Русова Софія Федорівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Русова Софія Федорівна
Sofija Rusowa.jpg
Народилася 18 лютого 1856(1856-02-18)
Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Померла 5 лютого 1940(1940-02-05) (83 роки)
Прага, Протекторат Богемії та Моравії
Поховання Ольшанський цвинтар
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
ЗУНР ЗУНР
Національність українка
Діяльність літературний критик, вихователь, політикиня, правозахисниця
Посада педагог
У шлюбі з Русов Олександр Олександрович
Діти Русов Михайло Олександрович і Русов Юрій Олександрович

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Софі́я Фе́дорівна Ру́сова (уроджена Ліндфорс; 18 лютого 1856, Олешня, Чернігівська губернія — 5 лютого 1940, Прага) — український педагог, прозова письменниця, літературознавиця та громадська діячка. Дружина Олександра Русова. Мати Юрія та Михайла Русових.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася у французько-шведській родині. З 9 років мешкала в Києві, де закінчила Фундуклеївську гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких.

Від 1871 року, разом із сестрою Марією, вела в Києві перший дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих.

18741876 — у Санкт-Петербурзі була учасницею українського земляцтва. Допомагала чоловікові в підготовці повного «Кобзаря» Тараса Шевченка для видання у Празі 1876 року.

Згодом на хуторі поблизу Борзни працювала повитухою й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 року вчителювала в Олешні.

Ув'язнена 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте всюди включалася у громадську роботу (в «Київський Громаді», «Одеській Українській Громаді», «Харківському Обществі Грамотности», була головою «Національного Комітету Учителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи. У 1879—1883 разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі, де складала каталоги української літератури. Була ув'язнена в одеській в'язниці.

Від 1909 року викладачка і професорка на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.

Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло» (19101914). У січні 1913 в Петербурзі на першому всеросійському жіночому з'їзді виступила на захист навчання українською мовою і поставила питання про навчання рідною мовою.

Паспорт Софії Русової, виданий 1922 року

1917 — членкиня Української Центральної Ради, голова Всеукраїнської учительської спілки. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, активна у дерусифікації шкіл, влаштовуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, яка мала мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа). Викладачка французької мови в Першій українській гімназії ім. Т. Г. Шевченка.

У жовтні 1919 в Кам'янці-Подільському засновано громадсько-політичну організацію — «Союз українок» на чолі з Русовою.

Українська делегація на Міжнародному Жіночому Конгресі в Римі 1923 р. Зліва: П. Ю. Зеленевська, Млада Липовецька, С. Русова, Н. Кукулинська-Онацька.

1920 — лекторка педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року). В листопаді 1920 в Кам'янці-Подільському відкрилися двомісячні курси українознавства для старшин, військових урядовців та їх родин, організовані культурно-освітньою управою при Генеральному штабі Дієвої армії УНР; лекції читали професор Іван Огієнко, професор В. Біднов, Софія Русова.

Від 1922 року на еміграції, з 1923 у Празі, професорка педагогіки Українського Педагогичного Інституту імені Михайла Драгоманова.

У 1931—1933 роках Русова виявила активну громадянську позицію, започаткувала акцію допомоги голодуючим в Україні. Засновник Національної ради українських жінок (НРУЖ) у Празі. Співпрацювала з науковими установами української громади Чехословаччини (соціологічний, педагогічний інститути), займалася перекладами різних іноземних текстів, спілкувалася з українськими політичними діячами — М. Шаповалом, П. Феденком, К. Мацієвичем, І. Мазепою, О. Шульгіним. Русова брала участь у роботі чергового Міжнародного жіночого Конгресу Ліги миру та свободи, який від­бувся у м. Гренобль (Франція) 14-19 травня 1932 року. 15 травня Русова виголосила промову про становище українців у Румунії, Прикарпатті, про «український нарід під совітами». Записала до щоденника про пе­режите того дня: «проти мене кричали, гнали мене, а потім роздавали цілу літературу, прославляючи більшовиків». Її виступ не підтримали делегатки Данії, Швеції та СРСР, але «за» були представни­ки Швейцарії, Болгарії. Русова вимагала від Ліги Націй висловити ставлення до радянської влади, уряд якої є «урядом терору і насильства над народами, що мають нещастя належати до совітів».

