Хаютіна Євгенія Соломонівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хаютіна Євгенія Соломонівна
Yevgenia Ezhova (nee Feigenberg 1904-1938) with child.jpg
Народилася 1904
Гомель, Могильовська губернія, Російська імперія
Померла 21 листопада 1938(1938-11-21)
Москва, СРСР
·отруєння
Поховання Новий донський цвинтар
Країна Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність господиня літературного салону
У шлюбі з Єжов Микола Іванович

Євгенія Соломонівна Хаютіна (уроджена Фейгенберг[1][2] нар. 1904, Гомель, Російська імперія — пом. 21 листопада 1938, Москва, СРСР) — радянська видавнича працівниця.

У 1930-ті роки — офіційно — заступник головного редактора, а де-факто — головний редактор журналу «СРСР на будівництві»[3] (офіційними головними редакторами в ці роки були Георгій П'ятаков, Валерій Межлаук, Олександр Косарев[4]). Господиня літературного салону, який відвідували відомі письменники, а також видатні сценічні та кінематографічні діячі: Ісаак Бабель, Михайло Шолохов, Михайло Кольцов, Сергій Ейзенштейн, Леонід Утьосов та інші. Частими гостями на цих вечорах були і представники радянської номенклатури[5]. Відома як дружина Миколи Єжова. Вчинила самогубство (за іншою версією, убита своїм чоловіком).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася в Гомелі, наймолодшою дитиною в багатодітній купецькій родині Соломона (Залмана) Лейбовича Фейгенберга[6] та Есфірі Михайлівни[7] (Мейлахівни), уродженої Кримської[8].

В Одесі[ред. | ред. код]

Вперше вийшла заміж у сімнадцять років за Лазаря Хаютіна (?-1948)[9][7], з яким переїхала 1921 року до Одеси, де працювала в редакції місцевого журналу. В цей період вона познайомилася з одеськими письменниками Валентином Катаєвим, Юрієм Олешею, Ісааком Бабелем[10]. Ймовірно, вони й допомогли їй пізніше вже в Москві знайти роботу в газеті «Гудок».

Москва-Лондон-Берлін-Москва[ред. | ред. код]

Вдруге була одружена з колишнім червоним командиром, директором видавництва «Економічне життя» Олександром Федоровичем Гладуном[11], з яким переїхала 1924 року до Москви. З ним познайомилася під час його відрядження до Одеси (коли він обіймав посаду директора московського видавництва «Економічне життя»). 1927 року Гладуна направлено на дипломатичну роботу в Лондон другим секретарем повпредства СРСР у Великій Британії.

Протягом 1926—1927 років — у Лондоні разом з чоловіком, потім через шпигунський скандал[ru] Гладуна відкликано до Москви, а Євгенію відряджено до Берліна, де вона працювала друкаркою в радянському торгпредстві; до Москви повернулася в кінці 1928 року.

Дружина Єжова[ред. | ред. код]

Їй була властива легковажність[12], її улюбленим танцем був фокстрот[13].

Відомо про її близькі відносини з письменником Ісааком Бабелем, дослідником Арктики Отто Шмідтом, та й сам Єжов здобув прихильність майбутньої дружини задовго до офіційного оформлення їх союзу.

[14]

У вересні 1929 року в Сочі у відомчому санаторії познайомилася з Миколою Єжовим. У цей період Єжов обіймав посади завкадрами ВРНГ і завідувача розподвідділом ЦК ВКП(б)[10]. 1931 року вийшла за нього заміж. Саме на московській квартирі і дачі до того часу наркома Єжова Євгенія Соломонівна вела літературні та музичні вечори, які відвідували відомі письменники та діячі культури: Ісаак Бабель, Михайло Шолохов, Михайло Кольцов, Сергій Ейзенштейн, Леонід Утьосов, редактор «Селянської газети»[ru] Семен Урицький[15] та інші. Частими гостями на цих вечорах були й представники радянської номенклатури[5][16].Деякий час працювала в газеті « Гудок», « Селянській газеті», потім до травня 1938 року працювала редактором журналу « СРСР на будівництві». До цього періоду відноситься її роман з Михайлом Шолоховим[14]. Зв'язки і захоплення Євгенії Соломонівни не залишилися без уваги Сталіна, який двічі казав Єжову про необхідність розлучення з дружиною[14]. Сталіна насторожив її зв'язок із заступником голови правління Держбанку СРСР Григорієм Аркусом (1896—1936)[17], репресованим у справі «троцькістів»[14]. В останні роки шлюб з Єжовим був лиш номінальним.

Минуло небагато часу, і Єжов став думати про необхідність розлучення. 18 вересня 1938року він повідомив про своє рішення Євгенії. Та зовсім розгубилася і наступного дня звернулася до Сталіна по «допомогу і захист»… Сталін не відповів на лист.

