Олександр Невський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Невський
AlexanderNevskyTitul.jpg
Олександр Невський
Великий Князь Владимирський (12491263), Великий Князь Київський (12491263)
Початок правління: 1249
Кінець правління: 1263
Інші титули: князь новгородський (12361240), (12411252),(12571259)
Попередник: Андрій Ярославич
Наступник: Ярослав Ярославич
Дата народження: 1221
Місце народження: Переславль-Залєський
Дата смерті: 14 листопада 1263(1263-11-14)
Місце смерті: Городець
Дружина: Олександра Брячиславівна Полоцька
Діти: Василь, Дмитро, Андрій, Данило
Династія: суздальські Юрійовичі [1]
Батько: Ярослав III Всеволодович
названий батько хан Батий
Мати: Ростислава Мстиславівна Смоленська
Ікона Олександра Невського

Олександр Ярославович Не́вський (* 1221, Переславль-Залєський — † 14 листопада 1263, Городець) — князь новгородський (1236–1240, 1241–1252, 1257–1259), васал Золотої Орди, за ярликом хана якої формально — князь київський (1249–1263), князь псковський (1242–1242). З 1243-го у васальній залежності від золотоординських ханів обіймає посаду князя в Великому Новгороді та великого князя владимирського з 1249.

Син Ярослава III Всеволодовича, правнук Юрія Долгорукого (династія суздальських Юрійовичів[1]).

Прославився як підкорювач Русі для Золотої Орди та як учасник битви на Неві (хоча ряд істориків вважає, що він у ній участі не брав, адже був занадто юним).

Проголошений святим Російською православною церквою

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Народився в Переславль-Залєському. Був другим сином Ярослава III від його третьої дружини Ростислави Ігорівни (в хрещенні Феодосії), дочки Мстислава Удатного.

Досі немає єдиної думки стосовно дати народження Олександра. Більшість російських джерел встановлюють дату приблизно — 1221 рік[2].

Згідно з дослідженнями Льва Гумільова, Володимира Білінського[3], а також записками папського леґата у Золотій Орді Плано Карпіні, Олександр, будучи заручником у ставці хана Батия з 1238 став названим (кровним) братом сина хана Батия — Сартака[4]. За законами Золотої Орди, кровними побратимами могли стати лише хлопці до 16 років. Сартак народився у 12281230. Отже, якщо Олександр народився 1221 року, він ніяким чином не міг стати «андою» (кровним побратимом) хана Сартака. Це могло статися, лише якщо вони були однакового віку. Тобто, дійсний рік народження Олександра в найліпшому випадку — 1228, а не 1221. Тим більше, що Плано Карпіні у своїх записках повідомляє: у квітні 1246[5] він застав Олександра, сина Великого князя Владимирського Ярослава, у ставці хана Батия заручником.

З цього деякі дослідники роблять висновок, що Олександр через свій юний вік не міг брати участі у битві зі шведами на Неві (1240) та з німцями й естами на Чудському озері (1242)[6][3].

Стосунки з Золотою Ордою[ред.ред. код]

У роки навали Батия на суздальську землю (12371238) ні Олександр, ні його батько Ярослав Всеволодович, ні молодші брати Ярослава опору не чинили, тому не були знищені татаро-монголами. Сам Олександр у 12381252 роках перебував у Золотій Орді у Батия.

Олександр Невський на колінах перед Великим ханом Батиєм. Хромолітографія. Кінець XIX ст.

1249 року «Сартак Батеевич, царь Татарский даде Киев и Русскую землю Александру Ярославичу Киевскому». У Лаврентіївському літописі говориться, що «Александр получил в удел всю Русскую землю», без уточнення териториального змісту цього поняття.

