Раймон Пуанкаре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Раймон Пуанкаре
Raymond Poincaré
фр. Raymond Poincaré
Раймон Пуанкаре Raymond Poincaré
Президент Французької республіки
18 лютого 1913 — 18 лютого 1920
Попередник Арман Фальєр
Наступник Поль Дешанель
Прем'єр-міністр Франції
21 січня 1912 — 21 січня 1913
Попередник Жозеф Кайо
Наступник Арістід Бріан
Прем'єр-міністр Франції
23 липня 1926 — 29 липня 1929
Президент Гастон Думерг
Попередник Едуар Ерріо
Наступник Арістід Бріан
Прем'єр-міністр Франції
15 січня 1922 — 8 червня 1924
Олександр Мільєран
Попередник Арістід Бріан
Наступник Фредерік Франсуа-Марсаль
Народився 20 серпня 1860(1860-08-20)
Бар-ле-Дюк, Франція
Помер 15 жовтня 1934(1934-10-15) (74 роки)
Париж, Франція
Похований Нюбекур
Відомий як політик, адвокат, журналіст
Місце роботи Університет Глазго
Громадянство Франція Франція
Національність Француз
Освіта Правничий факультет Паризького університетуd
Політична партія Демократичний альянс
Батько Antoni Poincaréd
Мати Nanine Marie Ficatierd
У шлюбі з Енріет Бенуччі
Професія Адвокат, журналіст
Релігія Атеїст
Нагороди

Раймо́н Пуанкаре́ (фр. Raymond Poincaré; 20 серпня 1860, Бар-ле-Дюк — 15 жовтня 1934, Париж) — французький політичний і державний діяч, двоюрідний брат відомого математика Анрі Пуанкаре. За фахом адвокат, журналіст. Обіймав посади міністра фінансів, іноземних справ, п'ять разів призначався прем'єр-міністром Франції, у 19131920 роках — президент республіки.

Біографія[ред. | ред. код]

Раймон Пуанкаре народився у родині інженера у місті Бар-ле-Дюк 20 серпня 1860 року. Після закінчення Паризького університету він у 1882 році став адвокатом. У своїй практиці навіть захищав письменника Жуля Верна у позові проти нього.

У 1887 році Пуанкаре обрали в палату депутатів французького парламенту і лише через шість років його призначили міністром освіти (1893—1894). На цій посаді він став наймолодшим міністром в історії Франції. Пізніше у 18941895 роках він також обіймав посаду міністра фінансів, а потім у 1895 році знову був призначений міністром освіти.

У 1903 році Пуанкаре залишив політику і зосередився на своїй приватній юридичній практиктиці. Лише через три роки, у 1906 році його було призначено у Сенат і пізніше він погодився знову стати міністром фінансів. В січні 1912 року Пуанкаре очолив коаліційний уряд Франції і обіймав у ньому посаду міністра закордонних справ. Якраз у цей час, напередодні Першої світової війни він відіграв ключову роль у зміцненні Антанти, критики вважали його одним із розпалювачів військового протистояння з Німеччиною.

У січні 1913 року під час президентських виборів Пуанкаре переміг свого опонента Жоржа Клемансо і став президентом Франції. Попри це, Клемансо у 1917 році став прем'єр-міністром країни за президентства Пуанкаре. Співпраця між двома політиками проходила дуже тяжко. Із закінченням президентського терміну у лютому 1920 року Пуанкаре повернувся в Сенат. У післявоєнний період він брав участь в укладанні Версальського миру, був головою парламентської комісії з виплат Німеччиною репарації.

Пуанкаре знову призначили на посаду прем'єр-міністра у січні 1922 року. Під час фінансової кризи у Німеччині він відмовився відкласти виплату Німеччиною контрибуції і 11 січня 1923 року увів французьку армію у прикордонну німецьку область Рур щоб стягнути заборговані Німеччиною виплати.

На виборах 1924 року внаслідок фінансової кризи Пуанкаре зазнав поразки і на посаді прем'єр-міністра його замінив Едуар Ерріо. Попри це, Пуанкаре знову отримав посаду прем'єр-міністра у липні 1926 року і разом з нею ще й портфель міністра фінансів. Під час його останнього терміну на посаді прем'єр-міністра Франція пережила період економічного підйому, що зажило йому певної популярності серед виборців.

У липні 1929 року Пуанкаре вийшов у відставку у з'язку із поганим станом здоров'я і помер у Парижі 15 жовтня 1934 року.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]