Олександр Невський

Олександр Невський
Олександр Невський
Великий Князь Владимирський (1249—1263), Великий Князь Київський (1249—1263)
Початок правління:	1249
Кінець правління:	1263
Інші титули:	князь новгородський (1236—1240), (1241—1252),(1257—1259)
Попередник:	Андрій Ярославич
Наступник:	Ярослав Ярославич
Дата народження:	близько 1221
Місце народження:	Переславль-Залєський
Країна:	Золота Орда
Дата смерті:	14 листопада 1263(1263-11-14)
Місце смерті:	Городець
Дружина:	Олександра Брячиславівна Полоцька
Діти:	Василь, Дмитро, Андрій, Данило
Династія:	суздальські Юрійовичі [1]
Батько:	Ярослав III Всеволодович названий батько хан Батий
Мати:	Ростислава Мстиславівна Смоленська

Ікона Олександра Невського

Олександр Ярославович Не́вський (близько 1221 , Переславль-Залєський — 14 листопада 1263, Городець) — князь новгородський (1236—1240, 1241—1252, 1257—1259), васал Золотої Орди, за ярликом хана якої формально — князь київський (1249—1263), князь псковський (1242—1242). З 1243-го у васальній залежності від золотоординських ханів обіймав посаду князя у Великому Новгороді та Великого князя владимирського з 1249.

Син Ярослава III Всеволодовича, правнук Юрія Долгорукого (династія суздальських Юрійовичів).

Названий син хана Батия, анд (побратим) Сартака, сина Батия. За офіційною російською історіографією, прославився як підкорювач Русі для Золотої Орди та як учасник битви на Неві. Однак ряд істориків вважає, що він у ній участі не брав, адже був занадто юним. Сприяв знищенню вічевого ладу в Новгородській республіці. На 1262—1265 роки припадають останні згадки про віча на Північному Сході.

Значення особи Олександра Невського перебільшене та використовується з пропагандистською метою ще з часів Петра Першого (концепція протистояння Схід—Захід). У Російській Федерації його вважають національним героєм.

Проголошений святим Російською православною церквою.

Життєпис

Дитинство

Народився в Переславль-Залєському. Був другим сином Ярослава III від його третьої дружини Ростислави Ігорівни (в хрещенні Феодосії), дочки Мстислава Удатного.

Досі немає єдиної думки стосовно дати народження Олександра. Більшість російських джерел встановлюють дату приблизно — 1221 рік, що припускає його участь у битві зі шведами на Неві (1240) та з німцями й естами на Чудському озері (1242 рік). Разом з тим, згідно з дослідженнями Льва Гумільова, Володимира Білінського, а також записками папського легата у Золотій Орді Джованні Да Плано Карпіні, Олександр, будучи аманатом (заручником) у ставці хана Батия, з 1238 року став названим (кровним) братом сина хана Батия — Сартака. За законами Золотої Орди, кровними побратимами могли стати лише хлопці до 16 років (у цьому віці за монголо-татарськими законами людину вважали повнолітньою) Сартак народився у 1228–1230 (чи 1228—1232). Отже, якщо Олександр народився 1221 року, він ніяким чином не міг стати «андом» (кровним побратимом) хана Сартака. Це могло статися, лише якщо вони були однакового віку. Тобто, дійсний рік народження Олександра в найкращому випадку — 1228, а не 1221. Тим більше, що Плано Карпіні у своїх записках повідомляє: у квітні 1246 він застав Олександра, сина Великого князя Володимирського Ярослава, у ставці хана Батия заручником.

З цього деякі дослідники роблять висновок, що Олександр через свій юний вік не міг брати участі у битві зі шведами на Неві (1240 рік) та з німцями й естами на Чудському озері (1242 рік).

Стосунки з Золотою Ордою

У роки навали Батия на суздальську землю (1237–1238) ні Олександр, ні його батько Ярослав Всеволодович, ні молодші брати Ярослава опору не чинили, тому не були знищені татаро-монголами. Сам Олександр у 1238–1252 роках перебував у Золотій Орді у хана Батия. 30 жовтня 1246 року через підозру підготування змови в Каракорумі під тортурами помер його батько Ярослав Всеволодович.

Олександр Невський на колінах перед Великим ханом Батиєм. Хромолітографія. Кінець XIX ст.

1249 року «Сартак Батеевич, царь Татарский даде Киев и Русскую землю Александру Ярославичу Киевскому». У Лаврентіївському літописі говориться, що «рос. Александр получил в удел всю Русскую землю», без уточнення територіального змісту цього поняття.