Брат Олександра  — великий князь Андрій Ярославич уклав союз із Данилом Романовичем і спробував виступити проти Золотої Орди. Щойно довідавшись про заколот брата, Олександр 1252 року негайно з'явився в Золотій Орді у Батия. У столиці Орди — Сараї Олександр отримав «престол великого владимирського князя» — був призначений тисяцьким у Володимирський улус для охорони ординських переписувачів населення[7]. ще до вигнання Андрія. За кілька місяців знову приїхав до Сараю. Однак у 1255 році Батий помер. Син його Сартак хотів панувати над татарами, однак став жертвою свого дядька Берке, який згідно з волею Великого Хана став спадкоємцем Батия. Берке у 1257 році довірив вести справи в улусі своєму наміснику Улавчію. Останній пізніше вимагав від О. Невського, щоб Новгород теж платив данину поголовну як інші міста та поселення згідно перепису 1257 року, проведеного під керівництвом Олександра. Того 1257 року монголи провели другий перепис населення у суздальській землі за супроводу О. Невського. Перепис здійснювали чисельники зі ставки хана, але військове забезпечення операції здійснював «князь владимирський» О. Невський. За результатами перепису кожен мешканець суздальської землі, за виключенним служителей церков та монахів, мав сплачувати одну шкуру ведмедя, одного чорного бобра, одного чорного соболя, одну дохорі, одну лисячу шкуру. За несплату данини — рабство[8]. У 1257–1258 роках Невський разом з татарами виконує наказ намісника Улавчія, знищивши при цьому знать міста, яке не хотіло йти у рабство. Сам юний князь Василь Олександрович, за велінням своїх бояр, виїхав із Новгорода до Пскова, оголосивши, що не хоче коритися батькові, який везе із собою окови та сором для людей вільних. Невський, обурюючись непослухом сина, велів схопити його у Пскові та під вартою відвезти у Суздальську землю, а бояр стратив: найзапеклішим заколотникам Олександр наказав виколоти очі та відрізати носи[9]. Невський залищився у Новгороді до 1259 року та жорстоко придушує повстання, що спалахнуло проти татар. Після успішного приборання новгородців залишає місто в управління сину Андрію, а сам повертається у Володимир. Проте і Володимирі не було покори татарам та вибухнули повстання. Олександра 1262 року викликано до хана Берке у Сарай для пояснень, де він пробув зиму і літо. Восени, на зворотній дорозі, 14 листопада 1263 року Невський помер в Городці на Волзі.

Військові заслуги[ред.ред. код]

За офіційною російською історіографією, 15 липня 1240 року військо Олександра отримало перемогу над шведами на річці Нева. 1241 року він завоював фортецю Копор'є, перемігши німецьких рицарів. 1242 року взимку захопив Псков, 5 квітня дав Тевтонському ордену рішучий бій на кризі Чудського озера. 1253 року відбив новий набіг на Псков, у 1254 році уклав договір щодо мирних кордонів з Норвегією. 1256 року ходив походом у фінську землю.

Згідно з офіційною російською історіографією, після Невської битви 1240 отримав прізвисько «Невський». Проте дослідження Льва Гумільова, Володимира Білінського, та письмові свідчення папського посланця у Золотій Орді Плано Карпіні, Олександрові 1240 року було не більше 12-ти. Крім того, він пробув в Орді у Батия з 1238 до 1252 року[3][10], тому він не міг брати участь у тих битвах 1240–1242 років (та й у битвах цих брали участь не більше 300 вояків з обох сторін).

Офіційна канонізація РПЦ[ред.ред. код]

Олександр Невський Канонізований РПЦ до лику благовірних при митрополиті Макарії на Московському Соборі 1547 року.

Пам'ять[ред.ред. код]

Іменем Олександра Невського названі вулиці, площі тощо.

На його честь названо астероїд 5612 Невський.

Йому присвячені православні храми (зокрема Александро-Невська лавра в Санкт-Петербурзі), він є небесним покровителем Петербурга.

В Російській імперії у 17251917 існувала державна нагорода — Орден Святого Олександра Невського. У 1942 в СРСР було засновано Орден Олександра Невського — військову нагороду для командирів Червоної Армії.

1938 року Сергій Ейзенштейн зняв фільм «Олександр Невський», присвячений Льодовому побоїщу, у 1991 в Росії вийшов фільм «Житіє Олександра Невського», у 2008 — «Олександр. Невська битва».

Олександр Невський здобув перемогу у російському проекті 2008 року «Ім'я Росії» (аналог українського проекту «Великі українці»).

Попередник
Ярослав III Всеволодович
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1249-1263 (формально)
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ярослав Ярославич
Попередник
Андрій Ярославич
Vladimir city.png Великий князь Владимирський
1249-1263
Vladimir city.png Наступник
Ярослав Ярославич

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://litopys.org.ua/dynasty/dyn39.htm
  2. В. А. Кучкин. Александр Невский — государственный деятель и полководец средневековой Руси // Отечественная история / РАН. Ин-т рос. истории. — М.: Наука, 1996. — № 5. — 224 с.
  3. а б в Про що мовчать «байкарі» російської історії // «День», № 200-201, 4 листопада 2011, с. 23
  4. Л. Н. Гумилёв. От Руси до России
  5. Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245–1247. — Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.), с. 120.
  6. Володимир Білінський. Країна Моксель, або Московія. Книга перша. — К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2010. — 76 с. ISBN 978-966-355-046-6
  7. Р. Іванченко. Перші кроки української державності. Просвіта. Київ. 2013 р. с. 10
  8. Иоанн де Плано Карпини. История Монгалов; Вильгельм де Рубрук. Путешествие в Восточные страны. — СПб.: Изд. А. С. Суворина, 1911. — с. 33-34 (рос.)
  9. Карамзин Н. История государства Российского. Т. 4. — М.: Моск. рабочий, Слог. 1993–1994.— С. 197–200. (рос.)
  10. Володимир Білінський. «Країна Моксель, або Московія». Книга перша. — К.:Видавництво ім. Олени Теліги, 2010. — 76 с. ISBN 978-966-355-046-6

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.