Семенко Михайль Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайль Семенко
Михайль Семенко
Михайль Семенко на поштовій листівці

Михайль Семенко на поштовій листівці
При народженні Семенко Михайло Васильович
Псевдоніми, криптоніми Анатоль Цебро
Народження 19 (31) грудня 1892(1892-12-31)
  с. Кибинці Миргородський повіт Полтавська губернія
Смерть 24 жовтня 1937(1937-10-24) (44 роки)
  Київ
Національність українець
Громадянство(підданство) Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР
Мова творів українська мова
Рід діяльності поет, теоретик мистецтва, літературний критик, редактор
Роки активності: 19131937
Напрямок футуризм
S: Роботи у Вікіджерелах
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Семенко Михайль Васильович на Вікісховищі

Миха́йль Семенко́ (Миха́йло Васи́льович Семе́нко, * 19 (31) грудня 1892(18921231)[1], село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, нині Миргородський район, Полтавська область — пом. 24 жовтня 1937[2], тюрма НКВС СРСР, Київ) — поет доби Розстріляного відродження; основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив нові образи й створив слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу. Загинув під час сталінського терору.

Син письменниці Марії Проскурівни.

Творчий життєпис[ред.ред. код]

Михайль Семенко. 1905 р.
Михайль Семенко. Петербург, січень 1910 р.
Михайль Семенко. Київ, квітень 1913 р.

Навчався у Псих-неврологічному інституті в Петербурзі.

Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати»; наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму (Д.Бурлюк, О.Кручоних, В.Хлєбников) течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.

1918 року Семенко видав у Києві збірки «П'єро задається», «П'єро кохає» і «Дев'ять поем»; 1919 — в однойменному з заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» збірки «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво».

1920 видав разом із М.Любченком і О.Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 — збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922—1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924—1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

1924 видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910—1922 років, 1925 — збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 — (разом з Г. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів (письменники Гео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадим Меллер, Анатолій Петрицький, та ін.) під назвою «Нова ґенерація» з журналом цієї ж назви (1927—1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

На початку 1930-х років визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

Особисте життя[ред.ред. код]

Батько Михайла Семенка — Василь Леонтійович на момент народження сина працював волосним писарем у Кибинцях, надалі став писарем земської управи в містечку Хорол. Мати Михайла закінчила лише початкові класи церковноприходської школи, проте була письменницею-самоуком, автором ряду повістей, надрукованих під її дівочим прізвищем — Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був цікавим художником, разом з Михайлом починав футуристичний рух в Україні, проте на початку Першої світової війни загинув на Західному фронті. Ще один брат — Олександр і сестра Олександра також писали вірші, але ще зовсім молодими померли від туберкульозу. Також у Михайля була сестра Софія та молодший за нього на 8 років брат Микола.

Про юність Михайла Семенка збереглося досить мало свідчень. Однак, точно відомо про його активну участь в громадському і суспільно-політичному житті країни в роки Жовтневого перевороту та у часи міжвладдя. Зокрема, в газеті «Київське життя» від 11 (24) вересня 1919 року в Хроніці міститься таке повідомлення «В ніч на 8-е вересня, за словами Ради, арештовано в себе на квартирі українського письменника Михайла Семенка»…

Зі своєю першою дружиною Лідією Михайль Семенко познайомився у Владивостоці, де він прожив близько трьох років. Лідія Іванівна Горенко народилася 1898 року в українській родині переселенців на Далекий Схід. Почуття Семенка до майбутньої дружини характеризують як глибоке і водночас безмежно тривожне, що спричинило високі злети ранньої лірики поета, появу в ній — насамперед у циклах «Осіння рана», «П'єро кохає» — зовсім нових мотивів і творчих рішень[3].

Михайль Семенко мав сина Ростислава і доньку Ірину[4].

Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій, з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин.

Арешт і страта[ред.ред. код]

Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р., Михайль Семенко провів у Києві творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у Харкові і часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора, який мав нібито відбутися під час демонстрації 1 травня 1937 року.[5]

Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Україні за допомогою «німецьких фашистів». Надломлений морально та фізично Михайль Семенко, як свідчать протоколи допитів 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зізнався» у всіх звинуваченнях. Зізнання були написані під диктування уповноваженого Акімова на ім'я Начальника НКВД УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р.[6]

23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія «іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік» винесла вирок: «приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания — расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». Наступного дня Семенка страчено разом з іншими українськими письменниками в одній з київських в'язниць, поховано в братській могилі в Биківнянському лісі[7]. Михайль Семенко був реабілітований посмертно самими комуністами.[4]

Значення творчості[ред.ред. код]

Семенко М2.jpg

Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929—1931).

У 1985 році видавництво «Радянський письменник» видало в серії «Бібліотека поета» збірку його поезій.

Вплив на сучасну українську літературу[ред.ред. код]

Михайля Семенка штучно вилучено з історії літератури (див. покоління Розстріляне відродження), тому він не мав впливу на наступне покоління, проте через покоління його прочитано й Семенків вплив позначився на творчості письменників сучасної української літератури. Серед старшого покоління це — Ігор Калинець, Василь Голобородько (див. вірш «Тиждень»). Серед молодих авторів естетика футуризму присутня в поезіях Сергія Жадана[8] (зокрема боротьбою з «іконою» Шевченка — див.поезію «Тарас Григорович Шевченко»), Олега Коцерева та Любові Якимчук (див. поему про Михайля Семенка «Тов. Дим» зі збірки «, як Мода»).[9],[10]

2012 року з ініціативи Любові Якимчук українськими поетами-авангардистами було оголошено Роком Семенка, який був відзначений низкою акцій, присвячених поетові («Виставка поетів імені Михайля Семенка», Ніч поезії та музики нон-стоп під час Форуму видавців у Львові була присвячена Семенку, лекція мистецтвознавця Дмитра Горбачова «Під знаком Семенка», дискусія у «Кабінеті» за участю Олега Коцарева і Люби Якимчук та ін.)[11].

Музичні твори на слова Михайля Семенка[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. виписка з метричної книги зберігається в Державному історичному архіві Санкт-Петербургу
  2. Поэт-футурист Михаил Семенко LJ-автор allin777
  3. Любов Якимчук. «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму»
  4. а б …З ПОРОГА СМЕРТІ… Письменники України — жертви сталінських репресій.
  5. Біографічна стаття «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму»
  6. Біографія на сайті Київської міської бібліотеки
  7. Біографічна стаття «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму»
  8. Жадан Сергій Вікторович. Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка: Дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2000. — 165 арк. — Бібліогр.: арк. 156—165.
  9. Такий феміністичний футуризм
  10. Любов Якимчук «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму» (біографічна стаття)
  11. Рік Михайля Семенка розпочався! (ФОТО)
  12. Прем'єрне виконання відбулось на Книжковому арсеналі 2017 р.

Посилання[ред.ред. код]