Чорногора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:54, 14 жовтня 2016, створена Fahivez (обговорення | внесок) (зображення (великі панорами))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Чорногора (значення).
Чорногора
Масив Чорногора (позначено синім кольором)
Масив Чорногора (позначено синім кольором)
Масив Чорногора (позначено синім кольором)
48°09′37″ пн. ш. 24°30′01″ сх. д. / 48.16027800002777326° пн. ш. 24.500278000027780223° сх. д. / 48.16027800002777326; 24.500278000027780223Координати: 48°09′37″ пн. ш. 24°30′01″ сх. д. / 48.16027800002777326° пн. ш. 24.500278000027780223° сх. д. / 48.16027800002777326; 24.500278000027780223
Країна  Україна
Розташування Україна Україна
Івано-Франківська область,
Закарпатська область
Система Українські Карпати
Тип гірський хребет
Висота 2061 м (макс.)
Чорногора. Карта розташування: Україна
Чорногора
Чорногора
Чорногора (Україна)
Мапа
CMNS: Чорногора у Вікісховищі
Говерла
Вигляд озера Несамовитого на тлі Чорногірського хребта
Піп Іван Чорногірський
Піп Іван Чорногірський взимку (2012 рік)
Хребет на схід від Туркула
Шпиці

Чорного́ра (пол. Czarnohora, угор. Feketebérc) — найвищий гірський масив Українських Карпат. Розташований на схід від Полонинського Бескиду. Головний хребет простягається на довжину бл. 40 км між долинами річок Чорної Тиси (на заході) і Чорного Черемоша (на сході).

Загальні відомості

Геологічно Чорногора складається з твердого пісковика, флішу, з вкладками маловідпірних лупаків (сланців). Подекуди є виходи вулканічних порід. Поширені кам'яні осипища.

Значна частина Чорногори служить вододілом між Прутом і Тисою (багато віків це був одночасно кордон держав, до яких належали Галичина і Закарпаття). Західна частина з вершиною Петрос (2020 м) лежить на Закарпатті — в сточищі Тиси, східна частина тягнеться на південний схід і південь. Обидві частини Чорногори відокремлені глибокою міжгірною сідловиною — Полониною Скопеською (висота до 1550 м). Західна частина порізьблена (відносні висоти — 300 м); східна — монотонний і масивний хребет, вершини високі, понад 1900 м, а то й 2000 м (Говерла — 2061 м, в іншій системі координат — 2058 м), Менчул — 1998 м, Гутин Томнатик — 2016 м, Піп Іван Чорногірський — 2022 м), сідловини не сходять нижче 1750 м.

Від головного хребта відходять порівняно короткі бічні відроги. Контраст з майже рівними хребтами (рештки колишніх пенепленів) являють собою узбіччя Чорногори, розчленовані вузькими долинами з перепадами висот до 1000 м або й більше. На краєвид Чорногори більше, ніж в інших частинах Карпат, вплинуло зледеніння. У далекому минулому межа вічного снігу лежала на висоті 1300—1400 м і в приджерельних частинах потоків утворилися короткі льодовики (в долині Пруту льодовик сягав висоти 1000 м і був завдовжки 6,5 км). Слідами колишнього зледеніння є польодовикові котли — (кари) зі стрімкими, часто скелястими узбіччями і широкими днами, іноді виповненими озерами (найбільше під Гутин Томнатиком — озеро Бребенескул) або торфовищами; нерівномірний спад долин (іноді водоспади, наприклад Прутський), бічні й кінцеві морени тощо.

Узбіччя Чорногори вкриті лісами. На північних узбіччях у придолинній смузі виступає часто бук (до 1300 м), вище — смерека (винятково до 1600 м); на південних узбіччях дуже поширений бук, який переважно творить верхню межу лісу.

У ландшафті Чорногори верхня межа лісу (ВМЛ) досягає найвищих висот (ПТК південних схилів г. Стайки (гора) на висоті 1680 м, г. Піп Іван Чорногорський — 1680 м, г.Шурин — 1660 м, г. Гомул — 1625 м, г. Гутин Томнатик — 1600 м).[1] У вигляді хвилястої лінії вона переходить з однієї вершини на іншу, піднімаючись на крутих схилах (г. Брескул, Данцер, Шпиці) і знижуючись на пологих (г. Пожижевська, Говерла), має чітко виражений антропогенний характер. Невеликим коливанням висоти проходження ВМЛ сприяє масивність головного хребта Чорногори. У поширенні ВМЛ простежуються експозиційні відмінності. На північно-східних макросхилах Г. Запалович[2] середню висоту межі лісу проводить на висотах 1450—1500 м н.р.м., а на південних — 1500—1550 м н. р. м. А.Сьродонь[3] на підставі понад 250 вимірювань визначив, що різниця між макросхилами за рівнем ВМЛ досягає 60 м (1570 м на південних, 1510 на північних). На Чорногорі верхню межу лісу утворюють смерекові, букові, яворові та кедрово-смерекові деревостани. Найрозповсюдженішим є хвойний варіант. Природні комплекси зі смерековими лісами в зоні ВМЛ займають близько 95 відсотків площі.[4]

Вище — до 1800 м — простягається субальпійська смуга криволісся, зокрема зарості сосни гірської (жерепу), ялівцю і вільхи зеленої (леличу), вище 1800 м — трав'янисто-чагарничкові полонини, які сягають найвищих висот, інколи з полями каміння. Серед рослин чимало ендемічних.

Місцеве населення переважно становить субетнос гуцулів. Заселені найнижчі частини Чорногори — на Закарпатті в долинах Чорної (Ясіня) і Білої Тиси (Богдан), на півночі найближчі до хребта села Бистрець і Дземброня. Рілля займає лише 0.5 % всієї площі, ліси близько 70 %, сіножаті 5 %, полонини і пасовища 22 %. Для охорони природи створено по Першій світовій війні невеликі резервати; у 1964 році — комплексний заповідник (7702 га). Нині це Чорногірський заповідний масив, який входить до складу великого Карпатського біосферного заповідника, створеного в 1968 році. Згодом, у 1980 році, створено також Карпатський національний природний парк.

На Чорногорі буйно розвинене пастуше життя (сезон 5 місяців). Тут чи не найбільше в Українських Карпатах поширений туризм (бази: Рахів, Ясіня, Ворохта, Бистрець, Верховина та інші).

Відомі географи-дослідники Чорногори

Вершини понад 2000 м

Вершини до 2000 м

Великі панорами

Велика панорама Карпатського біосферного заповідника
Велика панорама Чорногірського хребта

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Chornohora range

Джерела

Посилання

  1. ↑ Байцар А. Л. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах та їх охорона // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 40. Частина І. — Львів, 2012, с. 101—107.
  2. ↑ Zapałowicz H. Roślinna szata gór Pokucko-Marmaroskich // Sprawozd. kom. fizjograf. — Kraków, 1889. — 389 s.
  3. ↑ Środoń A. Górna granica lasu na Czarnohorze i w Górach Czywczyńskich. Kraków: Pol. Akad. Umiejętn., 1948. 92 s.
  4. ↑ Байцар А. Л. Верхня межа лісу // Чорногірський географічний стаціонар. Навчальний посібник. — Львів, 2003, с. 68-74.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чорногора&oldid=18969591