[16]

Смерть[ред. | ред. код]

Ще в травні 1938 року психічне здоров'я Євгенії Єжової погіршився настільки, що вона була змушена залишити свій пост у журналі «СРСР на будівництві». Разом з подругою Зінаїдою Глікіною вона поїхала до Криму. Їх відпочинок перервав дзвінок Єжова, який наказав їм терміново повернутися в Москву. Єжов поселив дружину разом з Зінаїдою Глікіною на дачі. 29 жовтня 1938 року з діагнозом «астено-депресивний стан» (циклотимія)[16] Євгенію поміщено до санаторію ім. Воровського для хворих з важкими формами психоневрозів на околиці Москви[18].Однак не негаразди в стосунках з чоловіком привели Євгену Єжову до трагічного кінця. Восени 1938 року один за одним були заарештовані багато людей з її оточення, зокрема, 15 листопада 1938року, — дві її найближчі подруги — Зінаїда Глікіна (1901—25.01.1940)[19][20], співробітниця Іноземної комісії Спілки письменників (референт по США) і Зінаїда Коріман (1899—25.01.1940)[21], що працювала технічним редактором у журналі"СССР на стройке"[5]. Сама Євгения, як потім казала сестра Єжова — Євдокія[22], отримала анонімного листа зі звинуваченнями в шпигунстві. Євгенія написала другого листа до Сталіна, який, як і перший, залишився без відповіді. Тоді вона написала чоловікові й у відповідь 8 листопада 1938 року отримала снодійне, яким регулярно користувалася вже деякий час,[23] і дрібничку. На початку 2000-х років була висловлена думка, що саме ця дивна дрібничка була умовним знаком — «це кінець»[16], але документальних підтверджень вона не отримала.

Через два дні після арешту своїх подруг Євгенія Соломонівна прийняла снодійне, і ще через два дні — 19 листопада 1938 року — не приходячи до тями, померла через отруєння психотропною речовиною люміналом[7]

В акті про «розтин тіла» записано: «Труп жінки, 34 років, середнього зросту, правильної статури, гарного харчування … Смерть настала внаслідок отруєння люміналом».

[12]

Похована на Донському кладовищі Москви[4]. Чоловік на похороні не був присутній, його розстріляно через рік.

Приймачка[ред. | ред. код]

Своїх дітей подружжя Єжових не мало, і 1933 року вони взяли на виховання п'ятимісячну дівчинку Наталю з дитячого будинку[24]. Після арешту батька 6-річну Наталю 1939 року помістили в дитячий будинок № 1 у Пензі, вона отримала прізвище матері — Хаютіна, під яким і жила[7]. У Пензі Наталія Хаютіна прожила близько 19 років. Після закінчення 1958 року Пензенського музичного училища[ru] її направлено за розподілом у Магаданську область, де вона й проживала до розпаду СРСР у селищі Ола. В роки перебудови безуспішно намагалася добитися реабілітації свого названого батька[25]. Померла Н. М. Хаютіна у січні 2016 року.

Родина[ред. | ред. код]

В Євгенії Фейгенберг були брати Ілля Соломонович (Еліас Залманович, 1893—1940, розстріляний)[26], Ісаак і Мойсей Залманович (Соломонович, 1890—1965)[4][7], автор праць з бухгалтерського обліку, зокрема «Збірника чинних постанов і розпоряджень по роботі споживчої кооперації» (М.: Червона зірка, 1948)[27]. Племінник — психіатр і психофізіолог Йосип Мойсейович Фейгенберг[ru] (1922—2016), доктор медичних наук, професор Центрального інституту удосконалення лікарів[ru][6][28]. Двоюрідний брат — Лев Меєрович Фейгенберг (Leo Feigenberg, 1887—1961), юрист, був одружений з дочкою письменника Шолом-Алейхема Еммі Соломонівні Рабинович (1889—1955); їхні сини — данський театральний режисер і театрознавець Меїр Фейгенберг (дан. Meïr Feigenberg, 1923—2006) і шведський психіатр Лома (Шолом-Герц) Фейгенберг (швед. Loma Feigenberg, 1918—1988), автор наукових праць у галузі психоонкології і танатології, професор Каролінського інституту[29][30].

Племінниця першого чоловіка, Лазаря Хаютіна — мистецтвознавчиня Вікторія Борисівна Вольпіна (мати Хаютіна-Писак Фаїна Володимирівна, батько Писак Борис Якович), протягом 1962—1972 років була одружена з математиком і правозахисником Олександром Сергійовичем Єсеніним-Вольпіним.

