Андріївський узвіз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андріївський узвіз
Київ
Андріївський узвіз, 3-24.jpg
Місцевість Поділ, Старий Київ
Район Подільський
Історичні відомості: колишні назви
вулиця ім. Лівера, узвіз Лівера
Загальні відомості
Протяжність 735 м
Координати початку 50°27′43″ пн. ш. 30°31′04″ сх. д. / 50.462194° пн. ш. 30.517917° сх. д. / 50.462194; 30.517917Координати: 50°27′43″ пн. ш. 30°31′04″ сх. д. / 50.462194° пн. ш. 30.517917° сх. д. / 50.462194; 30.517917
Координати кінця 50°27′30″ пн. ш. 30°31′05″ сх. д. / 50.458361° пн. ш. 30.518222° сх. д. / 50.458361; 30.518222
Поштові індекси 04070
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro Second Line logo.svg «Контрактова площа» (знизу)
Kiev Metro Third Line logo.svg «Золоті ворота» (зверху)
Трамваї лінія в 1905—1928 роках пролягала в нижній частині узвозу до вулиці Боричів Тік
Рух пішохідний
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки Андріївська церква, Замок Річарда
Храми Андріївська церква
Заклади культури Театр на Подолі, Київський академічний театр «Колесо», Музей однієї вулиці, Музей М. О. Булгакова, Музей-майстерня Івана Кавалерідзе, Карась Галерея
Забудова середини XVIII — початку ХХ століття (за винятком двох будівель)
зовнішні посилання
Код у реєстрі 10021
У проекті OpenStreetMap r356758
commons:Андріївський узвіз у Вікісховищі

Андрі́ївський узві́з — вулиця в Подільському районі міста Києва, що сполучає Поділ зі Старим Києвом. Пролягає від Контрактової площі до Володимирської та Десятинної вулиць. Прилучаються вулиці Покровська, Боричів Тік, Фролівська і Воздвиженська.

Пам'ятка містобудування місцевого значення (охор. № 675-Кв)[1].

Історія[ред.ред. код]

Андріївський узвіз та Андріївська церква, ХІХ ст. Фото Франца де Мезера
Андріївська церква та Андріївський узвіз
Стінопис на Андріївському узвозі, автори: Жюльєн Маллан (Париж) і Олексій Кислов (Севастополь)[2]

Верхня частина Андріївського узвозу виникла на шляху, який вже за часів Київської Русі зв'язував Старий Київ (Гору) із Подолом, пролягаючи між пагорбами Андріївської (Уздихальниці) та Замкової, Хоревиці та Старокиївської гір. За доби середньовіччя відгалуження Андріївського узвозу було прокладено і до замку на горі Киселівка. У 1711 році за наказом тодішнього київського губернатора проїзд між Замковою та Андріївською горами було розширено, і він став придатним для користування не лише для пішоходів і вершників, а і для проїзду запряжених кіньми й волами возів. Назву узвіз одержав, імовірно, у XVIII столітті від Андріївської церкви (збудована в 17441754 роках, архітектор Бартоломео Растреллі). У 1928 році перейменований на вулицю ім. Лівера[3], на честь Георгія Лівера, революціонера-більшовика, борця за встановлення Радянської влади у Києві, у списку вулиць 1931 року — узвіз Лівера. Історичну назву узвозу було відновлено 1944 року[4].

Існує легенда, відповідно до якої місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли св. Андрій прийшов у Київ і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море спливло униз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрилася криниця. В Андріївській церкві нема дзвонів, тому що, за легендою, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила не тільки Київ, але і все Лівобережжя.

Основна забудова вулиці виконана в 90-х роках XIX — на початку XX століття. Нині, відтворений у стародавньому виді, узвіз — це місце виставки-продажу живопису і виробів народної творчості просто неба. Андріївський узвіз називають київським Монмартром. Тут завжди можна побачити художників, що демонструють свої роботи, зразки прикладного мистецтва — прикраси, посуд із скла і кераміки, кумедні фігурки з дерева, іграшки, медалі, монети і багато чого іншого. Тут також іноді виступають співаки й артисти. На Андріївському узвозі багато невеликих барів і кафе, де можна відпочити.

На узвозі панує атмосфера міста кінця XIX — початку XX століття. Вулиця славиться тим, що в будинку № 13 жив Михайло Булгаков, нині в цьому будинку діє присвячений письменнику літературно-меморіальний музей. Також в будинку 22-а (де з 1995 року працює одна з перших галерей сучасного мистецтва в Україні — «Карась Галерея»), за словами диригента та композитора Олександра Кошиця, що проживав у цьому будинку пізніше, першим власником будинку був той самий Сірко, що його змальовано в п'єсі «За двома зайцями» драматурга та письменника Михайла Старицького:

« Виходячи на Воздвиженську вулицю з свого будинку, я зупинявся на розі біля забитої в паркані хвіртки, і знав що тут колись сиділа безсмертна Проня Прокопівна та чекала на свого Голохвастова.  »

На Андріївському узвозі також працює унікальний Музей однієї вулиці. У ньому показано історію Андріївського узвозу у картинах, фотографіях та інших речах від давнини до наших часів. Вздовж усієї вулиці багато картинних галерей, художніх салонів.

