Фенербахче (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Фенербахче» (Стамбул)
logo
Повна назва тур. Fenerbahçe SK
Прізвисько жовті канарки
Рік заснування 1907
Населений пункт Стамбул, Туреччина Туреччина
Стадіон «Шюкрю Сараджоглу»
Вміщує 50 509
Президент Туреччина Азіз Йилдирим
Головний тренер Нідерланди Дік Адвокат
Ліга Турецька Суперліга
2015/16 2-е
Домашня
Виїзна
Запасна

«Фенербахче» (тур. Fenerbahçe Spor Kulübü) — турецький футбольний клуб, що базується в районі Кадикей (також відомий як район Фенербахче) в Стамбулі, Туреччина. Назва спортивного клубу випливає із знаменитого маяка, розташованих в цьому районі (тур. Fener — маяк, тур. bahce — сад). «Фенербахче», який також часто називають за прізвиськом «Жовті Канарки» (тур. Sar Kanaryalar, є одним з найпопулярніших клубів в Туреччині і виступає в Турецькій Суперлізі на стадіоні «Шюкрю Сараджоглу». Окрім футбольного клубу, до спортивного об'єднання «Фенербахче» входять волейбольний та баскетбольний клуби, секції легкої атлетики, боксу, веслування, вітрильного спорту та ін.

Історія[ред.ред. код]

Перші роки (1907–1923)[ред.ред. код]

Офіційно клуб був заснований в 1907 році, але його коріння сягають до 1899 року. В кінці 19-ого століття будь-які спортивні та культурні товариства були під забороною на території Османської імперії. Султан Османської імперії боявся будь-яких об'єднань за інтересами, так як вважав їх серйозною загрозою монархії. У той час футбол тільки-тільки почав з'являтися в країні, куди його привезли іноземці.

Засновник і перший президент «Фенербахче» Зія Сангюлен

У 1899 жителі району Кадикей створили першу футбольну команду «Блек Стокінгс» (англ. «Black stockings»), але вона була тут же розформована владою. Після першої невдалої спроби, ті ж ентузіасти в 1902 року сформували нову футбольну команду ФК «Кадикей», але і ця команда довго не проіснувала.

«Фенербахче» у 1912 році

Лише третя спроба була успішною. В 1907 році на світ з'явився «Фенербахче» в районі Кадикей в Стамбулі місцевими жителями Зія Сангюленом (1886–1936), Енвер Нечип Аканером (1892–1959) та Аєтуллою Беєм (1888–1919). Це спортивне товариство також було створене таємно, щоб не потрапити в неприємності за суворих законів Османської імперії. Згідно з правилами султана Абдул-Гамід II, османській молоді було заборонено створювати клуби і грати в англійську гру футбол. Зія Сангюлен був обраний першим президентом клубу, Аєтулла Бей став першим генеральним секретарем клубу, а Енвера Нечип Аканер був призначений на посаду капітана клубу.

Діяльність товариства «Фенербахче» перебувала у нелегальному становищі до реформи 1908, коли, за новим законом, всі футбольні клуби були офіційно зареєстровані на законних підставах.[1]Клуб став базуватися на вулиці Бесбьюїк в Моді, Кадикея. Спочатку кольори команди були жовтими і білими, але в 1909 році їх змінили на жовтий і морський. «Фенербахче» вступив у Стамбульську лігу в 1909 році, посівши п'яте місце в перший рік змагань.

Наступні два роки для клубу були дуже важкими і була загроза розпаду. Але член команди Елкатіпзаде Мустафа допоміг клубу та команда продовжила виступати в різних лігах Стамбула. Команда набирала гравців зі школи Кадикеї та коледжу Роберта і Сент-Джозеф. 1911 року молода команда вперше стала чемпіоном Футбольної Ліги Стамбула не програвши жодної гри. У 1912–1913 роках через Балканську війну ліга не проводилась, а в 1914 і 1915 роках команда знову без єдиної поразки стала чемпіоном. Клуб виграв також Чемпіонат Молодих команд, що проводився в 1914 році і була нагороджена англійцями історичним кубком як команда, яка виграла найбільшу кількість турнірів за останні 10 років.