Брат Олександра  — великий князь Андрій Ярославич — уклав союз із Данилом Романовичем і спробував виступити проти Золотої Орди. Щойно довідавшись про заколот брата, Олександр 1252 року негайно з'явився в Золотій Орді у Батия. У столиці Орди Сараї Олександр отримав «рос. престол Великого Владимирського князя» — був призначений тисяцьким у Володимирський улус для охорони ординських переписувачів населення. ще до вигнання Андрія. За кілька місяців знову приїхав до Сараю. Однак у проміжку часу між 14.03.1252 до 14.03.1253 Батий помер. Син його Сартак хотів панувати над татарами, однак став жертвою свого дядька Берке, який згідно з волею Великого Хана Монгольської імперії став спадкоємцем Батия. Берке у 1257 році довірив вести справи в улусі своєму наміснику Улавчію. Останній пізніше вимагав від Олександра Невського, щоб Новгород теж платив данину поголовну як інші міста та поселення згідно перепису 1257 року, проведеного під керівництвом Олександра. Того 1257 року монголи провели другий перепис населення у суздальській землі за супроводу Олександра Невського. Перепис здійснювали чисельники зі ставки хана, але військове забезпечення операції здійснював князь Володимирський Олександр Невський. За результатами перепису кожен мешканець суздальської землі, крім служителів церков та монахів, мав сплачувати одну шкуру ведмедя, одного чорного бобра, одного чорного соболя, одну лисячу шкуру. За несплату данини — рабство. У 1257—1258 роках Олександр разом з татарами виконував наказ намісника Улавчія, знищивши при цьому знать міста, яке не хотіло йти у рабство. Сам юний князь Василь Олександрович, за велінням своїх бояр, виїхав із Новгорода до Пскова, оголосивши, що не хоче коритися батькові, який везе із собою окови та сором для людей вільних. Невський, обурившись непослухом сина, велів схопити його у Пскові та під вартою відвезти у Суздальську землю, а бояр стратив: найзапеклішим заколотникам Олександр наказав виколоти очі та відрізати носи. Невський залишився у Новгороді до 1259 року та жорстоко придушив повстання, що спалахнуло проти татар. Після успішного приборкання новгородців залишив місто в управління синові Андрію, а сам повернувся у Володимир-на-Клязьмі. Проте і у Владимирі не було покори татарам, там теж вибухнули повстання. 1262 року по всій Русі запалало повстання проти монгольських збирачів данини — баскаків, та проти купців, що відкупили збирання данини, — бесерменів. У Новгороді, в Суздалі, Ярославлі, Владимирі, Ростові, Твері — всюди повстав народ. «Бисть віче на бесермени по всім градом руським, и побиша татар везде, не терпяще насиліе от них». Вічева Русь, що сама могла управляти собою, свій вибір зробила, вдаривши у дзвони і «побиша» недругів. Олександр Невський теж зробив вибір: разом з ординським, власне татарським військом він найактивнішим чином придушував повстання у всіх містах Північно-Східної Руси.

Під час придушення повстання військо князя Олександра Невського, що канонізований православною Церквою, виявляло ту саму «азійську жорстокість», яку ніби татари і занесли у Росію. Дружинники Олександра Невського, онука Всеволода «Велике Гніздо», відрізали пальці, вуха та носи, сікли батогом полонених, палили оселі та городи нічим не «гірше» за татар. «Олександрово побоїще» в Твері пам'ятали анітрохи не гірше, пам'ятали так само і тим же, ніж «Неврюєву рать».

У 1262 році, коли вже правив хан Берке, він вимагав від Олександра вояків для війни з Іраном. Олександр відмовив. Тоді ж його викликали до хана Берке у Сарай для пояснень, де він пробув зиму і літо. Восени, на зворотній дорозі, 14 листопада 1263 року Невський помер у Городці на Волзі. У дорозі він застудився і сконав, найімовірніше, від пневмонії — головного тяжкого ускладнення застуди.

Російська поштова марка, присвячена Олександру Невському (2014 рік)

Військові заслуги

За офіційною російською історіографією, 15 липня 1240 року військо Олександра здобуло перемогу над шведами у битві на річці Нева. 1241 року він завоював фортецю Копор'є, перемігши німецьких рицарів. 1242 року взимку захопив Псков, 5 квітня дав Тевтонському ордену рішучий бій на кризі Чудського озера. 1253 року відбив новий набіг на Псков, у 1254 — уклав договір щодо кордонів з Норвегією. 1256 року ходив походом у фінську землю.

Згідно з офіційною російською історіографією, після Невської битви 1240 року отримав прізвисько «Невський». Проте дослідження Лева Гумільова, Володимира Білінського та письмові свідчення папського посланця у Золотій Орді Плано Карпіні вказують, що Олександрові 1240 року було не більше 12-ти. Крім того, він пробув в Орді у Батия з 1238 до 1252 року, тому він не міг брати участь у тих битвах 1240—1242 років (та й значення цих битв є незначним - у битвах брали участь не більше ніж 300 вояків з обох сторін).

Офіційна канонізація РПЦ

Олександр Невський Канонізований РПЦ до лику благовірних при митрополиті Макарії на Московському Соборі 1547 року.

Пам'ять

Іменем Олександра Невського названі вулиці, площі тощо. На його честь названо астероїд 5612 Невський.

Йому присвячені православні храми (зокрема Александро-Невська лавра в Санкт-Петербурзі), він є небесним покровителем Петербурга.

У Російській імперії у 1725–1917 роках існувала державна нагорода — Орден Святого Олександра Невського. У 1942 році в СРСР було засновано Орден Олександра Невського — військову нагороду для командирів Червоної Армії.

1938 року Сергій Ейзенштейн зняв пропагандистський фільм «Олександр Невський», присвячений Льодовому побоїщу, у 1991 — у Росії вийшов фільм «Житіє Олександра Невського», у 2008 — «Олександр. Невська битва».

Олександр Невський здобув перемогу у російському проекті 2008 року «Ім'я Росії» (аналог українського проекту «Великі українці»).

Попередник Ярослав III Всеволодович

Великий князь Київський 1249-1263 (формально)

Наступник Ярослав Ярославич

Попередник Андрій Ярославич

Великий князь Владимирський 1252-1263

Наступник Ярослав Ярославич

Джерела

• Білінський В. Країна Моксель, або Московія: Роман-дослідження. — 2-ге видання, виправлене. — К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2010. — 376 с. — ISBN 978-966-355-045-9.
• Плахонін А. Г. Олександр Невський // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 572. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Толочко П. Русь — Мала Русь — руський народ у другій половині XIII—XVII ст.
• Буровский А. Оживший кошмар русской истории. Страшная правда о Московии. гл. 3. (рос.)
• Карамзин Н. М. История государства Российского. гл. 2. (рос.)

Посилання

• Dynastia Rurykowiczów 2. Всеволод «Велике гніздо» (пол.)

Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.