Меморіальні дошки[ред.ред. код]

  • буд. № 13 — меморіальна дошка на честь письменника Михайла Булгакова (18911940), який мешкав у цьому будинку. Бронзовий барельєф роботи скульптора А. В. Куща та архітектора Б. Л. Кравчука відкрито 9 лютого 1982 року.
  • буд. № 15 — меморіальна дошка на честь художника Григорія Дядченка (18691921), який жив і працював у цьому будинку в 19091921 роках. Виготовлена з граніту (архітектор В. Л. Лоботинський), відкрита у 1971 році.
  • буд. № 21 — меморіальна дошка на честь скульптора, кіносценариста, громадського діяча Ростислава Синька, на фасаді Музею-майстерні Івана Кавалерідзе, який він очолював у 1993—2010 роках. Бронзовий барельєф відкрито 2015 року[5].
  • буд. № 23 — меморіальна дошка на честь першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (18981993), який був висвячений на єпископа у цій каплиці Андріївської церкви 12 травня 1942 року. Виготовлена з бронзи (скульптор Володимир Щур[ru]), відкрита у 1998 році.
  • буд. № 34 — меморіальна дошка на честь письменника Григора Тютюнника, який жив і працював у цьому будинку в 19631967 роках. Бронзовий барельєф відкрито у 1991 році (скульптор В. П. Луцак, архітектор І. Лебідь).

Пам'ятники[ред.ред. код]

У затишному парку нижче від церкви можна побачити скульптури роботи Івана Кавалерідзе, майстерня якого розташовувалася у сусідньому будинку (№ 21). Одна з них — копія пам'ятника Тарасові Шевченку в Ромнах, інша — макет (мала скульптура) пам'ятника Ярославу Мудрому, розташованого у сквері біля Золотих Воріт. Також тут встановлено оригінал пам'ятника княгині Ользі (1911 р.), автором якого також був І. Кавалерідзе. При відновленні монументу в 1996 році під асфальтом знайшли рештки знищеного у 19191935 роках монументу. Скульптуру відновили майже повністю (не вдалося знайти тільки голову) та встановили біля будинку-музею скульптора.

Біля літературно-меморіального музею М. Булгакова (буд. № 13) 19 жовтня 2007 року встановлено перший у світі пам'ятник письменнику. Скульптура виготовлена з бронзи та граніту, автори — архітектор В'ячеслав Дормидонтов та скульптор Микола Рапай.

На будинку № 34 встановлено жартівливий пам'ятник носу Гоголя. Бронзову скульптуру роботи скульптора Олега Дергачова встановлено у 2006 році.

Біля Андріївської церкви встановлено ще один популярний серед киян пам'ятник — Проні Прокопівні Сірковій та Свириду Петровичу Голохвастову, героям п'єси Михайла Старицького «За двома зайцями». Скульптуру відкрито 23 серпня 1999 року (архітектор Володимир Скульський, скульптори Володимир Щур[ru], Віталій Сівко та Руслан Кухаренко).

Андріївський узвіз у літературі[ред.ред. код]

Будинок № 13 на узвозі. Малюнок ХІХ ст.

Події книги Володимира Діброви «Андріївський узвіз» зав'язані навколо Андріївського узвозу, використовуючи його як літературну метафору, яка наче поєднує минуле і майбутнє героя книги, на Андріївському узвозі частково відбувалися події в творах Михайла Булгакова «Біла гвардія» (фігурує під назвою «Олексіївський узвіз») та «Дні Турбіних» та в комедії Михайла Старицького «За двома зайцями».

Андріївський узвіз і зокрема будинок, де мешкав М. О. Булгаков, були «відкриті» для широкого загалу завдяки нарису «Городские прогулки» Віктора Некрасова. Саме йому й належить вислів «Замок Річарда Левове серце», що закріпився за будинком № 15.

Знищення Андріївського узвозу[ред.ред. код]

9 квітня 2012 року, відбулося знищення пам'яток архітектури Андріївського узвозу. Все є наслідком прийнятого рішення про його реконструкцію, прийнятого в жовтні 2011 року. За попередньою інформацією зруйновано будинки № 10а, 10б, 9/11, що знаходились навпроти музею Булгакова. На їхньому місці запланована побудова нового офісного центру компанією ЕСТА, що належить Рінату Ахметову.

11 квітня 2012 року відбулася акція протесту проти забудови Андріївського узвозу.[6]

Пам'ятки архітектури та історії[ред.ред. код]

Пам'ятки національного значення, місцевого значення та щойно виявлені об'єкти культурної спадщини на Андріївському узвозі.

Панорама[ред.ред. код]

Вид на Андріївський узвіз, Поділ та прилеглі території із Замкової гори.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Наказ Міністерства культури України від 20 січня 2012 року
  2. Уличная беседа с уличным художником Алексеем Кисловым. Tokar.ua. Процитовано 2017-01-04. 
  3. Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 463, арк. 202, 204. Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.
  4. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  5. У столиці відкрили меморіальну дошку засновнику Музею-майстерні І. П. Кавалерідзе Ростиславу Синьку // Офіційний інтернет-портал Київської міської державної адміністрації. — 2015. — 23 жовтня.
  6. Захист Андріївського узвозу

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]