«Фенербахче» (нижній ряд) перед товариським матчем з англійською командою «Артіллері». 4 березня 1923 року

Згодом, з 1918 по 1923 рік «Фенербахче» грав проти співробітників Королівського військово-морського флоту, який окупував Стамбул під час Турецької війни за незалежність. Деякі британські солдати формували свої футбольні команди в Туреччині, які мали особливі назви, як то «Ессекс Енжинірз» (англ. Essex Engineers), «Айріш Гвардс» (англ. Irish Guards), «Гренадерз» (англ. Grenadiers) і «Артіллері» (англ. Artillery). Ці команди грали один проти одного і проти місцевих футбольних клубів Стамбула. «Фенербахче» здобував перемоги в багатьох з цих матчів.[2].

Мустафа Кемаль Ататюрк відвідує стадіон «Фенербахче»

1923–1958[ред.ред. код]

1918 року Ататюрк відвідав клуб і підписав книгу побажань, де він писав таке:

« Я був проінформований про «Фенербахче» та захоплений його діяльністю і мій обов'язок відвідати і привітати клуб. В цей день я офіційно хочу висловити вдячність і подяку  »

— 3 травня 1918 (3.5.1334 AH), підписана командиром армії Мустафою Кемалем

Після створення Турецької республіки, її засновник Мустафа Кемаль Ататюрк був затятим уболівальником «канарок». 10 серпня 1928 року під час матчу «Фенербахче» — «Галатасарай» в Кубку Газі (3:3) Ататюрк сидів поруч з трьома уболівальниками «Галатасарая» і двома шанувальниками «Фенербахче», під час матчу він сказав таке: «Нас тут рівна кількість, три на три, тому що я теж вболівальник „Фенербахче“». 5 червня 1932 року штаб-квартира клубу згоріла дотла, і перша матеріальна допомога прийшла саме від Ататюрка.

Гравці «Фенербахче» (білі труси) і «Галатасараю» перед матчем Турецької Національної Ліги. 21 травня 1939 року.

У 1923 році після появи Республіки була створена Турецька футбольна федерація. Футбольна федерація стала організовувати регіональні ліги в інших містах. Пізніше турецькі футбольні чиновники стали об'єднувати клуби в рамках однієї ліги. Так 1936 року з'явилася Турецька Національна Ліга (тур. Milli Kume), яке «Фенербахче» вигравало аж 6 разів (1937, 1940, 1943, 1945, 1946, 1950) з 11 можливих.

1959–2000[ред.ред. код]

В 1959 році Турецька федерація футболу заснувала Національну лігу, яка отримала назву Суперліга. «Фенербахче» виграв перший турнір, перемігши «Галатасарай» 4:1 на виїзді. У наступному році, «Фенербахче» вперше в своїй історії брав участь у Кубку європейських чемпіонів. В кваліфікаційному раунді «канарки» здолали угорський «Чепель» (1:1, 3:2). Але вже в Першому раунді команда після нічийних результатів (2:1, 1:2), в переграванні була розгромлена французькою Ніццею 1:5.

«Фенербахче» став найуспішнішим турецьким клубом в 1960-х, виграв п'ять з десяти чемпіонатів. У 1967 році «Фенербахче» став першим клубом, що виграв Балканський кубок (турнір для клубів з Албанії, Болгарії, Греції, Румунії, Туреччини і Югославії, який існував з сезону 1960-61 по сезон 1993-94), здолавши у фіналі в трьох матчах грецький АЕК (1:0, 1:2 і 3:1). Цей успіх залишався єдиним аж до 1992 року, поки інший стамбульський клуб «Сариєр» знову не виграв цей трофей.

У 1970-х роках «Фенербахче» виграв ще чотири чемпіонства. Тоді ж вперше в боротьбу за чемпіонство до «великої трійки» («Фенербахче», «Бешикташ» та «Галатасарай») додався новий клуб — «Трабзонспор», який в другій половині 70-х років став найсильнішим клубом країни. «Фенербахче» ж почав страчати позиції, вигравши лише три чемпіонати у 1980-х. Після чого протягом 1990-х в Туреччині повністю домінували «Галатасарай» і «Бешикташ», вигравши дев'ять із десяти чемпіонств. «Фенербахче» вдалося виграти чемпіонат лише раз у сезоні 1995/96 під управлінням досвідченого бразильського тренера Карлоса Альберто Паррейра.