Восени 1932 року Русова разом із секретарем НРУЖ Х. Кононенко звернулися із закликом до світової спільноти допомогти «голодній Україні». Посилаючись на публікації в більшовицьких газетах «Пролетарська правда», «Радянське село», «Комсомолець України», «Пролетар», «Рабочий пролетар», «Комуніст», Русова та Х.Кононенко закликали організації жіночого хреста стати на захист голодуючих українців. «На Східній Україні Голод, справжній голод з усіма його фізични­ми й моральними страховищами. Його можна було чекати ще за 2-3 роки, поки він опанував би майже усю територію України, але він виявився вже тепер, і більшовицька преса сама мусить визнати його грізне панування. Це нещастя цілої країни, мільйонів людей не викликано якимись фізичними причинами — чи недородом, чи кліматичними умовами — ні, він ут­ворений штучно тими політичними умовами, в яких перебуває український народ під владою московських большевиків». Вони цитували газети про невиконан­ня колгоспами річних планів, про боротьбу влади з «куркулями», про великий недосів зернових, про те, як «населення вже голодне і краде хліб», про ховання хліба в полову, солому, "вперто не здають його, бо самим нема чого їсти, і влада знову вимагає суворої кари для тих, хто потурає «куркулю», про експорт хліба. В той саме час, — наголошували вони, — коли вже голодне населення під страхом смерті ховає й краде хліб, на його очах цей дорогий хліб вивозять до Москви, до Ленінграду, бо «пролетарські центри чекають на хліб, на городину з України». Звернення Русової та Х. Кононенко, яке згодом вилилося у їхню спільну статтю, підкреслювало катастрофічний стан сільсь­кого господарства: «Україна не виконала плану хлі­бозаготівлі».[1]

Твори[ред. | ред. код]

Софія Русова — співробітниця численних наукових і популярних журналів — українських і російських, авторка праць в основному з педагогічних питань (зокрема дошкільного виховання), але також з літератури і мистецтва. Авторка праць про творчість Т. Шевченка, Г. Сковороди, Р. Тагора.

Найважливіші праці:

Русова дала огляд української літератури в «Истории России в 19 ст.» (т. 4, 1908), зокрема огляд творчості Григорія Квітки-Основ'яненка, досліджувала драматичну творчість Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся та ін., музику Миколи Лисенка та дитячу літературу.

2004 року на замовлення Державного комітету з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України в серії соціально значущих видань видрукувано книгу Софії Русової «Мемуари. Щоденник».

Основні ідеї[ред. | ред. код]

Серед ключових принципів педагогічної концепції Русової: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання та загальнолюдські цінності.

Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

Виховний ідеал Русової: виховання гармонійної людини на засадах любові й пошани до найкращих національних традицій.

Концепція рідної української школи[ред. | ред. код]

  • Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа — школа рідної мови, гуманна й демократична, в якій вся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.
  • Система освіти, школа, виховання повинні здійснюватися, насамперед, згідно з принципом природовідповідності виховання, який передбачає, що виховання має ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини.

Виховні принципи[ред. | ред. код]

Заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи.

  • При розв'язанні проблем розумового виховання дослідниця була більш схильна до ідеї виховання розуму дитини в процесі природної, активної самостійної діяльності, хоч й не заперечувала й іншої — виховання розуму особистості повинно ґрунтуватися на узагальненому досвіді людства, сконцентрованому в науці, техніці, культурі, мистецтві, практиці.
  • Розум повинен керувати всією духовною діяльністю людини, а отже необхідне виховання розуму.
  • Відведення провідної ролі моральному вихованню у здійсненні загальної мети виховання — «витворити… людину в найкращому значенні цього слова», звучить лейтмотивом у багатьох творах Русової, виражаючи гуманістичну спрямованість її педагогічних ідей. Моральне виховання дітей, за її переконанням, може бути ефективним лише тоді, коли воно має цілеспрямований характер і здійснюється планомірно, починаючи з наймолодшого віку дитини, ґрунтуючись на національній основі.
  • Головними завданнями морального виховання вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань.
  • Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших рідних — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення С.Русової.
  • Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім ґрунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.

