Ценів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Ценів
Церква Архістратига Михаїла c. Ценів Козівського р-ну, Тернопільської обл.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Козівський
Рада/громада Ценівська сільська рада
Код КОАТУУ 6123088401
Облікова картка Ценів 
Основні дані
Засноване 1437
Населення 1 238
Територія 0.411 км²
Густота населення 3012.17 осіб/км²
Поштовий індекс 47640
Телефонний код +380 3547
Географічні дані
Географічні координати 49°30′35″ пн. ш. 25°06′03″ сх. д. / 49.50972° пн. ш. 25.10083° сх. д. / 49.50972; 25.10083Координати: 49°30′35″ пн. ш. 25°06′03″ сх. д. / 49.50972° пн. ш. 25.10083° сх. д. / 49.50972; 25.10083
Водойми Ценівка
Відстань до
районного центру
11 км
Місцева влада
Адреса ради 47640, с.Ценів, вул.Центральна, 8
Карта
Ценів. Карта розташування: Україна
Ценів
Ценів
Ценів. Карта розташування: Тернопільська область
Ценів
Ценів

Ценів у Вікісховищі?

Це́нів — село Козівського району Тернопільської області. Розташоване на річці Ценівка, на заході району. Центр Ценівської сільради. До Ценова приєднано х. Ценівка, у зв'язку з переселенням мешканців, хутори Кіловиця і Хащ виведені з облікових даних.

Село Ценів лежить за 11 км на північний захід від смт. Козова, у доріччі Золотої Липи. Перед Першою світовою війною належало воно до повіту Бережани, Тернопільської округи. Тепер належать до Козівського р-ну, Тернопільської обл.. На північний схід від Ценева розкинулись села: Вибудів, Вимисливка; зі сходу Олесино, з південного сходу Геленків та смт. Козова; з півдня — Сеньків та Козівка; із заходу — Потік та Бишки, а з півночі — Конюхи.[1]

Саме між згаданими селами на висоті 229 м над рівнем моря розташувалося село Ценів, розтягнувшись на 5 км із сходу на захід. Розділяє його річка Ценівка на дві нерівні частини. Основною є південна частина. Обидві частини поділяються на окремі дільниці та вулиці зі своїми назвами [5].

Населення — 1099 осіб (2007).

Історія[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка — 1437.

1626 року внаслідок нападу татар село було зруйноване на 51 %[2].

Ценів був старовинною оселою, яка своїми початками сягає часів Галицько-Волинського князівства. В збірнику «Бережанська земля», виданому у Нью-Йорку в 1970 р., згадується про татарський набіг на Бережанщину в 1626 році і про поодинокі села, що їх захопили були татари. Село Ценів було знищене майже на половину, а з нього забрано багато селян у татарський ясир.

Події Першої світової війни у Ценеві. Вкінці червня 1914 року в село прийшла звістка про неминучість війни між Австрією і малою Сербією, а вже 27 липня Австрія проголосила Сербії війну і 2 серпня покликала до військової служби ценівських резервістів. Згодом до війни в обороні Сербії втрутилася Царська Росія. Ценівські мужчини йшли на війну без ніякого докору, оскільки треба було боронити край від наступаючого московського ворога. На початку жовтня в село в'їхали царські козаки — народ почав ховатися.

З поверненням австрійської армії навесні 1916 року, згодом і цивільної австрійської влади — негайно провели другу мобілізацію, а вже у серпні 1916 року в селі знову з'явилася московська армія, яка заповнила кожний клаптик громадського простору.

Наприкінці червня 1917 року гураґанним гарматним вогнем розпочалося, як висловлювалися московські вояки, «наступленіє Керенського». В першій половині липня розпочалася загальна протиофензива союзних військ, з УС Стрільцями. Загал московської армії відступав.

При кінці вересня 1918 року в селі з'явилася воєнна інфекційна пошесть — плямистий тиф. Пошесть тривала в селі до 1919 року. Вона забрала багато більше смертних жертв, як чотирилітня війна.

На початку липня 1919 року до села Ценева приїхала польська жандармерія під командою поручника Станіслава Ковальського, яка здійснювала обшуки та арешти ценівчан. Над молодшими вояками відбулося таки в канцелярії самовільне «правосуддя». Загальний поручник покарав ценівчан польськими нагаями. Після такої немов середньовічної екзекуції польська жандермія виїхала з села, а покалічені люди лишилися без лікарського догляду, не кажучи вже про шпитальську опіку в селянських хатах. На початку жовтня 19919 року в село знову прибуло польське військо, яке знову шукало військові речі у селян.

В середині липня 1920 р. село Ценів опинилося під владою так зв. Совєтського Революційного тимчасового комітету, СРК. Загальне ставлення селян до нової влади було нейтральним, однак у порівнянні з польським окупантом, який від перших днів приніс у село терористичні побої та безконтрольні грабунки, — совєти здавалися кращими, а тому бідніші селяни були до них якоюсь мірою прихильнішими, ніж до поляків.