Наш час (2001—)[ред.ред. код]

Наступного разу «Фенербахче» виграв чемпіонат в 2001 році, вирвавши у Галатасарая п'ятий титул. У наступному сезоні, Однак, надалі справи у «Фенербахче» пішли не пішли так добре, закінчивши на другом місці сезон 2001/02 з легендарним Аріелем Ортегою в складі, наступного року команда взагалі зайняла 6 місце і не потрапила в єврокубки. Незважаючи на це, сезон став пам'ятним для багатьох уболівальників «Фенербахче» через перемогу 6:0 над головним суперником — «Галатасарай» на рідному стадіоні «Шюкрю Сараджоглу» 6 листопада 2002 року.

Зіку під час роботи тренером у «Фенербахче». Він досягнув з клубом найкращих результатів в історії — чвертьфінал Ліги чемпіонів у 2008 році.

Після жахливого сезону, «Фенербахче» найняв німецького тренера — Крістофа Даума. Даум раніше тренуючи в Туреччині, вигравав чемпіонат з «Бешикташем» в сезоні 1994/95. Крім відомого тренера «Фенербахче» купило і нових сильних гравців, у тому числі гравців П'єр ван Гойдонк, Мехмет Ауреліо, і Фабіо Лусіано. Ці нові гравці привели «Фенербахче» до їх п'ятнадцятого звання і третьої зірки на гербі (одна з яких присуджується за кожні 5 титулів). Наступний рік був невдалим, вони пропустили на перше місце «Трабзонспор», але потім виграли шістнадцятий Турецький титул. У сезоні 2005/06 «Фенербахче» втратив титул в останньому турі, пропустивши «Галатасарай». «Фенербахче» необхідно було перемогти, але замість цього вони зіграли 1:1 з «Денізліспором», а «Галатасарай» переміг з рахунком 3:0 «Кайсеріспор».

Незабаром після цього, Крістоф Даум був знятий з посади тренера і був замінений бразильцем Зіку 4 липня 2006 року. Він розпочав свою роботу, підписавши двох нових захисників зі свого бразильського чемпіонату — уругвайця Дієго Лугано і бразильця Еду Драсену. Зіку також підписав два хавів, гравуя збірної Сербії Матея Кежмана та бразильця Дейвіда. «Фенербахче» в 2006/07 внутрішній сезон почали з перемоги 6-0 над «Ерджиесспором». У 32-му турі Суперліги, за два матчі до завершення турніру, «Фенербахче» зіграв з «Трабзонспором» 2:2, в той час як «Бешикташ» програв «Бурсаспору» 0:3. В результаті цього «Фенербахче» виграв сімнадцятий турецький титул, що стало національним рекордом.

Банер в честь перемоги «Фенербахче» в чемпіонаті Туреччини у 2014 році.

«Фенербахче» почав 2007/08 сезон, підписавши бразильського збірника Роберто Карлоса. Захисник безкоштовно прийшов, після того як його контракт не був продовжений з «Реалом». Також у клубі з'явились молоді гравці, зокрема турки Гокан Гонул, Ясін Чакмак, Ільхан Парлак, Алі Білгін, турецько-англійський атакуючий Колін Казим-Річардс, турецько-бразильський лівий захисник Гекчек Ведерсон, які приєдналися до «Фенербахче» на початку сезону і чилійський капітан Клаудіо Мальдонадо, що приєднався до команди в січні 2008 року. Того року під управлінням Зіку команда «Фенербахче» вперше в історії клубу вийшла з групи в Лізі чемпіонів, де перемогла «Севілью» стала чвертьфіналістом турніру. Досі цей результат лишається найуспішнішим для команди на європейській арені. У березні 2008 року, «Фенербахче» був прийнятий в Guinness World Records Menagement Team, яка передбачає, що «Фенербахче» має найбільшу кількість трофейних медалей і досягнень на планеті, в загальній складності 1134 кубків та медалей.

Після успішної гри в місцевій лізі і в міжнародних матчах, Зіку отримав новий псевдонім від уболівальників Фенербахче: «Kral Arthur» (означає «Король Артур» турецькою мовою). А для команди прізвисько «Король Артур і його лицарі».

