Фундуклей Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Іванович Фундуклей
Іван Іванович Фундуклей
Київський цивільний губернатор
12 квітня 1839 — 11 квітня 1852
Попередник: Федір Переверзєв[ru]
Спадкоємець: Андрій Кривцов
 
Народження: 15 (26) вересня 1799(1799-09-26)
Єлисаветград
Смерть: 22 серпня 1880(1880-08-22) (80 років)
Москва
Підданство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Автограф: Автограф
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Запис в метричному зошиті Єлісаветградської Подільської Успенської церкви за 1799 рік про народження та хрещення Івана Фундуклея

Фундукле́й Іва́н Іва́нович (15 (26) вересня 1799(17990926), Єлисаветград — 22 серпня 1880, Москва) — російський політичний та громадський діяч, київський цивільний губернатор (1839–1852). Допоміг видавати матеріали про Київ і Київщину, серед іншого «Обозрение Киева и Киевской губернии по отношению к древностям» (К., 1847), «Статистическое описание Киевской губернии» (у 3-х т., СПб, 1852), «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии» (1848) та інше. Почесний громадянин Києва.

За царювання Миколи I, був одним з двох губернаторів (другим був ковенський губернатор Афанасій Радищев), які не брали хабарів навіть з відкупників (загалом губернаторів було 56)[1].

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в Єлисаветграді (тепер Кропивницький), у сім'ї купця-грека, який переселився в кінці XVIII століття з турецького Константинополя та розбагатів на торгівлі тютюном та на винному відкупі в Одесі.

Син мільйонера і сам мультимільйонер, він був вихований на хлібі та воді. Згідно з волею батька, що виховував у сина працелюбність, старанність та чесність, довгі роки працював на невисоких чиновницьких посадах. У подальшому Фундуклей на всіх високих посадах дивував людей чудотворним поєднанням досвіду, щедрості до нужденних і особистої простоти. Це був приклад людини, що використує багатство для служіння суспільству.

Освіту хлопчик отримував у домашніх умовах і почав служити з 12-ти років, у 1811 році зайняв посаду підканцеляриста в поштовому департаменті. У 1818 році служив у канцелярії Комітету міністрів, з 1819-го — у канцелярії по прийому прохань на височайше ім'я. Лише в 1831 році отримує посаду чиновника з особливих доручень при особі новоросійського генерал-губернатора князя Михайла Воронцова. Оцінивши ділові якості та багатий досвід чиновника, князь клопоче про посаду волинського віце-губернатора в Житомирі для свого підопічного. Існує думка, що таке неочікуване призначення було викликане в першу чергу величезним багатством, яке залишив Фундуклею батько після смерті. Почувши про щедрість та багатство волинського віце-губернатора, київський військовий губернатор Дмитро Бібиков також поспішив з клопотанням про подальшу долю перспективного чиновника і виклопотав для нього місце цивільного губернатора у Києві з 1839 по 1852 рік.

Київський губернатор[ред.ред. код]

Іван Фундуклей багато зробив для міста та киян за роки його служби у Києві. Він був покровителем науки та освіти, налагодив роботу міської митниці, покращив умови утримання арештантів у тюрмах. Після повені 1845 року організував систему допомоги постраждалим — їм надавали позики на відновлення помешкань та притулок у Контрактовому будинку на Подолі. Сам губернатор фінансово підтримував декілька великих сімей, які потребували допомоги. За його кошти вперше був вкритий бруківкою Андріївський узвіз та побудований у 1843 році один з фонтанів тодішнього Київського водогону, що живився водою з джерел надхрещатицьких пагорбів. Цей фонтан кияни називали «Фундуклеївський» або просто «Іван», на честь губернатора. До цього ж періоду належить і спорудження будинку Київської міської думи на Подолі та знаменитого ланцюгового мосту.

За його кошти, під його наглядом та за його безпосередньої участі були видані декілька книг археологічного, історичного та статистичного характеру про Київ. У 1849 році він був обраний почесним членом Київського університету св. Володимира та членом-кореспондентом товариства нумізматів. У 1850 році — членом Петербурзького археологічного та Імператорського російського географічного товариства. Він також був діючим членом Одеського товариства історії та старожитностей.