Нагрудний знак[ред. | ред. код]

Нагрудний знак «Софія Русова» Міністерства освіти і науки України

Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та працівниць за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

18 лютого 2016 року, Національний банк України ввів до обігу ювілейну монету, присвячену 160-річчю від дня народження Софії Русової.

В її честь названо 24 курінь УПЮ імені Софії Русової.

В рамках декомунізації в Полтаві провулок Бакинських комісарів було перейменовано на провулок родини Русових.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Берегиня української національної школи. До 140-річчя від дня народження С. Ф. Русової. 1856—1940 // Календар знаменних і пам'ятних дат на 1 кв. 1996 р. — С. 82.
  • Берегиня української національної школи: Урочистості до 135-річчя від дня народження // Рідна школа. — 1991. — № 2. — С. 86–87.
  • Богуш А. Біологічне та соціальне у поглядах С. Русової на виховання // Дошкільне виховання. — 1996. — № 9. — С. 8–9.
  • Гонюкова Л. В. Спогади Софії Русової // Український історичний журнал. — 1999. — № 5. — С. 133—148.
  • Губко О. Т. Формування національної свідомості юнацтва у світлі ідей Софії Русової // Рідна школа. — 1992. — № 1. — С. 13–15.
  • Гупало Сергій. Хрест великої українки // День. — 2006. — 17 лют.
  • Гураш Л. Виховувати малят на засадах педагогіки Софії Русової // Дошкільне виховання. — 1998. — № 4. — С. 22–23. — Бібліогр.: 7 назв.
  • Гураш. Л. Софія Русова — «апостол Правди і Науки» // Дошкільне виховання. — 2001. — № 2. — С. 10–11.
  • Дацюк Г. Софія, бо мудра // Початкова школа. — 1992. — № 1. — С. 59, 61.
  • Дворецька В. Присв'ячується Софії Русовій // Дошкільне виховання. — 2001. — № 2. — С. 11.
  • Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції / Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника. — Івано-Франковськ, 2002. — 260 c.
  • Дичек Н. П. С. Ф. Русова і зарубіжна педагогіка // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 3. — С. 169—177.
  • Живодьор В. та ін. Видатні українські педагоги XX століття: Про національні основи виховання та традиційні народні моральні заповіді // Шкільна б-ка. — 2003. — № 7. — С. 62–63.
  • Зайченко І. Листи Олександра та Софії Русових до Михайла та Віри Коцюбинських // Київська старовина. — 1999. — № 5. — С. 70–81.
  • Ільєнко І. Про життя, педагогічну, видавницьку діяльність С.Русової та її спілкування з М.Рильським // Ільєнко І. Жага: Труди і дні Максима Рильського. — К., 1995. — С. 6–65.
  • Калениченко Н. П., Кониленко Н. Б. Софія Русова // Рідна школа. — 1991. — № 12. — С. 68, 71.
  • Качкан В. А. Просвітницький вогонь Софії Русової // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах. У 2 ч. Ч. 1.: Навч. посіб. (За ред. А. В. Москаленко; Передм. А. Г. Погрібного). — К., 1994. — С. 151—159.
  • Ківшар Т. Недруковані матеріали автобіографії Софії Русової // Київська старовина. — 1994. — № 1. — С. 105.
  • Ківшар Т. Просвітяневська спадщина Софії Русової // Праці центру пам'ятознавства. — К., 1993. — Вип. 2. — С. 173—187.
  • Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової. — Ніжин, 1998. — 213 с.
  • Коваленко Є. Софія Русова педагог-просвітитель, державний діяч, вчений // Рідна школа. — 2000. — № 8. — С. 35–38. — Бібліогр.: 5 назв.
  • Козуля О. Велика просвітителька // Козуля О. Жінки в історії України. — К., 1993. — С. 99–103.