«Фенербахче» був виключений з Ліги чемпіонів 2011/12[3][4], оскільки був доведений факт деяких договірних матчів з його участю[5], а також хотів перевестися в нижчий турецький дивизион[6], щоб навести порядок в клубі, але Турецька федерація футболу відмовилася це зробити[7]. На наступний рік клуб почав виступ у Лізі чемпіонів 2012/13, але не пробився в груповий етап (за сумою двох матчів програв московському «Спартаку»), і дійшов до півфіналу Ліги Європи, де поступився майбутньому фіналісту турніру — потругальській «Бенфіці». Влітку 2013 року УЄФА знову відсторонила «Фенербахче» від участі в єврокубках на строк у два роки з можливістю продовження на рік[8]. Через це, не зважаючи на перемогу в чемпіонаті сезону 2013/14, клуб залишився без євротурніру. До моменту повернення клубу в єврокубки в сезоні 2015/16 був запрошений португальський тренер Вітор Перейра і підписані контракти з новими гравцями світового рівня — Сімоном К'єром, Нані та Робіном ван Персі.

Гравці[ред.ред. код]

Гравці «Фенербахче»

З першого складу «Фенербахче», що був вперше створений в 1907 році, найбільше виділився Галіп Кулаксизоглу[tr], який виступав гравцем з першого дня, а також був президентом (1910–1911) і головним тренером клубу (1911–1915). Всього він провів сімнадцять років у клубі, і пішов у відставку в 1924 році після 216 матчів. Зекі Риза Спорел[en] став першим вихованцем школи «Фенербахче», який закріпився в команді. Під час своєї 18-річної кар'єри в клубі, Зекі забив 470 голів у 352 матчах, або 1,3 голи в матчі. Зекі також у 1955–1957 роках був президентом клубу.

Лефтер Кючюкандоньядіс був одним з перших турецьких футболістів, які грали в Європі. Протягом двох сезонів в Європі, він грав за «Фіорентину» і «Ніццу» перед поверненням в «Фенербахче». В цілому, Лефтер забив 423 голів 615 матчів за клуб. Інший гравець, Чан Барту[en], став наступним великим турецьким експортом в Європу. Він був також першим турком, який грав в фіналі єврокубку (за «Фіорентину» проти «Атлетіко» в фіналі кубка кубків 1962 року). Чан також провів кілька сезонів за «Венецію» і «Лаціо» перед поверненням в «Фенербахче» в 1967 році. Він був чотири рази чемпіоном Туреччини з «Фенербахче» і забив 162 цілям 330 матчів.

Починаючи з 1990-их років у «Фенербахче» розпочався приплив іноземців Серед них Уче Окечукву, який після 13 сезонів у «Фенербахче» і «Істамбулспорі» став легіонером, що найдовше виступав в Туреччині. Всього протягом кар'єру з «Фенербахче» Уче завоював два чемпіонства і став улюбленцем уболівальників.

З 2000 року Фенербахче поліпшило фінанси клубу, в результаті чого в команді з'явилося багато світових зірок, таких, як Кеннет Андерссон, Хаїм Ревіво, Аріель Ортега, Сергій Ребров, П'єр ван Гойдонк, Алекс де Соуза, Стівен Аппіа, Ніколя Анелька а останнім часом Матея Кежман, Роберто Карлос і Даніель Гуїса. Крім того, в «Фенербахче» виступали натуралізовані бразильці Мехмет Ауреліо, який в 2006 році, став першим натуралізованим громадянином, що потрапив до збірної Туреччини, а також Гекчек Ведерсон.

В сезоні 2015/16 був запрошений португальський тренер Вітор Перейра і підписані контракти з новими гравцями світового рівня — Сімоном К'єром, Нані та Робіном ван Персі.

Футболісти року Найкращі бомбардири
Футболіст року в Туреччині (12)
Найкращий бомбардир чемпіонату Туреччини (15) 
Найкращий бомбардир чемпіонату Туреччини (3) 

Кольори команди і логотип[ред.ред. код]

Перша форма «Фенербахче», яка використовувалась у 1907 році
Жовто-синя форма, створена 1908 року. В різних її видах ця форма використовується і донині

Маяк, розташований на мисі Фенербахче, мав великий вплив на дизайн першої емблеми клубу, в якій використовувались жовтий і білий кольори нарцисів, що росли довколо маяка. Форма також була розроблена з жовтими і білими смугами.

Емблему та кольори клубу були змінені в 1910 році, коли Хікмет Топузер змінив колір на жовтий і темно-синій, які можна побачити і сьогодні.

