Олександр Невський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Олександр Невський
AlexanderNevskyTitul.jpg
Олександр Невський
Великий Князь Владимирський (12491263), Великий Князь Київський (12491263)
Початок правління: 1249
Кінець правління: 1263
Інші титули: князь новгородський (12361240), (12411252),(12571259)
Попередник: Андрій Ярославич
Наступник: Ярослав Ярославич
Дата народження: 1221
Місце народження: Переславль-Залєський
Країна: Золота Орда
Дата смерті: 14 листопада 1263(1263-11-14)
Місце смерті: Городець
Дружина: Олександра Брячиславівна Полоцька
Діти: Василь, Дмитро, Андрій, Данило
Династія: суздальські Юрійовичі [1]
Батько: Ярослав III Всеволодович
названий батько хан Батий
Мати: Ростислава Мстиславівна Смоленська
Ікона Олександра Невського

Олександр Ярославович Не́вський (* 1221, за іншими даними 12281230, Переславль-Залєський — † 14 листопада 1263, Городець) — князь новгородський (1236—1240, 1241—1252, 1257—1259), васал Золотої Орди, за ярликом хана якої формально — князь київський (1249—1263), князь псковський (1242—1242). З 1243-го у васальній залежності від золотоординських ханів обіймав посаду князя в Великому Новгороді та великого князя володимирського з 1249.

Син Ярослава III Всеволодовича, правнук Юрія Долгорукого (династія суздальських Юрійовичів[1]).

Названий син хана Батия, анд (побратим) Сартака, сина Батия. Прославився як підкорювач Русі для Золотої Орди та як учасник битви на Неві (хоча ряд істориків вважає, що він у ній участі не брав, адже був занадто юним). Сприяв знищенню вічевого ладу в Новгородській Русі. На 1262—1265 роки припадають останні згадки про віча на Північному Сході.

Значення особи Олександра Невського перебільшене та використовується з пропагандистською метою ще з часів Петра Першого (концепція протистояння Схід-Захід).[2]

Проголошений святим Російською православною церквою.

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Народився в Переславль-Залєському. Був другим сином Ярослава III від його третьої дружини Ростислави Ігорівни (в хрещенні Феодосії), дочки Мстислава Удатного.

Досі немає єдиної думки стосовно дати народження Олександра. Більшість російських джерел встановлюють дату приблизно — 1221 рік[3].

Згідно з дослідженнями Льва Гумільова, Володимира Білінського[4], а також записками папського леґата у Золотій Орді Плано Карпіні, Олександр, будучи аманатом (заручником) у ставці хана Батия з 1238 року, став названим (кровним) братом сина хана Батия — Сартака[5]. За законами Золотої Орди, кровними побратимами могли стати лише хлопці до 16 років. Сартак народився у 12281230. Отже, якщо Олександр народився 1221 року, він ніяким чином не міг стати «андою» (кровним побратимом) хана Сартака. Це могло статися, лише якщо вони були однакового віку. Тобто, дійсний рік народження Олександра в найкращому випадку — 1228, а не 1221. Тим більше, що Плано Карпіні у своїх записках повідомляє: у квітні 1246[6] він застав Олександра, сина Великого князя Владимирського Ярослава, у ставці хана Батия заручником.

З цього деякі дослідники роблять висновок, що Олександр через свій юний вік не міг брати участі у битві зі шведами на Неві (1240) та з німцями й естами на Чудському озері (1242)[7][4].

Стосунки з Золотою Ордою[ред.ред. код]

У роки навали Батия на суздальську землю (12371238) ні Олександр, ні його батько Ярослав Всеволодович, ні молодші брати Ярослава опору не чинили, тому не були знищені татаро-монголами. Сам Олександр у 12381252 роках перебував у Золотій Орді у Батия. 30 жовтня 1246 року через підозру у підготуванні змови в Каракорумі під тортурами помер його батько, Ярослав Всеволодович.

Олександр Невський на колінах перед Великим ханом Батиєм. Хромолітографія. Кінець XIX ст.