  • Кучинський М. Педагог і вчений (Софія Русова) // Історичний календар. — 2001 . — К., 2001. — С. 115—118.
  • Лахтадир О. Вчимося мудрості у Софії. (С.Русова) // Дошкільне виховання. — 1996. — № 3. — С. 13–14.
  • Мазур Г. Педагогічну спадщину С. Ф. Русової — в масову практику роботи національної школи // Початкова школа. — 2001. — № 5. — С. 51–53.
  • Мамновська Н. В. Концепція мовної освіти і мовленнєвого розвитку дітей у педагогічній спадщині Софії Русової // Педагогіка і психологія. — 1999. — № 1. — С. 129—135.
  • Матеріали Всеукраїнських педагогічних читань, присвячених 140-річчю з дня народження С. Ф. Русової / АПН України, Інститут педагогіки/ Є. І. Коваленко (ред.). — Чернігів, 1996. Кн. 1: С.Русова — видатний педагог, державний, громадський діяч України. — 1996. — 59 с. Кн. 2. Проблеми національного виховання у спадщині С.Русової. — 1996. — 70 с. Кн. 3: Проблеми шкільної педагогіки і психології навчання і виховання у творчий спадщині Софії Русової — 1996. — 125 с.
  • Мельничук М. Світ правдивий і чистий. Духовність дитини очима Софії Русової // Дошкільне виховання. — 1997. № 6. — С. 14–15.
  • Палієнко М. Софія Русова // Історія України в особах, 19–20 ст. / Авт. колектив: І. Войцеховська (керівник та ін.) — К, 1995. — С. 355—358.
  • Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С.Русової (1856—1940): Автореф. дис. … канд. пед. наук. — К., 1994.
  • Проскура О. Б. Біля джерел української педагогічної думки // Русова С. Вибрані твори. — К.: Освіта, 1996.
  • Проскура О. Софія Русова // Освіта України. — 1997. — № 33.
  • Проскура О. Педагог і діяч // Дошкільне виховання. — 1996. — № 3. — С. 12–13.
  • Проскура О. В. Софія Русова — вчений, педагог, громадський діяч // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 1. — С. 171—180.
  • Проскура С. Софія Русова // Дивослово. — 1995. — № 9. — С. 53–58.
  • Проскура О. В. Софія Русова — талановита дочка України // Початкова школа. — 1993. — № 3. — С. 44–46.
  • Проскура О. С. С. Ф. Русова й концепція українського дитячого садка // Дошкільне виховання. — 1991. — № 7. — с. ; № 10. — С. 16–18.
  • Рацул А. Віднайдене ім'я повертаеться до народу (С. Русова) // Освітянське слово. — 1996. № 4.
  • Сергеєва В. Ф. Софія Русова про фізичний розвиток дітей дошкільного віку // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 2. — С. 146—151.
  • Соловей М. Шкільна географія і краєзнавство у педагогічній спадщині Софії Русової // Географія та основи економіки в школі. — 2001. — № 1. — С. 33–34.
  • Сухомлинська О. Софія Русова в контексті розвитку педагогічної думки // Початкова школа. — 1996. — № 9. — С. 54.
  • Чередниченко Д. Софія Русова і сучасна школа // Українська мова і література в школі. — 1992. — № 1. — С. 38–42.
  • Ярема О. Повертається забута спадщина // Дошкільне виховання. — 1991. — № 6. — С. 21
  • Джус О. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. — Івано-Франківськ, 2002. — 260 с.
  • Коваленко С., Пінчук І. Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової. — Ніжин, 1998. — 213 с.
  • Корновенко С. В. Українська революція: Історичні портрети: навчальний посібник для студ.іст. фак-тів вищ. навч. закл. України /С. В. Корновенко, А. Г. Морозов, О. П. Реєнт. — Вінниця: Фоліант,2004. — С. 183—184.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Використані джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ (2018). resource.history.org.ua. Процитовано 2019-07-18.