагога Дмитра Безперчого (1825 — 1913).

Закінчивши три класи училища, Володимир зважився на незвичайну подорож. Він втік з дому, дістався Одеси і влаштувався юнгою на торгово-пасажирський пароплав, що здійснював плавання за маршрутом Одеса-Варна-Стамбул-Батум і назад. Повернувшись з плавання, він деякий час жив самостійно, остаточно з родиною не поривав і влітку відвідував рідню, яка жила в Харкові.

У вересні 1902 Татлін вступив до Московського училища живопису, скульптури та архітектури, але вже в квітні 1903 був відрахований «за неуспішність і несхвальну поведінку». Батько, в дім якого повернувся Володимир, подавав клопотання про відновлення його в училищі, але воно було відхилене.

Після смерті батька, влітку 1904 року Володимир вступив до Одеського училища торгового мореплавання і вже 19 серпня на навчальному вітрильному судні пішов у плавання. Професія моряка приваблювала Татліна, та бажання продовжити художню освіту все ж переважило. У вересні 1905 року він став студентом Пензенського художнього училища, а в 1910-му році отримав диплом художника.

У цей же час відбулося його знайомство з українськими художниками та поетами футуристичного напрямку - братами Давидом, Володимиром та Миколою Бурлюками , Михайлом Ларіоновим, Велимиром Хлєбниковим, Олексієм Кручоних.

Влітку 1911 року Татлін здійснив два плавання в якості матроса по Чорному і Середземному морю. В той час тематикою його робіт стали добре знайомі сцени матроського життя. Одним з центральних творів цього періоду є «Автопортрет» художника, що має другу назву «Матрос» і зображує його в безкозирці, тільнику і робі. Вже в цих творах виявляються ознаки конструктивізму. Згодом морські теми часто зустрічалися в його творчості - матроси, продавці риби, рибалки. Того ж року Татлін вперше спробував себе в якості театрального художника. Він створив ескізи костюмів і декорації до народної драми «Цар Максемьян і його непокірливий син Адольф» для московського Літературно-художнього гуртка. Це був перший в історії досвід перенесення принципів авангардного живопису на сцену. Ескізи разом з пейзажами, натюрмортами, малюнками і акварелями на морську тему увійшли в число 52 робіт, представлених ним на початку 1912 року на гучній виставці групи молодих художників «Віслючий хвіст», організованій Михайлом Ларіоновим та Наталією Гончаровою, в якій також брали участь Казимир Малевич і Олександр Шевченко.

Серед захоплень модерніста Татліна — гра на бандурі й власноручне виготовлення цього інструмента. В 1914 році Татлін в образі сліпого бандуриста разом з Ларіоновим супроводжував кустарну виставку в Берліні. Там вони зустріли українських народних співаків. Почувши їх, Уповноважений з паркiв повідомив, що вони повинні будуть грати в парку по шляху проходження кайзерівского ескорту. Татлін настільки вразив Вільгельма ІІ грою на бандурі і виконанням козацьких дум, що той подарував йому золотий кайзерівський годинник. Годинник Татлін продав і вирушив до Парижу, де побував в майстерні великого Пабло Пікассо. Побачивши експерименти основоположника кубізму, Татлін надихнувся новою ідеєю - створювати так звані контррельєфи, своєрідний скульптуроживопис. Головним для художника стало чітке виявлення особливостей і характерних ознак матеріалів, що становлять композицію.

У 1920-х роках Татлін відмовився від формалістичних пошуків і зайнявся проектуванням речей, необхідних у побуті. У цій області він став новатором, заклавши своєю діяльністю основу для розвитку вітчиняної школи дизайнерів. Почав займатися художнім конструюванням одягу, посуду, меблів.

Він автор пам'ятника-вежі Третьому Інтернаціоналу (1919–1920) та літального апарату «Летатлін» (1929–1932).

Перша згадка про «Летатліна» зафіксована в 1912 році в записах Велимира Хлєбнікова, з яким Татлін, ймовірно, поділився на цей рахунок своїми думками. Однак, ідея створення орнітоптера, за припущенням татлінознавця Анатолія Стригальова, могла зародитися у Таліна ще в дитинстві: у 1898 і 1900 роках у Харковi в друкарні, де вийшло друге видання книги його батька Євграфа Татліна, двома виданнями була випущена книга Костянтина Данилевського «Керований літальний снаряд», яку юний Володимир Татлін скоріше за все читав.

У 1924 році Татлін натякнув про свій проект Петру Мітуріча.

У 1925-1927 роках Володимир Татлін - професор Київського художнього інституту, викладав на кафедрі «формально-технологічних дисциплін». В будинку, де він проживав по вулиці Дончука, 5, за спогадами сучасників, Татлін вивчав анатомію і політ птахів, виготовляв деталі майбутнього літального апарату.

У цей останній, найбільш важливий період, Татлін говорив друзям: «Я зроблю річ, ну, не менше Венери Мілоської».

Татлін зібрав свій літалий апарат у 1929-1932 роках і представив його в травні 1932 на персоалній виставці в Москві, де «Летатлін» став ключовим експонатом.

У листопаді 1927 на Всеукраїнській ювілейній виставці демонструвалися результати педагогічної роботи В. Татліна - були представлені макети та ескізи до театральних і кінопостановок його учнів і асистента, художника М. Тряскіна.

Володимир Татлін багато працював на батьківщині: у Харкові та Києві. Займався книжковою графікою, проілюстрував обкладинку до збірки віршів українських поетів-футуристів Миколи Бажана, Михайля Семенка, Гео Шкурупія «Зустріч на перехресті». Співпрацював у київському журналі «Кіно» в якості ілюстратора.

Як сценограф та художник по костюмах Володимир Татлін брав участь у постановці вистави «По зорі» за однойменною п`єсою українського письменника В. 3. Гжицького, яка вперше була поставлена в 1924-у році у Харківському ТЮГу та мала великий успіх. Він також працював з режисером «Березолю» Лесем Курбасом над виставою «Зангезі», в якій виступив у трьох іпостасях - як режисер, художник-конструктор і виконавець головної ролі. Оформив виставу «Гайдамаки» за поемою Тараса Шевченка. Був одним із фундаторів українського дитячого театру.

У кінці життя Татлін віддав перевагу станковому живопису: писав натюрморти, пейзажі, інколи портрети.

У Росії Володимир Татлін виявляв себе як лідер українського авангарду (художник-конструктивіст).

Література[ред.ред. код]


Доричний ордер Це незавершена стаття про архітектора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.