1249 року «Сартак Батеевич, царь Татарский даде Киев и Русскую землю Александру Ярославичу Киевскому». У Лаврентіївському літописі говориться, що «Александр получил в удел всю Русскую землю», без уточнення териториального змісту цього поняття.

Брат Олександра  — великий князь Андрій Ярославич уклав союз із Данилом Романовичем і спробував виступити проти Золотої Орди. Щойно довідавшись про заколот брата, Олександр 1252 року негайно з'явився в Золотій Орді у Батия. У столиці Орди — Сараї Олександр отримав «престол великого владимирського князя» — був призначений тисяцьким у Володимирський улус для охорони ординських переписувачів населення[8]. ще до вигнання Андрія. За кілька місяців знову приїхав до Сараю. Однак від 14.03.1252 до 14.03.1253 Батий помер. Син його Сартак хотів панувати над татарами, однак став жертвою свого дядька Берке, який згідно з волею Великого Хана став спадкоємцем Батия. Берке у 1257 році довірив вести справи в улусі своєму наміснику Улавчію. Останній пізніше вимагав від О. Невського, щоб Новгород теж платив данину поголовну як інші міста та поселення згідно перепису 1257 року, проведеного під керівництвом Олександра. Того 1257 року монголи провели другий перепис населення у суздальській землі за супроводу О. Невського. Перепис здійснювали чисельники зі ставки хана, але військове забезпечення операції здійснював «князь владимирський» О. Невський. За результатами перепису кожен мешканець суздальської землі, крім служителів церков та монахів, мав сплачувати одну шкуру ведмедя, одного чорного бобра, одного чорного соболя, одну хоря, одну лисячу шкуру. За несплату данини — рабство[9]. У 1257—1258 роках Невський разом з татарами виконує наказ намісника Улавчія, знищивши при цьому знать міста, яке не хотіло йти у рабство. Сам юний князь Василь Олександрович, за велінням своїх бояр, виїхав із Новгорода до Пскова, оголосивши, що не хоче коритися батькові, який везе із собою окови та сором для людей вільних. Невський, обурюючись непослухом сина, велів схопити його у Пскові та під вартою відвезти у Суздальську землю, а бояр стратив: найзапеклішим заколотникам Олександр наказав виколоти очі та відрізати носи[10]. Невський залишився у Новгороді до 1259 року та жорстоко придушив повстання, що спалахнуло проти татар. Після успішного приборкання новгородців залишив місто в управління синові Андрію, а сам повернувся у Володимир. Проте і у Володимирі не було покори татарам, там теж вибухнули повстання. 1262 року по всій Русі запалало повстання проти монгольских збирачів данини — баскаків, та против купців, що відкупали збирання данини, — бесерменів. У Новгороді, в Суздалі, Ярославлі, Володимирі, Ростові, Твері — всюди повстав народ. «Бисть віче на бесермени по всім градом руським, и побиша татар везде, не терпяще насиліе от них». Вічева Русь, що сама могла управляти собою, свій вибір зробила, вдаривши у дзвони і «побиша» недругів. Олександр Невський теж зробив вибір: разом з ординським, власне татарським військом він найактивнішим чином придушував повстання у всіх городах Північно-Східної Руси.

Під час придушення повстання військо князя Олександра Батийовича Невського, що канонізований православною Церквою, виявляли ту саму «азійську жорстокість», котру ніби татари і занесли на Святу Русь.

Дружинники Олександра Батийовича Невського, онука Всеволода Велике Гніздо та духовного онука Чингізхана, відрізали пальці, вуха та носи, сікли батогом полонених, палили оселі і городи нічим не «гірше» за татар. «Олександрово побоїще» в Твері пам'ятали анітрохи не гірше, пам'ятали так само і тим же, ніж «Неврюєву рать».

У 1262 році вже правив хан Берке, він вимагав від Олександра вояків для війни з Іраном. Олександр відмовив. 1262 року його було викликано до хана Берке у Сарай для пояснень, де він пробув зиму і літо. Восени, на зворотній дорозі, 14 листопада 1263 року Невський помер в Городці на Волзі. Подібно, його отруїли.

