Фелікс Гуен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Див. також: Гуен (значення)
Фелікс Гуен
фр. Félix Gouin
Félix Gouin député SFIO 1936.jpg
Народився 4 жовтня 1884(1884-10-04)[1][2]
Пейпен
Помер 25 жовтня 1977(1977-10-25)[1][2] (93 роки)
Ніцца
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність політик, адвокат
Alma mater Ліцей Т'єр[d]
Володіє мовами французька[1]
Учасник Перша світова війна
Посада депутат Національної асамблеї Франції, мер[d], член генеральної ради[d] і president of the Provisional Government of the French Republic[d]
Партія Французька секція робітничого інтернаціоналу
Нагороди

Феликс Жан Гуэн (фр. Félix Gouin; 4 жовтня 1884, м. Пейпен (департамент Буш-дю-Рон) — 25 жовтня 1977, Ніцца) — французький політик і державний діяч, прем'єр-міністр Франції впродовж п'яти місяців (26 січня — 24 червня 1946). Почесний член Національних зборів Франції.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив школу в Марселі, потім вивчав право в Екс-ан-Провансі.

З 1907 займався адвокатською практикою в Марселі, а з 1914, після початку Першої світової війни вступив на військову службу в Збройні сили Франції.

У 1923 обраний мером міста Істр.

В молоді роки вступив в Соціалістичну партію і у 1924 став депутатом французького парламенту від департаменту Екс-ан-Прованс.

Став помічником Леона Блюма і з 1937 виконував обов'язки віце-голови Групи соціалістів.

Після вторгнення вермахту був у числі 80 депутатів, які голосували проти ліквідації Третьої республіки. Постійно виступав проти режиму Анрі Філіппа Петена.

Був одним з трьох адвокатів, які захищали Леона Блюма на Римському процесі ініційованому Петеном проти своїх політичних ворогів.

Влітку 1942, щоб уникнути нацистських репресій, був змушений втекти через Іспанію у Англію, де приєднався до Шарля де Голля. Очолив парламентську групу в Лондоні, а після висадки військ союзників в Північній Африці був обраний президентом Консультативної тимчасової асамблеї в Алжирі. У 1944 КТА переїхала до Парижу, і Гуен так само був її керівником.

Після виборів в жовтні 1945 обраний президентом Національно-конституційної асамблеї.

З січня до червня 1946 він був головою коаліційного Тимчасового уряду Франції. Після відставки до грудня 1946 залишався в складі уряду на посаді заступника прем'єр-міністра Жоржа Бідо.

У 1947 у кабінеті Поля Рамадьє отримав портфель державного міністра.

В 1956 брав участь як член французької делегації в 11-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у місті Нью-Йорку (США).

Закінчив свою політичну кар'єру в 1958, коли разом відрікся від всіх своїх мандатів.

Помер 25 жовтня 1977 в Ніцці.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]