Починаючи з III Толедського собору (589 рік), що відбувався після навернення вестготів із аріанства на християнство, собори набули характеру імперських синодів, на яких король був важливим діячем. Толедо у Вестготській державі був як столицею королівства, так і його релігійним центром, резиденцією архієпископа Толедського. При визначенні питань, які порушувалися на соборах, королі мали вирішальний голос, і багато рішень було прийнято в редакціях, запропонованих монархами. У зв'язку з цим постанови Толедських соборів часто мали політичне підґрунтя.
Третій Толедський СоборТретій Толедський собор відбувся 4 травня589 року, після переходу короля Реккареда I з аріанства до католицтва. Собор упорядкував перехід вестготів у католицизм та дозволив аріанським єпископам зберегти їхні церковні посади. У догматичному сенсі цей собор мав велике значення, тому що на ньому вперше було згадано Filioque, у розлогому соборному викладі, де сказано: Spiritusque sanctus confitendus a nobis, praedicandus est a patre et filio procedere[2]. У сам Символ віри Filioque на соборі не було додано, в документах собору Символ віри — без Filioque. Додавання було зроблено пізніше, документально Filioque у Символі віри з'явиться на 12-му Толедському соборі. На цьому соборі також було прийнято постанови спрямовані проти євреїв. Їм надалі заборонялося одружуватися з християнками і мати християнок-наложниць. Дітей ж від уже існуючих шлюбів та зв'язків мали охрестити.
На четвертому Толедському соборі (5 грудня633 року) головував знаменитий єпископ-теолог Ісидор Севільський. Найважливішими рішеннями цього собору було проголошення єдності Церкви та держави, створення соборних шкіл у кожній єпархії та синодизація літургії. Як одна з єпископських інсигній було визнано єпископське кільце (нарівні з митрою та патерицею). Собор засудив практиковані королем Сісебутом (612—621) насильницькі навернення євреїв у християнство. Проте вже доконані хрещення визнав дійсними та заборонив перехід хрещених євреїв назад в юдаїзм.
П'ятий Толедський собор (30 червня636 року) був скликаний королем Хінтілою. На ньому були прийняті рішення щодо захисту корони від повстань та заколотів, а також щодо захисту королівської родини після смерті короля.
Шостий Толедський собор (9 січня638) був також скликаний королем Хінтілою. На ньому, з ініціативи короля, було ухвалено закони, спрямовані проти євреїв. Єпископи підтримали його рішення ліквідувати юдаїзм як релігію в державі вестготів та вигнати з країни всіх нехристиян.
Ініціатором Сьомого Толедського собору (18 листопада646 року) був король Гіндасвінт, який провів на ньому через церковні інстанції свої закони, спрямовані проти заколотників та бунтівників. За зловмисність проти короля собор ухвалив застосовувати екскомуніку; якщо вони були особами духовного звання, то позбавлялися своїх церковних посад. Навіть за висловлювання особистого характеру, спрямовані проти королівської величності, належало відлучення від Церкви. У той самий час королю дозволялося — у разі, якщо відлучений «виправлявся» — своєю владою відновлювати його релігійні права (винятковий випадок у історії християнства).
Восьмий Толедський собор (16 грудня653 року) проводився з ініціативи короля Реккесвінта, який нещодавно посів престол. Єпископи (переконані противники законів, спрямованих проти бунтівної аристократії його попередника, короля Гіндасвінта) спробували їх скасувати. Однак їх рішення були прийняті та виконані новим королем лише частково. Так, собор оголосив амністію всім противникам Гіндасвінта, які втекли за кордон, і висловився за відновлення виборності королів, розробивши умови для подібних виборів. У цьому єпископи виявили свою опозиційність щодо Реккесвінта, який успадкував владу від свого батька Гіндасвінта.
На Десятому Толедському соборі, скликаному королем Реккесвінтом1 грудня656 року, зібралося найменше учасників за всю історію їх проведення (17 єпископів прибули особисто і 5 надіслали своїх представників). На соборі було прийнято рішення, спрямовані проти духовних осіб, які порушували свою присягу перед королем (вони позбавлялися своїх посад).
На Дванадцятому Толедському соборі, скликаному 9 січня681 року Ервігом, який незадовго до цього прийняв королівську владу, було узаконено досить сумнівне в правовому сенсі зречення короля Вамби. Крім цього, собор ухвалив вважати Толедо особливим за святістю та значенням центром у християнському світі. У документах безпосередньо в самому Символі віри вперше з'являється Filioque[3]. Це було зроблено з метою чіткішого розмежування християнства і аріанства — оскільки для останнього було характерно сприймати Ісуса Христа як меншу величину, ніж Бог Отець. Додавання Filioque мало затвердити рівність Бога-Отця і Бога-Сина.
Тринадцятий Толедський собор (4 листопада683 року) був також скликаний королем Ервігом. На ньому сильна аристократична партія зуміла провести цілу низку важливих для себе законів, що послаблювали королівську владу. Так, було прийнято амністію щодо всіх осіб шляхетного походження, що повставали проти попередніх правителів. Амністованим мало бути повернене їхнє майно, якщо воно перебувало у володінні короля. Було також ухвалено закон, який забороняв без рішення суду рівних позбавляти постів, майна, заарештовувати або катувати єпископів та представників знаті. Заборонено було застосування тортур для отримання зізнань заарештованих. Було також прийнято ухвалу про списання для дворянства заборгованостей з податків.
П'ятнадцятий Толедський собор (11 травня688 року) був скликаний королем Егікою і мав на меті переконати церковне керівництво в необхідності змінити внутрішню політику країни, яку раніше проводив король Ервіг, колишній тесть і ворог Егіки. Єпископи пішли назустріч побажанням нового короля лише частково.
Шістнадцятий Толедський собор був також скликаний королем Егікою (25 квітня693). На ньому збори єпископів затвердили нові закони, спрямовані проти юдеїв. Так, євреї, які не хотіли прийняти хрещення, зобов'язувалися надалі платити особливий «єврейський податок». Юдеям також заборонялося займатися закордонною торгівлею та вступати в угоди з християнами.
Сімнадцятий Толедський собор (9 листопада694 року), ініціатором якого також виступав король Егіка, посилював переслідування юдеїв в Іспанії. Євреї, які не побажали хреститися, мали позбавлятися майна і продаватися в рабство; у них мали відбиратися діти, щоб виховуватися християнами. Обґрунтуванням для таких крайніх заходів були висловлені підозри, що іспанські євреї спільно зі своїми зарубіжними єдиновірцями створювали змову, спрямовану проти Вестготської держави та підбурювали мусульман до нападу на неї.
Вісімнадцятий (останній) Толедський собор був влаштований у 702 році, під час правління короля Вітіци, незадовго до завоювання арабами-мусульманами Піренейського півострова. Це єдиний Толедський собор, документи та постанови якого не збереглися. Це може означати також, що рішення цього собору пізніше було засуджено церковною владою.
José Vives (вид.): Concilios visigóticos e hispano-romanos, Barcelona 1963 (enthält die Akten der Konzilien I—XVII; lateinischer Text mit spanischer Übersetzung)
José Orlandis / Domingo Ramos-Lissón: Die Synoden auf der Iberischen Halbinsel bis zum Einbruch des Islam (711), Paderborn 1981, ISBN 3-506-74681-2.
Andreas Weckwerth: Das erste Konzil von Toledo. Ein philologischer und historischer Kommentar zur Constitutio Concilii. Aschendorff, Münster 2004, ISBN 3-402-08191-1.
.jpg)