Російська поштова марка, присвячена Олександру Невському (2014 рік)

Військові заслуги[ред.ред. код]

За офіційною російською історіографією, 15 липня 1240 року військо Олександра отримало перемогу над шведами на річці Нева. 1241 року він завоював фортецю Копор'є, перемігши німецьких рицарів. 1242 року взимку захопив Псков, 5 квітня дав Тевтонському ордену рішучий бій на кризі Чудського озера. 1253 року відбив новий набіг на Псков, у 1254 році уклав договір щодо мирних кордонів з Норвегією. 1256 року ходив походом у фінську землю.

Згідно з офіційною російською історіографією, після Невської битви 1240 отримав прізвисько «Невський». Проте дослідження Льва Гумільова, Володимира Білінського, та письмові свідчення папського посланця у Золотій Орді Плано Карпіні, Олександрові 1240 року було не більше 12-ти. Крім того, він пробув в Орді у Батия з 1238 до 1252 року[4][11], тому він не міг брати участь у тих битвах 1240—1242 років (та й у битвах цих брали участь не більше 300 вояків з обох сторін).

Офіційна канонізація РПЦ[ред.ред. код]

Олександр Невський Канонізований РПЦ до лику благовірних при митрополиті Макарії на Московському Соборі 1547 року.

Пам'ять[ред.ред. код]

Іменем Олександра Невського названі вулиці, площі тощо.

На його честь названо астероїд 5612 Невський.

Йому присвячені православні храми (зокрема Александро-Невська лавра в Санкт-Петербурзі), він є небесним покровителем Петербурга.

В Російській імперії у 17251917 існувала державна нагорода — Орден Святого Олександра Невського. У 1942 в СРСР було засновано Орден Олександра Невського — військову нагороду для командирів Червоної Армії.

1938 року Сергій Ейзенштейн зняв фільм «Олександр Невський», присвячений Льодовому побоїщу, у 1991 в Росії вийшов фільм «Житіє Олександра Невського», у 2008 — «Олександр. Невська битва».

Олександр Невський здобув перемогу у російському проекті 2008 року «Ім'я Росії» (аналог українського проекту «Великі українці»).

Попередник
Ярослав III Всеволодович
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1249-1263 (формально)
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ярослав Ярославич
Попередник
Андрій Ярославич
Vladimir city.png Великий князь Владимирський
1249-1263
Vladimir city.png Наступник
Ярослав Ярославич

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://litopys.org.ua/dynasty/dyn39.htm
  2. https://tvrain.ru/teleshow/medvedev/ledovoe_poboische_mif_sozdannyj_ejzenshtejnom-402518/ «Ледовое побоище — миф, созданный Эйзенштейном». Историк Игорь Данилевский о том, зачем государству Александр Невский
  3. В. А. Кучкин. Александр Невский — государственный деятель и полководец средневековой Руси // Отечественная история / РАН. Ин-т рос. истории. — М.: Наука, 1996. — № 5. — 224 с.
  4. а б в Про що мовчать «байкарі» російської історії // «День», № 200-201, 4 листопада 2011, с. 23
  5. Л. Н. Гумилёв. От Руси до России
  6. Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. — Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.), с. 120.
  7. Володимир Білінський. Країна Моксель, або Московія. Книга перша. — К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2010. — 76 с. ISBN 978-966-355-046-6
  8. Р. Іванченко. Перші кроки української державності. Просвіта. Київ. 2013 р. с. 10
  9. Иоанн де Плано Карпини. История Монгалов; Вильгельм де Рубрук. Путешествие в Восточные страны. — СПб.: Изд. А. С. Суворина, 1911. — с. 33-34 (рос.)
  10. Карамзин Н. История государства Российского. Т. 4. — М.: Моск. рабочий, Слог. 1993—1994.— С. 197—200. (рос.)
  11. Володимир Білінський. «Країна Моксель, або Московія». Книга перша. — К.:Видавництво ім. Олени Теліги, 2010. — 76 с. ISBN 978-966-355-046-6

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.