За Ризьким мирним договором від 30 квітня 1921 року Західна Україна, в тому числі Ценів знову опинилися під владою Польщі. Польська влада почала створювати фільварки, які мали більш політичний, аніж господарський характер.

За 17 років перебування польських колоністів на землях ценівського фільварку — вони ні в чому не виправдали своїх зобов'язань супроти польського уряду, ні своїх завдань. Однак, він їх майже силою утримував на ценівських землях і не дозволяв продати землі. Так тривало аж до воєнної поразки Польщі в 1939 р.

Влітку 1930 р. на мазурській колонії загорілися будинки польського колоніста Стоколоси. В село прибула поліція і докладно обшукала кількох активних у суспільно-громадській праці громадян. Поліція нічого підозрілого не знайшла, лише, як звичайно, понищила їх майно. На початку вересня 1930 р. загорілася забудова ще одного колоніста.  І знову не обійшлося без поліційних обшуків та арештів.

Наприкінці вересня 1930 р., після згаданих обшуків та арештів, до Ценева прибув спеціальний відділ польської поліції, яку польський уряд називав «пацифікаційною поліцією». Вона мала дійсно спецвальне завдання: руйнувати селянське майно, читальні «Просвіти», кооперативи, бити і торгувати українське населення, без огляду на вік і стать. У Ценеві пацифікація відбулася у недільний день, коли всі були вдома і було кого бити [5].

Друга світова війна. 1 вересня 1939 р. розпочалася польсько-німецька війна, яка розпалила в Європі Другу світову війну. Західно-українське село Ценів, придушене Польщею економічно, а ще більше національно-політично, вітало цю війну, покладаючи на неї великі надії. Другого дня війни, 2 вересня, покликано до військової служби всіх ценівських резервістів.

У 1939 році польського окупанта замінив московсько-більшовицький, а того в 1941 — німецько-нацистський. Перший забрав у селян все і насильно загнав у колгоспи; другий наклав непосильні континґенти і за найменшу провину жорстоко карав. Перший за найменші прояви вільнодумства, а то й без них, арештував людей і вивозив на Сибір, а другий — у Німеччину на каторжні роботи, або  в концентраційні табори. Як перший, так і другий, ставили собі за мету знищити український народ як націю.

Усе це примусило керівників ОУН — задуматись над тим, як рятувати народ від цілковитого знищення. І коли під час німецької окупації далеко на Волині організовувалися, перші відділи УПА, ценівський провід ОУН (голова Ковадло Петро) направив у цю Армію двох солдатів, — Купчака Василя і Ковадла Кирила.

Німці відступали і фронт докотився до Тернополя. Села Козівщини, частково і Бережанщини, опинилися у прифронтовій зоні. Їх зайняли німецькі військові частини і це дещо утруднило діяльність ценівського підпілля. Але не зважаючи на труднощі ценівські ОУН-івці двічі організовують свої збори, поповнюють арсенали зброєю.

20 липня 1944 року в Ценів знову прийшли червоні «визволителі». Насамперед вони видали наказ, щоб чоловіки здатні тримати зброю в руках, добровільно йшли до війська. Але добровільно ніхто не пішов. Це був результат підпільної діяльності ценівських ОУН-івців. Більшовики відповіли кількома облавами, але їм вдалося спіймати лише кількох чоловіків, які, по двонедільній підготовці, пішли на фронт. Дехто з них загинув [5].

У той час підпілля пожвавило свою діяльність. Збройні загони влилися в ряди УПА. Як згадує В. Прийдун «… на початку серпня 1944 року нас 20 чоловік прибуло в село Конюхи, де створювався курінь УПА…».

Діяли «Просвіта», «Січ», «Луг», «Рідна школа», «Сільський господар», «Союз українок», Братство тверезості та інші товариства.

Походження назви[ред. | ред. код]

Існує дві легенди чому село дістало таку назву.

Перша розповідає, про двох братів. Їх національна приналежність не відома. За легендою — це перші жителі майбутнього села Ценів. Одного брата звали Це, іншого — Нів. Тікаючи від татар, брати заховались у лісі, поруч якого протікала річка. Це місце було дуже зручним. Оскільки було де заховатись і була поблизу прісна вода.

Інша легенда розповідає, про поселенців.

Одного разу, вечеряючи, біля вогнища, один з них помітив світило на небі. І вказавши на нього, світило, пальцем, промовив: «Це нів!» Сьогодні ми називаємо його місяцем. З того часу, їх нащадки згадуючи свої родичів, бачучи місяць говорили «Це нів». Ця фраза прижилась, а згодом стала одним словом — назвою того місця в окрузі, де найкраще видно місяць.

