Егіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Егіка
33-EGICA.JPG
Народився близько 610
Помер 702
Толедо
Національність вестгот
Діяльність суверен
Титул король
Термін 687—702 роки
Попередник Ервіґ
Наступник Вітіца
Конфесія католицтво
Рід династія Хінтіли
Мати Аріберга
У шлюбі з Кіксілона
Діти 3 сина

Егіка (близько 610  —702) — король вестготів в Іспанії та Септиманії у 687702 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Претендент[ред. | ред. код]

Походив з династії Хінтіли. Син принцеси Аріберги, батько походив з вестготської знаті (ім'я невідоме). Був небожем короля Вамби та онуком короля Тульґи. Був претендентом на трон держави з огляду на відсутність дітей у Вамби. Після повалення останнього у 680 році, Егіка зберіг своє майно та становище.

Згодом оженився на доньці короля Ервіґа та отримав посаду дукса (герцога). Той змусив Егіку поклястися не чинити шкоди родині Ервіґа. Після цього у 687 році останній призначив Егіку своїм спадкоємцем. У листопаді того ж року після смерті короля Егіка став новим володарем Вестготської держави.

Королювання[ред. | ред. код]

Егіку було помазано на правління 24 листопада 687 року році митрополитом Юліаном Толедським. Вже 11 травня 688 року за рішення нового короля було скликано XV Толедський собор під головуванням Юліана Толедського та за участі 60 єпископів з Іспанії і Септіманії. На ньому Егіка виступив проти політики попередника, особливо щодо конфіскацій майна прихильників Вамби. Собор звільнив короля від клятв покійному Ервіґу, що розв'язало руки Егікі для дій проти прихильників останнього.

690 року король влаштував II Тарраконський собор, що загалом підтверджував канони XV Толедського собору. У 691 році за наказом Егіки відбувся III Сарагоський собор, на якому прийнято рішення, що удова короля повинна було піти монастир. Цим Егіка намагався попередити можливість появи претендентів, які через шлюб з удовою померлого Ервіґа мали б можливість претендувати на трон. На цьому ж соборі за наполяганням короля було прийнято постанову, за якою поверталася свобода тим церковним вільновідпущенникам, які були звільнені без спеціальної грамоти і на цій підставі новими єпископами знову наверталися в рабство. Водночас були здійснені кроки на посилення королівської влади й приборкання знаті.

Погіршення стосунків з частиною аристократів, яка підтримувала родину Ервіґа, призвело до повстання навесні 692 року в Толедо. У ньому брали участь представники служивої знаті, яких підтримав митрополит Сісіберт Толедський. Останній оголосив королем Суніфреда (ймовірно родича Ервіґа). Лише у 693 році королю вдалося придушити змову. Він позбавив посади митрополита Сісіберта. На його місце було поставлено Фелікс Севільського, в свою чергу севільським єпископом став Фаустін Бразький, на місце якого призначено Фелікса Опортського. Проте побоюючись негативної реакції кліру на втручання в церковні справи, Егіка вирішив зібрати новий собор і легалізувати ці призначення. Водночас задля посилення керованістю державою у 693 році призначив свою сина Вітіцу співволодарем.

У 693—694 роках в королівстві вирувала потужна епідемія бубонної чуми, від якого померла значна частина населення Іспанії та Септиманії. Це погіршило економічне становище, що в свою чергу викликало селянські повстання та виступи аристократії. Бажаючи залагодити стосунки з останньою, король видав дозвіл на посилення влади землевласників над вільновідпущенниками, їхніми нащадками, а також рабами.

У травні 693 року XVI Толедський собор схвалив усі рішення короля, прийняті щодо призначення на церковні посади. Водночас було прийнято постанову, за якою будь-яка людина, що вчиняла заколот, незалежно від її статусу, повинна бути позбавлена свого майна, а сама, і усі її нащадки ніколи не зможуть обіймати жодної придворної посади. Спеціально було обумовлено, що дійсні всі закони, які видавали Гіндасвінт і Вамба. За наполяганням короля собор прийняв постанову, спрямовану на захист майна місцевих сільських церков від зазіхань єпископів.

У 694 році Егіка скликав XVII Толедський собор, на якому було прийнято спеціальну постанову щодо захисту королівських нащадків, зокрема вказувалося, що якщо королева Кіксілона залишиться вдовою і матиме потомство, то ніхто не зможе примушувати її синів і дочок стати монахами і вони зможуть вільно розпоряджатися батьківським майном. Водночас собор продовжив антиюдейську політику попередників, що було викликано начебто викриттям змови частини жидів, які закликали арабів напасти на королівство. У результаті усі «змовники» виганялися за межі держави, їх майно конфісковувалося. Королю було надано право продавати євреїв на свій розсуд. Євреям заборонялося відвідувати ринки й вести торгівлю із християнами. Також юдеї, які не бажали прийняти хрещення, зобов'язувалися надалі сплачувати особливий податок, за який вони несли колективну відповідальність. Діти юдеїв після досягнення 7-річного віку передавалися на виховання в християнські родини.

Незабаром після собору — наприкінці 694 або на початку 695 року — Егіка розлучився з дружиною, підкреслюючи тим самим повний розрив з родом колишнього короля Ервіґа.

Наприкінці правління посилилися зовнішні загрози. Спочатку, у 698 році, південь Піренеїв атакував візантійський флот, що мав намір підготувати базу для повернення імперії Бетіки. Проте місцевий аристократ Теодемір на чолі власних загонів відбив цю атаку. Водночас північ королівства атакували франки Евдеса, герцога Аквітанії, і Егіка вимушений був рушити до Септиманії. Протягом 698—699 років король відбив напад ворогів й придушив повсталу знать.

Разом з тим невдоволення знаті посилювалося, що викликало жорстоку реакцію з боку короля. Побоюючись претендентів на трон, Егіка наказав осліпити Теодефреда, сина короля Гіндасвінта, та відправити під охороною до Кордови.

Незадовго до смерті, у 701 році, Егіка закликав сина і співолодаря Вітіцу з Туї, де той перебував до того часу, до Толедо. Передав останнього фактичну владу, яка стала одноосібною після смерті Егіки у листопаді або грудні 702 року.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Кіксілона, донька короля Ервіґа

Діти:

  • Вітіца (687—710), король у 693—710 роках
  • Сісебут, граф Коїмбри

1 бастард — Оппас (685—близько 722), єпископ Севільї

Джерела[ред. | ред. код]

  • Thompson, Edward Arthur (1998). Los Godos en España. Altaya. ISBN 9788448709204.
  • Rafael Altamira, La Spagna sotto i Visigoti, in «Storia del mondo medievale», vol. I, 1999, pp. 743—779
  • Collins, Roger. Visigothic Spain, 409—711. Blackwell Publishing, 2004.
  • Gerd Kampers: Geschichte der Westgoten. Schöningh, Paderborn 2008, ISBN 978-3-506-76517-8, S. 222—226.