Тит Дідій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тіт Дідій
Народився невідомо
Помер 11 червня 89 до н. е.(0-89-06-11)

Громадянство Римська республіка
Діяльність політик, військовий очільник
Звання консул
Термін 98 рік до н.е.
Попередник Авл Постумій Альбін
Наступник Публій Ліциній Красс
Батько Тіт Дідій
Рід Дідії

Тіт Дідій (*Titus Didius, д/н —11 червня 89 до н. е.) — політичний та військовий діяч Римської республіки.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з плебейського роду Дідіїв. Син Тіта Дідія, народного трибуна 143 року до н. е. У 113–112 роках до н. е. був магістратом монетного двору. У 103 році до н. е. обирається народним трибуном. У 101 році до н. е. Дідій стає претором. У 100 році до н. е. в якості пропреторської провінції отримує Македонію. Тут з успіхом воює проти фракійських, ілірійських, паннонійських племен, зокрема підкорює плем'я скордісків, за що отримує триумф.

У 98 році до н. е. обирається консулом (разом з Квінтом Цецилієм Метеллом Непотом). За його ініціативи було прийнято закон (lex Caecilia Didia), яким заборонялося народним трибунам приймати кілька законопроектів одним пакетом (пакетне голосування) і встановлювався між висуненням законопроекту і голосуванням по ньому термін у 3 нундіни.

В якості проконсульської провінції у 97 році до н. е. отримав Ближню Іспанію. Протягом усього термі керування воював з кельтіберами. після напруженого протистояння розбив племена ареваків й ваккеїв, захопив міста Терми та Коленда. За це римський сенат надав йому триумф. Разом з тим жорстком ставленням до місцевого населення спровокував невдоволення, яке вилилося у повстання після від'їзду у 93 році до н. е. з провінції Тіта Дідія.

Під час Союзницької війни 91—88 рокі вдо н. е. був легатом. З успіхом воював проти повсталих, зокрема у 89 році до н. е. захопив м. Геркуланум. Втім 11 червня того ж року загинув в битві у місцині між Нолою та Помпеями.

Родина[ред.ред. код]

  • Тіт Дідій, народний трибун 95 року до н.е.

Джерела[ред.ред. код]

  • Hans Georg Gundel: Didius I. 4. In: Der Kleine Pauly (KlP). Band 2, Stuttgart 1967, Sp. 7-8.