Населення[ред. | ред. код]

Населення села в минулому[3]:

Графік зміни чисельності населення с. Ценів

У 1832 р. всього населення було 1137 осіб, а в 1836-му році — 1097 осіб. Це зменшення кількості населення пояснюється пошестю холери, яка спричинила понад сотню смертних випадків. В 1843 році в Ценеві було 1249 осіб. Вже згадуваний Географічний словник, подає такі статистичні дані, що 1880 році в Ценеві всього населення було 1305 осіб, у 315 дворах, з того числа 662 чоловічої статі і 643 жіночої. За національністю греко-католиків 1176, римо-католиків 104, євреїв 24 і 1 вірменин.

У тематизмі, виданому у Львові 1909 року, парох о. Григорій Кончевич подає, що населення Ценева становило 1594 особи, з того числа греко-католиків 1517, римо-католиків — 41, євреїв — 36 осіб. В 1913 році всього населення було 1723 особи, з того числа греко-католицького обряду 1646, римо-католицького — 43 і євреїв 35.

В 1936 р. парох о. С. Стець населення Ценева обчислює на 1947 осіб, з того числа римо-католиків 13 і євреїв 15. В цьому ж 1936 році в селі було 483 селянських дворів.

У 1939 році населення Ценева становило 2267 мешканців, єврейського населення у той час вже не було.

Є відомості, що в Першій світовій війні загинуло понад 100 ценівчан в австрійській армії.

«Історія міст і сіл Тернопільської області», видана у Києві 1973 р., подала, що в тому році населення Ценева становило 1770 мешканців у 449 «житлових приватних домах».

Станом на 1.01.2001 населення села становило 1238 осіб, 2007 р. — 1099 осіб, 2013 р. — 1040 осіб, 2014 р. — 1016 осіб, 2015 р. — 1009 ос., 2016 р. — 1000 ос. 

Рік Число осіб Українців
греко-католиків
Поляків та
римо-католиків
Польських
колоністів
Євреїв
1900 1769 1513 200 0 56
1939 2080 1985 20 60 0

Мова[ред. | ред. код]

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[4]:

Мова Число ос. Відсоток
українська 99,68
російська 0,16

Місцева говірка належить до наддністрянського говору південно-західного наріччя української мови.

Релігія[ред. | ред. код]

Є церкви святого Михаїла (1761, дерев'яна, реставрована 1873 і 1972) та нова Успіння праведної Анни (1997, кам'яна), 4 каплиці (1932, 1935, 1991, 2002).

Церква Святого архистратига Михаїла. На терасі стрімкого схилу, між надгробними хрестами старого цвинтара, в оточенні високих смерек, збереглася дерев'яна церква святого архангела Михаїла. Про першу деревяну церкву в Ценові, яка стояла на горі, згадують ще у 1451 році. Існуюча сьогодні зведена у 1760 (1761) році, реставрована у 1873 році (про це свідчить металева табличка на одному з карнизів церкви) і 1972 році (інша металева табличка розміщена поруч старої свідчить про 1975 рік).

Станом на весну 2010 року зовнішній вигляд будівлі був не зовсім привабливий (особливо покриття дахів). По тому церкву зовні відремонтували — тепер сприймається майже як нова, хоча в ній не проводять богослужіння — тепер користуються мурованим храмом з 1997 року. Дерев'яна дзвіниця не збереглася — замість неї зведена мурована, триаркова..

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Споруджено пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1986) та Борцям за волю України (1997); насипано символічну могилу Борцям за волю України (1990), встановлено пам'ятний знак на честь скасування панщини.

21 вересня 2014 року в Ценові відкрили погруддя Тарасові Шевченку. Організатором його спорудження та урочистого відкриття став голова правління Тернопільського обласного товариства ім. Б. Лепкого, уродженець села Богдан Кусень. Благодійниками стали односельці М. Федчишин, Б. Медведь, С. Карнас. Освятив погруддя місцевий парох о. Василь Ганішевський.[5]

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Працюють ЗОШ 1-3 ступ., клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, ПСП «Колос», торговельні заклади.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • диригент Євген Корницький,
  • громадський діяч, літератор Богдан Кусень.
  • священник о. Тарас Павлюс
  • архітектор Богдан Білоус
  • футболіст Андрій Даньків

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мартинюк І. «Моє рідне село Ценів у Бережанщині» (Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто). - 1976. - с. 624. 
  2. Maurycy Horn. Skutki ekonomiczne najazdów tatarskich z lat 1605—1633 na Ruś Czerwoną. — ст. 22-29, 45, 183
  3. Володимир Бемко. Статистика населення, Статистика громад повіту Бережани // Бережанська земля. Історико-мемуарний збірник. — С. 49-56
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  5. Д. Правдива. Ще одне село має свого Тараса // Вільне життя плюс. — 2014. — № 78 (26 вер.). — С. 1.

5. Мартинюк І. «Моє рідне село Ценів у Бережанщині» (Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто). — 1976. — с. 624

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]