П'ятаков Юрій Леонідович

Юрій (Георгій) Леонідович П'ятаков
	;
1-й Секретар ЦК КП(б)У
Час на посаді:
	12 липня 1918 — 9 вересня 1918
Попередник	посада щойно заснована
Наступник	Серафима Гопнер
2-й Голова Тимчасового робітничо-селянського уряду
Час на посаді:
	28 листопада 1918 — 6 січня 1919
Попередник	Християн Раковський
Наступник	посада щойно скасована; він сам як Глава РНК УРСР
Глава РНК УРСР
Час на посаді:
	6 січня 1919 — 29 січня 1919
Попередник	посада щойно заснована; він сам як Голова Тимчасового робітничо-селянського уряду
Наступник	Християн Раковський
Голова Держбанку СРСР
Час на посаді:
	19.04.1929 — 18.10.1930
Народився	6 (18) серпня 1890; селище Мар'їнського цукрозаводу, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	30 січня 1937 (46 років); Москва, СРСР
Громадянство	СРСР
Підданство	Російська імперія
Національність	росіянин
Політична партія	ВКП(б)
	Медіафайли у Вікісховищі

П'ятако́в Ю́рій (Гео́ргій) Леоні́дович (6 [18] серпня 1890(18900818), селище Мар'їнського цукрозаводу, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 30 січня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — революціонер, більшовицький державний діяч. Голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України.

Організатор червоного терору у Криму у 1920 році силами ЧК.

Жертва сталінських репресій.

Біографія[ред. | ред. код]

Син російського дворянина-цукрозаводчика Леоніда Тимофійовича П'ятакова. Народився в селищі Мар'їнського цукрового заводу Черкаського повіту Київської губернії.

Вивчав економіку в Петербурзькому університеті та в Західній Європі. Починав політичну діяльність як анархіст. За участь у студентському большовицькому русі був засланий у Сибір. У 1915–1919 роках полемізував з Леніном у національному питанні; «люксембурґіянець», за визначенням Леніна, російський шовініст — за Володимиром Винниченком.

Поліційна картка арештанта Юрія Пятакова, 1915 рік
1916 рік

На перших демократичних (всенародних) виборах у Київську міську думу, що відбулися 23 липня (5 серпня) 1917 року, був обраний гласним за списком РСДРП(б)^[1]. У 1917 році голова більшовицького комітету в Києві й член Української Центральної Ради. З 12 липня 1918 року по 9 вересня 1918 року — секретар ЦК КП(б)У та, одночасно, член Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету. У жовтні 1918 року призначений Головним комісаром Народного банку РРФСР. 17 листопада того ж року увійшов до складу Української Революційної військової ради, що керувала військами курського напрямку. Фактично, в роботі РВР участі не брав, бо від 28 листопада 1918 року до 29 січня 1919 року зосередився на роботі в Тимчасовому «робітничо-селянському» уряді України як його голова.

Провадив крайньоліву соціально-економічну політику, зокрема відбирав у селян поміщицьке майно і землю та створював радгоспи і комуни; офіційно заперечував існування національного питання в Україні, поборював боротьбистів. 1921–1923 роках очолював Центральне управління вугільної промисловості Донбасу і відзначився як один з найкращих більшовицьких господарників.

У «Заповіті» Ленін назвав П'ятакова одним з двох найздібніших працівників у партії (інший — Микола Бухарін).

Член ЦК ВКП(б) у 1923–1927 і 1930–1937 роках.

У 1923–1927 роках — заступник голови Вищої Ради народного господарства СРСР; розробив проект першої п'ятирічки на 1926–1930 роки, в якому обстоював прискорений розвиток промисловості в Україні, а не на Уралі (цей проект підтримали троцькісти, а сталіністи обстоювали Урал). Пізніше П'ятаков очолював Держбанк СРСР та інші установи.

Сталінський терор[ред. | ред. код]

На другому показовому процесі в Москві проти так званого «антирадянського троцькістського центру» у січні 1937 року П'ятаков «признався», що очолював троцькистів в Україні «з метою відриву України від СРСР». 30 січня 1937 Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до смертної кари за ст. 58-1а, 58-8, 58-9, 58-11 Карного кодексу СРСР. Розстріляний.

У липні 1988 року реабілітований. У грудні 1988 року рішенням КПК при ЦК КПРС поновлений у партії (посмертно).