Олександр Невський

Олександр Невський
Великий Князь Владимирський
1249 — 1263
Попередник:	Андрій Ярославич
Наступник:	Ярослав Ярославич
Князь Новгородський
1236 — 1240
Попередник:	Ярослав Всеволодович
Наступник:	Андрій Ярославич
1241 — 1252
Попередник:	Андрій Ярославич
Наступник:	Василій Олександрович
1257 — 1259
Попередник:	Василій Олександрович
Наступник:	Дмитро Олександрович
Народження:	близько 1221 Переславль-Залєський
Смерть:	14 листопада 1263 Городець
Релігія:	православ'я
Династія:	Юрійовичі
Батько:	Ярослав III Всеволодович названий батько хан Батий
Мати:	Ростислава Мстиславівна Смоленська
Дружина:	Олександра Брячиславівна Полоцька
Діти:	Василь, Дмитро, Андрій, Данило
Медіафайли у Вікісховищі?

Ікона Олександра Невського

Олександр Ярославович Не́вський (близько 1221, Переславль-Залєський — 14 листопада 1263, Городець) — князь новгородський (1236—1240,1241—1252, 1257—1259), псковський (1242), великий князь владимирський (1252—1263), формальний великий князь київський (1249—1263). Син Ярослава Всеволодовича, правнук Юрія Долгорукого. Прославився завдяки перемогам у Невській битві та Битві на Чудському озері. Канонізований РПЦ у лику "благовірний".

Образ Олександра Невського часто використовується російською владою з пропагандистською метою ще з часів Петра І. Російський національний герой.

Життєпис

Молоді роки

Народився в Переславль-Залєському. Був другим сином Ярослава Всеволодовича від його третьої дружини Ростислави (в хрещенні Феодосії), дочки Мстислава Удатного.

З гордістю відкинув пропозицію прийняти корону європейського государя від Папи^{[джерело?]}, але прийняв ярлик на князювання від ординця.

У 1239 р. одружився з донькою полоцького князя Брячислава Васильковича. Ще з дитячих років не раз від імені батька обіймав князівський стіл у Новгороді (1228—1229, 1231). Сівши тут знову 1236 року, Олександр Ярославич воював і вступав у договірні відносини з Литвою, Швецією, Тевтонським орденом.

Княжіння у Новгороді. Війни з Швецією та Орденом

15 червня 1240 на чолі своєї дружини, міських ополчень Новгорода й Ладоги Олександр завдав поразки шведам на місці впадіння річки Іжори в Неву. Скоріш за все, саме за цю перемогу Олександр Ярославич отримав прізвисько Невський. У вересні 1240 війська Тевтонського ордену, датчан і дерптського єпископа захопили Ізборськ, а далі, на запрошення одного з боярських угруповань міста — Псков. Під тиском ворожої князеві боярської партії Олександр узимку 1240/41 був змушений піти з Новгорода. Але коли тевтонські загони почали здійснювати грабіжницькі рейди майже під самі стіни міста, новгородське віче знову покликало на княжіння Олександра. Навесні 1241 він повернувся до Новгорода й протягом року вигнав лицарів із новгородських володінь. Звільнивши Псков, дружини Олександра Невського вступили вже на територію Тевтонського ордену. Однак навесні 1242 Олександр дізнався про наближення об'єднаних військ Тевтонського ордену, дерптського єпископа й естів і відступив на новгородський бік Чудського озера. 5 квітня 1242 на льоду Чудського озера Олександру вдалося здобути відчутну перемогу, яка на певний час принесла спокій на північно-західні кордони Русі. Завдяки цій перемозі Олександр надовго зміцнив своє становище на новгородському столі.

Боротьба за Владимир

По смерті батька, великого князя київського і владимирського, Ярослава Всеволодича у вересні 1246 року Олександр одержав від монголів Тверське князівство. Прагнучи більшого, він навесні 1248 подався до золотоординського хана Батия, далі — у монгольську столицю Каракорум, де отримав київський великокнязівський стіл із південною Руською землею. Проте Владимиро-Суздальське князівство монголи віддали його молодшому братові Андрієві Ярославичу. Невдоволений цим, Олександр 1252 року почав боротьбу з Андрієм за Владимир. Імовірно, він спирався на хана Батия. Багатотисячна монголська «Неврюєва рать» розбила об'єднане військо великого князя владимирського Андрія Ярославича та його брата, тверського князя Ярослава Ярославича, спустошила землі Північно-Східної Русі, що ледве почали відновлюватися після монголо-татарської навали 1237–40. Князь Андрій змушений був втекти до Швеції. Владимирський великокнязівський стіл посів Олександр.

Велике княжіння та смерть

Закріпившись у Владимирі, Олександр утримав за собою й Новгород, звідки його військо стримувало наступ шведів і литовців. Перебуваючи в залежності від Золотої Орди, Олександр змушений був дозволити перепис населення Владимиро-Суздальської й Новгородської земель і обкладення їх обтяжливою даниною. 1262 р. князь підтримав золотоординського хана Берке в суперечці з великим монголським ханом Хубілаєм. Того ж року він був змушений поїхати до Берке, аби обговорити свою участь у його конфлікті з іншим Чингізидом — правителем Ірану ханом Хулагу. На зворотному шляху з Орди на Русь Олександр захворів і помер у Городці на Волзі. Перед смертю прийняв схиму й отримав ім'я Олексій.

Тіло князя перевезли до Владимира на Клязьмі й поховали в монастирі Різдва Богородиці. 1724 за наказом Петра I мощі Олександра було перепоховано в Олександро-Невській лаврі в Санкт-Петербурзі. Частки мощів зараз зберігаються також у Свято-Успенському соборі Владимира і в храмі святого Олександра Невського в Софії.

Офіційна канонізація РПЦ

Олександр Невський Канонізований РПЦ до лику благовірних при митрополиті Макарії на Московському Соборі 1547 року.

Пам'ять

Іменем Олександра Невського названі вулиці, площі тощо. На його честь названо астероїд 5612 Невський.

Йому присвячені православні храми (зокрема Александро-Невська лавра в Санкт-Петербурзі), він є небесним покровителем Петербурга.

У Російській імперії у 1725–1917 роках існувала державна нагорода — Орден Святого Олександра Невського. У 1942 році в СРСР було засновано Орден Олександра Невського — військову нагороду для командирів Червоної Армії.

1938 року Сергій Ейзенштейн зняв пропагандистський фільм «Олександр Невський», присвячений Льодовому побоїщу, у 1991 — у Росії вийшов фільм «Житіє Олександра Невського», у 2008 — «Олександр. Невська битва».

Олександр Невський здобув перемогу у російському проекті 2008 року «Ім'я Росії» (аналог українського проекту «Великі українці»).

Джерела

• Плахонін А. Г. Олександр Невський // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 572. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Толочко П. Русь — Мала Русь — руський народ у другій половині XIII—XVII ст.
• Буровский А. Оживший кошмар русской истории. Страшная правда о Московии. гл. 3. (рос.)
• Карамзин Н. М. История государства Российского. гл. 2. (рос.)

Посилання

• Олександр Невський // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Dynastia Rurykowiczów 2. Всеволод «Велике гніздо» (пол.)

Попередник Андрій Ярославич

Великий князь Владимирський 1252-1263

Наступник Ярослав Ярославич