Хікмет Топузер[tr] з розробленим ним гербом «Фенербахче»

Сам Топузер описує історію емблеми клубу так: «Після зміни кольорів нашого клубу важко було створити герб, в якому б фігурували всі наші кольори. Мої друзі довірили цю складну роботу мені. По-перше, я постарався зобразити на гербі кольори нашого національного прапора — червоний і білий. Потім в центрі на шиті були розміщені жовтий колір і темно-синій. Я написав ім'я клубу і дату заснування на білому фоні. У кожен відтінок я вклав певний сенс. Дизайн сподобався моїм друзям. Проект відразу ж полюбили мої друзі, і ескізи були спрямовані дизайнеру Тевфіку Хаккару, який у той час перебував у Німеччині».

Після створення нового турецького алфавіту у 1928 році, дизайн був залишений, але назва клубу на емблемі була змінена на «Fenerbahce Spor Kulubu — 1907.».

Досі кольорами форми залишаються жовто сині, а на гербовому щиті «Фенербахче» зображені п'ять різних кольорів. Білий означає чистоту і розкрите серце, червоний — любов і відданість клубу, а також турецький прапор, жовтий — заздрість конкурентів, темно-синій — благородство. Лист дуба, зображений поверх синьої і жовтої секцій, символізує міць і силу членів «Фенербахче», зелений колір листа відображає успіхи стамбульського клубу[9].

Стадіон[ред.ред. код]

Докладніше: Шюкрю Сараджоглу

«Фенербахче» всю історію грають свої домашні ігри на стадіоні «Шюкрю Сараджоглу». Стадіон був побудований в 1908 році, але з тих пір був реконструйований і розширений кілька разів. «Шюкрю Сараджоглу» відрізняється від більшості турецьких футбольних стадіонів, тим, що не має бігових доріжок. Це дозволяє вболівальникам сидіти дуже близько до поля, що робить створює особливо вражаючу атмосферу. Загальна місткість стадіону — 52,500 місць.

22 липня 1998 року стадіон, який до того мав назву «Фенербахче стаді», був названий на честь шостого прем'єр-міністра Туреччини Мехмета Шюкрю Сараджоглу, який також протягом шістнадцяти років (з 1934 по 1950 рік) був президентом «Фенербахче».

Панорама стадіону «Шюкрю Сараджоглу»

Музей[ред.ред. код]

Музей «Фенербахче»

Фенербахче має величезну кількість трофеїв, порівняно з іншими клубами. Фенербахче завоював багато трофеїв на діючих в даний час турнірах і в ряді інших, які були припинені. Під час турецької війни за незалежність, Фенербахче грав проти багатьох команд, створених окупаційними силами.

Музей переміщувався з місця на місце кілька разів в ході історії клубу. Лише у 21 столітті музей був перенесений на «Шюкрю Сараджоглу» і відкритий 19 жовтня 2005 року.

Досягнення[ред.ред. код]

Міжнародні змагання[ред.ред. код]

Внутрішні змагання[ред.ред. код]

Інші досягнення[ред.ред. код]

  • Кубок TSYD:
    • Володар(12): 1969, 1973, 1975, 1976, 1978, 1979, 1980, 1982, 1985, 1986, 1994, 1995 (рекорд)
  • Кубок прем'єр-міністра Туреччини:
    • Володар(8): 1945, 1946, 1950, 1973, 1980, 1989, 1993, 1998 (рекорд)
  • Стамбульська ліга
    • Чемпіон (16): 1911/12, 1913/14, 1914/15, 1920/21, 1922/23, 1929/30, 1932/33, 1934/35, 1935/36, 1936/37, 1943/44, 1946/47, 1947/48, 1952/53, 1956/57, 1958/59 (рекорд)
  • Кубок Стамбула:
    • Володар (4): 1930, 1934, 1938, 1939 (рекорд)

Склад команди[ред.ред. код]