У літературі й кіно[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Надгробный памятник Евгении Соломоновны Хаютиной
  2. Интервью с И. М. Фейгенбергом
  3.  
  4. а б в Хаютина Евгения Соломоновна (1904—1938)
  5. а б в Спецсообщение Лаврентия Берии Иосифу Сталину с приложением протокола допроса А. Н. Бабулина
  6. а б Тарадай Александр Ветви одного дерева // Мишпоха : журнал. — 2011. — № 28.
  7. а б в г д Ханелис Владимир «Единственный мой братик...» // Мы здесь : интернет-газета. — Нью-Йорк, 2011. — 16 червня (№ 311).
  8. Тарадай Александр (2020-06-30). Дядя Миша. Мастерская (ru). Процитовано 2020-06-30. 
  9. Лазар Хаютін працював начальником відділу в наркоматі легкої промисловості, 1938 році репресований, звільнений 1947 року і після смерті Сталіна посмертно реабілітований. Похований на Донському кладовищі в Москві.
  10. а б Домиль В. Путь в высшее общество
  11. Александр Фёдорович Гладун (1894—1939) // Зенькович Н. А. Самые секретные родственники. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2005. — 512 с. — С. 124. — ISBN 5-94850-408-5
  12. а б Макаревич Эдуард, Оазисы чувственности под оком спецслужб «Журналист» № 12 2003 с. 87
  13. стр. 281 у книзі Саймон Себаг-Монтефиоре Сталин. Двор Красного монарха. — М.: Олма-Пресс, 2006. — ISBN 5-224-04781-1
  14. а б в г Алексей Павлюков Неизвестный роман Шолохова Архівовано 2013-01-24 у Wayback Machine. «Огонёк». — 2007. — N 9. — С. . 58-60.
  15. Игорь Абросимов У, Ф — Свод персоналий:
    « УРИЦЬКИЙ Семен Борисович (1893—1940) Парт. діяч, журналіст. Член ВКП(б). В 1918-25 відп. ред. газ. „Гудок“, в 1925-38 гол. ред. „Селянської газети“. Одночас. від 1928 кер. відд. хроніки ж. „Наші досягнення“. Пізніше директор Всес. книжної палати. Арештовано (1938), розстріляно.
    «
  16. а б в г Н. Петров, М. Янсен Нежелезный нарком Новое время С.42-45, N 44, 2007
  17. Аркус Г. М. (1896—1936)
  18. Лечебница для алкоголиков врача А. М. Коровина
  19. Гликина Зинаида Фридриховна. Книга Памяти Жертв Коммунистического Террора:
    « Глікіна Зінаїда Фрідріхівна: 1901 року народження; Місце народження: Одеса; єврейка; б/п; референт по США в іноземній комісії Спілки раданських письменників.; місце проживання: Москві: вул. Арбат, буд. 45, кв. 18.; Арешт: 15.11.1938; Засудж. 24.01.1940 Воєнна колегія Верховного суду СРСР. Звин. за звинуваченням у шпигунстві.; Розстріл 25.01.1940. Місце розстрілу: Москва, Донське кладовище; Реабілітація 01.06.1993 ГВП РФ., підстава: Реабілітована; Джерело: Москва, розстрільні списки — Донський крематорій.
    «
  20. Виталий Шенталинский Охота в ревзаповеднике «Новый Мир» 1998, № 12
  21. Кориман Зинаида Авельевна. Книга Памяти Жертв Коммунистического Террора:
    « Коріман Зінаїда Авелівна: 1899 року народження; Місце народження: Кременці; єврейка; б/п; технічний секретар редакції журналу „СССР на стройке“.; місце проживання: Москві: вул. Герцена, буд. 22, кв. 25.; Арешт: 15.11.1938; Засудж. 24.01.1940 Воєнна колегія Верховного суду СРСР. Звин. за звинуваченням у шпигунстві.; Розстріл 25.01.1940. Місце розстрілу: Москва, Донське кладовище; Реабілітація 22.11.1991 ГВП СССР., підстава: Реабілітована; Джерело: Москва, розстрільні списки — Донський крематорій.
    «
  22. Ежова Евдокия Ивановна (?-1958) стр. 121 в кн. Зенькович Н. А. Самые секретные родственники. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2005. — 512 с. — ISBN 5-94850-408-5
  23. Фейгенберг-Ноткина Суламифь Израилевна (Евгения Соломоновна)(1904-21.11.1938) стр. 122 в кн. Зенькович Н. А. Самые секретные родственники. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2005. — 512 с. — ISBN 5-94850-408-5
  24. Елена Косова Последняя жертва наркома Ежова еженедельник «Киевский ТелеграфЪ»
  25. Муромский В. «Дочь наркома» // Наша Пенза (газета) — 1998 — № 47
  26. Жертвы политического террора в СССР:
    « Фейгенберг Ілля Соломонович (Еліас Залманович). Наодився 1893 р., в Гомелі; єврей; освіта середня; б/п; зав. торгово-постачальною частиною видавництва „Відомості Верховної Ради РРФСР“. Мешкав: Москва, вул. Горького, буд.26, кв.10. Арештовано 18 червня 1939 р. Засуджений: ВКВС СРСР 2 лютого 1940 р., звин. в участі в к.-р. організації. Розстріляно 3 лютого 1940 р. Місце поховання — Москва, Донське кладовище. Реабілітовано 23 травня 1957 р. ВКВС СРСР.
    «
  27. Тарадай Александр Старые фотографии // Заметки по еврейской истории : сетевой журнал. — 2009. — Грудень (№ 20 (123)).
  28. Владимир Ханелис «Дорогой мой, единственный братик!»
  29. Meïr Feigenberg
  30. Børn og døden: Loma Fejgenberg

Посилання[ред. | ред. код]