Фундуклей викупив у одного чиновника побудований на казенні гроші кам'яний двоповерховий будинок (на розі теперішніх вулиць Богдана Хмельницького та Пушкінської) з тим, щоб чиновник, якому загрожував суд та каторга за розтрату, терміново відшкодував недостачу. Сам же губернатор, через кілька років після свого від'їзду на нове місце служби до Варшави, пожертвував цю садибу для облаштування там першої загальноміської жіночої гімназії нового типу (відкритої для дітей всіх станів). Згодом у цій гімназії навчалась відома поетеса Анна Ахматова. Нову гімназію назвали на честь колишнього губернатора — Фундукліївською.

Після Києва[ред.ред. код]

По від'їзді з Києва Фундуклей довго служив у адміністрації Царства Польського в складі Російської імперії: з 1852 року у Варшавському департаменті сенату, з 1855-го — генеральним контролером Царства Польського та головуючим у Вищій рахунковій палаті. З 1865 року Іван Фундуклей був віце-головою держради Царства Польського. Навіть бувши адміністративним працівником, він не полишав наукової та просвітницької діяльності. За його сприяння та під його керівництвом було видане дослідження історії народного господарства та лісів Польщі.

Останні роки[ред.ред. код]

В останні роки життя Іван Фундуклей засідав у Державній раді в Санкт-Петербурзі, а згодом, у 1876 році переїхав до Москви. Жив самотнім та непримітним життям у своїй квартирі на Тверському бульварі, у будинку Вирубова. Там же і помер 22 серпня 1880 року. Похований в Донському монастирі.

Розгром Кирило-Мефодіївського товариства[ред.ред. код]

Фундуклей був одним з основних дієвих урядовців у справі Кирило-Мефодіївського товариства. У той час генерал-губернатор Бібіков був у від'їзді, й Фундуклей особисто брав участь в арештах, обшуках і допитах кириломефодіївців, багатьох з яких знав особисто. Микола Костомаров уважав, що Фундуклей мав намір його попередити, але за місяць чомусь не встиг[2].

Особистість[ред.ред. код]

У власних спогадах Еразм Іванович Стогов, правитель канцелярії генерал губернатора південно-західної Росії Дмитра Бібікова, вказує, що Фундуклей володів багатьма чудовими, примітними людськими якостями. Наприклад, був щедрим і багато допомагав бідним, але головним було те, що він робив це якось непомітно, на відміну від Бібікова, який «давав по 3 копійки з шумом, з ефектом». За свій кошт він відремонтував губернаторський будинок, що був у занепаді, та виписав із-за кордону гарні меблі без мита (з дозволу міністра фінансів), які й подарував згодом місту.

Фундуклей ніколи не підлещувався до Бібікова, а навпаки, твердо відстоював свої права проти капризів генерал-губернатора, і робив це спокійно, виважено, без зайвого хвилювання. Був далекоглядним та мудрим чиновником. Зі слів Стогова, він не брав своєї платні, а віддавав її у канцелярію: правителю платив 12 тисяч рублів на рік, щоб той не брав хабарів. "Хабарництво за Фундуклея було слабкіше, ніж в інших містах, тому що багаті поміщики призначали поліцейським чиновникам річні оклади. Такий оклад виплачувався і з маєтків Фундуклея; коли останній призначений був київським губернатором, управляючий (маєтком) припинив видачу, але Фундуклей наказав поновити її зі словами: «Якщо багаті поміщики не будуть платити поліції, то вона буде отримувати кошти від крадіїв».

Фундуклей непогано грав на фортепіано, йому весь час надходили поштою ноти. Був вправним стрільцем, знав багато європейських мов, але розмовляв ними винятково з іноземцями і ніколи цим знанням не хизувався. Був знавцем мистецтва та колекціонером живопису, але ніколи не говорив про мистецтво. Був досить мовчазним, розумним і мав надзвичайну фізичну силу. Сім'ї не мав (вірогідно, внаслідок невиліковних лишаїв не міг тісно спілкуватися з жінками).

Вшанування[ред.ред. код]

У 1869 році одна з центральних вулиць, Кадетська, була перейменована на Фундуклеївську (нині — вулиця Богдана Хмельницького), а у 1872 році Фундуклей був обраний почесним громадянином Києва.

На честь Івана Фундуклея названа, відкрита 1876 року, вантажно-пасажирська залізнична станція Фундукліївка у смт Олександрівка Кіровоградської області.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Зайончковский П. А. Правительственный аппарат самодержавной России в XIX в. — М., 1978. — С. 156. (рос.)
  2. Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. — К., 1991. — С. 229–230.

Джерела[ред.ред. код]