За станом на 31 грудня 2016 року

Позиція Гравець
1 Туреччина ВР Волкан Демірел NYCS-bull-trans-K.svg
3 Туреччина ЗХ Хасан Алі Калдирим
4 Данія ЗХ Сімон К'єр
5 Туреччина ПЗ Мехмет Топал
6 Бразилія ПЗ Соуза
7 Туреччина ПЗ Алпер Потук
8 Туреччина ПЗ Озан Туфан
9 Бразилія НП Фернандао
10 Нідерланди НП Робін ван Персі
11 Україна ПЗ Олександр Караваєв
13 Туреччина ВР Ертугрул Ташкиран
15 Туреччина ПЗ Уйгар Зейбек
17 Сенегал НП Мусса Соу
19 Туреччина ЗХ Шенер Озбайракли
Позиція Гравець
20 Туреччина ПЗ Волкан Шен
22 Туреччина ЗХ Ісмаїл Кьойбаши
23 Нідерланди ЗХ Грегорі ван дер Віл
25 Туреччина ВР Ертугрул Ташкиран
28 Туреччина ПЗ Рамазан Джівелек
29 Нігерія ПЗ Еммануель Еменіке
33 Росія ЗХ Роман Нойштедтер
37 Словаччина ЗХ Мартін Шкртел
40 Бразилія ВР Фабіано
48 Туреччина ПЗ Саліх Учан
54 Туреччина ВР Ертен Ерсу
77 Нідерланди ПЗ Джермейн Ленс
92 Марокко ПЗ Аатіф Шаешуе
99 Словаччина НП Мирослав Стох

Тренери[ред.ред. код]

Рік Тренер
1907-10 Туреччина Далакли Хусейн
1910-15 Туреччина Галіб Кулаксизоглу
1915-21 Туреччина Хюсню Каяджан
1921-24 Туреччина Мустафа Алкатіпзаде
1924-26 Туреччина Самі Джошар
1926-29 Туреччина Хікмет Моджук
1929-32 Туреччина Неджмеддін Чакар
1932-34 Угорщина Жозеф Звенк
1934-37 Ірландія Джеймс Донеллі
1937-39 Угорщина Жозеф Звенк
1939-40 Угорщина Г.Немец
1940-44 Англія Джон Праєр
1944-45 Греція М. Дімітропулос
1945-47 Туреччина Фікрет Ариджан
1947-48 Угорщина Ігнас Молнар
1948-49 Туреччина Джихат Арман
Рік Тренер
1949-51 Англія Пітер Моллой
1951-53 Угорщина Ласло Шекелі
1953-55 Югославія Жарко Михайлович
1955-56 Угорщина Імре Маркос
1956-57 Угорщина Ласло Шекелі
1957-60 Угорщина Ігнас Молнар
1960-62 Угорщина Ласло Шекелі
1962-64 Югославія Мирко Кокотович
1964-65 Англія Оскар Холд
1965-66 Туреччина Неждет Ердем
1966-67 Югославія Абдулла Джегич
1967-69 Угорщина Ігнас Молнар
1969-70 Румунія Траян Іонеску
1970-71 Румунія Константін Теашке
1971-72 Туреччина Сабрі Кираз
1972-75 Бразилія Діді
Рік Тренер
1975-76 Югославія Абдулла Джегич
1976-78 Югославія Томислав Калоперович
1978-79 Туреччина Неждет Ніш
1979-80 Туреччина Зія Шенгюль
1980-82 Німеччина Фрідель Рауш
1982-84 Югославія Бранко Станкович
1984-85 Югославія Тодор Веселинович
1985-86 Угорщина Кальман Мешелі
1986-87 Югославія Бранко Станкович
1987-88 Угорщина Паль Чернаї
1988-90 Югославія Тодор Веселинович
1990-91 Нідерланди Гус Гіддінк
1991-93 Словаччина Йозеф Венглош
1993-94 Німеччина Хольгер Осієк
1994-95 Хорватія Томислав Івич
1995-96 Бразилія Карлос Алберто Паррейра
Рік Тренер
1996-97 Бразилія Себастьян Лазароні
1997-98 Хорватія Отто Панич
1998-99 Німеччина Йоахім Лев
1999-00 Чехія Зденек Земан
2000-01 Туреччина Мустафа Денізлі
2001-02 Німеччина Вернер Лорант
2002-03 Туреччина Огуз Четін
2003-06 Німеччина Крістоф Даум
2006-08 Бразилія Зіку
2008-09 Іспанія Луїс Арагонес
2009-10 Німеччина Крістоф Даум
2010-13 Туреччина Айкут Коджаман
2013-14 Туреччина Эрсун Янал
2014-15 Туреччина Ісмаїл Картал
2015-н.ч. Португалія Вітор Перейра

Примітки[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]