Фрідріх Велер

Friedrich Wöhler
нім. Friedrich Wöhler
Народився	31 липня 1800(1800-07-31)[…] Ешерсхейм, сьогодні Франкфурт-на-Майні
Помер	23 вересня 1882(1882-09-23)[…] (82 роки) Геттінген
Поховання	Ґеттінґенське міське кладовищеd
Країна	Священна Римська імперія  Королівство Пруссія  Німецька імперія
Національність	німець
Діяльність	хімік, викладач університету, біохімік
Alma mater	Марбурзький університет і Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Галузь	хімія
Заклад	Геттінгенський університет і Q15787840?
Науковий ступінь	докторський ступінь
Науковий керівник	Леопольд Ґмелін і Єнс Якоб Берцеліус
Відомі учні	Wilhelm Kühned
Членство	Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Геттінгенська академія наук, Петербурзька академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Баварська академія наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Леопольдина, Паризька медична академія, Нідерландська королівська академія наук, Національна академія наук США і Туринська академія наук
Відомий завдяки:	відкриття: Сечовина, Щавлева кислота
Нагороди	Медаль Котеніуса (1880) іноземний член Лондонського королівського товариства (15 червня 1854)
Фрідріх Велер у Вікісховищі

Фрі́дріх Ве́лер (нім. Friedrich Wöhler; 31 липня 1800, Ешерсгайм сьогодні Франкфурт-на-Майні — 23 вересня 1882, Геттінген) — німецький хімік, за освітою лікар. Вивчав хімію у Л. Ґмеліна у Гайдельберзі та Й. Берцеліуса у Стокгольмі. З 1831 професор технічної школи у Касселі; з 1836 до кінця життя професор університету в Геттінгені. Член Геттінгенської академії наук.

Синтез сечовини

У 1824 Велер відкрив щавлеву кислоту. Далі у 1824 році бажаючи приготувати ціаново-кислий амоній NH₄CNO, Велер отримав безбарвну кристалічну речовину, яка не давала жодної реакції на амоній і ціанову кислоту. У 1828 він встановив, що речовина за складом і властивостями тотожна з сечовиною. Таким чином, Велер вперше синтезував з неорганічної речовини органічну сполуку і тим самим завдав удару поширеному віталістичному вченню про так звану «життєву силу». Однак синтез сечовини довгий час залишався поодиноким фактом і не міг похитнути віру в життєву силу. Остаточне падіння вчення про життєву силу в хімії відбулося тільки в 1860-х роках завдяки синтезам французького хіміка Марселена Бертло.

Відкриття в хімії

У 1832 Фрідріх Велер і Юстус Лібіх, вивчаючи похідні «гіркої мигдалевої» олії, показали, що радикал бензоїл C₇H₅O без змін переходить з одної сполуки в іншу, чим сильно зміцнили теорію радикалів. Велерові належать і інші роботи в галузі органічної хімії: дослідження сечової кислоти та її похідних (спільно з Лібіхом, 1838), отримання діетилтеллура (1840) і гідрохінону (1844), дослідження алкалоїдів опію (1844).

З робіт Велера в області неорганічної хімії відомі: отримання алюмінію нагріванням хлористого алюмінію з калієм (1827), отримання подібним же шляхом берилію і ітрію (1828), отримання фосфору розжарювання суміші фосфорнокислого кальцію з вугіллям і піском (1829), отримання кремнію і його сполук з воднем і з хлором (1856–1858), нітридів кремнію і титану (1857—1858), карбіду кальцію і дією на нього води — ацетилену (1862). Велер створив велику наукову школу і написав навчальні посібники, які користувалися широким поширенням.

Праці

• Lehrbuch der Chemie, Dresden, 1825, 4 vols.
• Grundriss der Anorganischen Chemie, Berlin, 1830
• Grundriss der Organischen Chemie, Berlin, 1840
• Praktische Übungen in der Chemischen Analyse, Berlin, 1854

Посилання

• Велер // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.