Шаолінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Шаолінь — буддистський монастир у центральному Китаї (провінція Хенань, м. Денфен). Розташований на горі Суншань.

Історія[ред.ред. код]

У цьому місці ще на початку V століття з'явився даоський монастир, де мешкав Коу Цяньчжі, проте пізніше після гонінь на даосизм монастир зайняли буддисти.

Заснований в 495 році за підтримки імператора Сяо Вень-ді (дин. Північна Вей) індійським буддійським ченцем на ім'я Бхадра (Бато 跋陀 Bátuó, Buddhabhadra). В 530-х в монастирі зупинявся перший патріарх чань-буддизму Бодхідхарма (Путідамо,Дамо). Індійський чернець Бодхідхарма передав ченцям Шаоліня метод, який докорінно змінив їхню буддистську практику. Разом з цим вони отримали способи вдосконалення медитації та підтримки фізичного здоров'я.

В 620 році тринадцять шаоліньських ченців допомогли Лі Шиміню (李世民, 599–649) утриматися на престолі, і монастир отримав високий дозвіл утримувати монарше військо. Таким чином, Шаолінь виявився наріжним каменем у відновленні династії і прославився як центр бойових мистецтв.

У 1928 році воєначальник [][[Категорія:Вікіпедія:Статті з непідтримуваною мовою в шаблоні Не перекладено|]] підпалив монастир Шаолінь. Були знищені унікальні писемні джерела, наприклад, трактат Чжан Саньфена 張三丰 (12 ст.), котрого вважали одним з винахідників тайцзіцюаню. У той час у храмі вже не було майстрів.

Пізніше синові майстра Цзи Циня У Шаньліню буде запропоновано повернутися для відродження самобутньої культури і традиційних знань Шаоліня. У той період він залишався в монастирі і навчав ченців протягом трьох років. Таким чином, останні майстри Шаоліня отримали свої знання від нього.

У зв'язку з тим, що монастир пролежав у руїнах майже півстоліття, виникли проблеми з поверненням монастирю його традицій (так, після Другої світової війни на руїнах монастиря жило всього сім ченців, з яких лише троє були знайомі з шаоліньськими бойовими мистецтвами). Тому влада Китаю залучила до відродження монастиря багатьох народних майстрів ушу, хоч якось знайомих з традиціями Шаоліня.

Після виходу в 1982-у на екрани художнього фільму « Храм Шаоліня» по Китаю прокотилася хвиля популярності Шаоліня, і в монастир прийшло багато нових молодих послушників, котрі щиро тренувалися і вивчали буддизм.

В 1986 році настоятелем монастиря був офіційно затверджений Сінчжен (мирські прізвище та ім'я — Лі Тайбао), який з 1951 року на громадських засадах виконував посаду оберігача монастиря, однак в 1987 році він помер.

Після його смерті загальним голосуванням чань-буддистського товариства Ши Юнсін був затверджений на посаді настоятеля Суншаньського Шаоліньського монастиря.

Багато шкіл бойових мистецтв походять від Шаоліня. Серед шкіл, що заявляють про свою духовну спорідненість з Шаолінем, відомі китайська школа Шаолінь цюань і японська Серіндзі-кемпо.

Популярність Шаоліня в масовій культурі призвела до того, що монастир потужно розрісся, великі кошти були вкладені у благоустрій регіону та індустрію туризму. У монастирі і навколо нього існує велика кількість комерційних шкіл бойових мистецтв, розрахованих на іноземних туристів.

В 1994 році шаоліньським ченцем у 34-му поколінні Ши Яньмінем в США був заснований шаоліньський храм. У цьому храмі широкому колу людей викладається філософія чань-буддизму за допомогою бойових мистецтв або медитативних технік, таких як: кунгфу, тайцзицюань і цигун. Серед учнів присутні такі відомі особистості, як Веслі Снайпс і RZA.

Міфічний «Південний Шаолінь»[ред.ред. код]

За легендами, «Південний Шаолінь» знаходився в провінції Фуцзянь. У 1930-40-х роках знаменитий китайський дослідник історії ушу Тан Хао[en] 唐豪 (1887-1959) здійснив польові дослідження і встановив, що монастиря «Південний Шаолінь» не існувало взагалі, що цей монастир був вигаданий в середньовічному «лицарському» романі «Вань нянь Цин»(" 10 000 років здраствувати імператору династії Цін! "- пригодницький роман, що описує, як один з майбутніх імператорів Китаю нібито інкогніто мандрував по південному Китаю і потрапляв у всякі халепи), а Чжішань (настоятель монастиря «Південний Шаолінь»), Умей (черниця) та інші — просто персонажі цього роману. Так як більшість населення Китаю була неграмотною, то літературні твори розповідалися за гроші оповідачами на ринках, і багато простих людей часто не відрізняли художнього вимислу від розповіді про реальні події; тим більше, прості селяни не могли перевірити, що, наприклад, згадувані в історіях про «Південний Шаолінь» географічні об'єкти насправді знаходяться в тисячах кілометрів один від одного, що згадані там люди ніколи не займали приписувані їм посади і т. д.

Шаолінь у музиці[ред.ред. код]

  • Альбом Радіо Африка музичного гурту «Акваріум» містить композицію «Радіо Шао-Лінь» довжиною 1 хвилина 33 секунди.
  • Пісня гурту Кар-мен «Південний Шаолінь».
  • Американський хіп-хоп гурт Wu-Tang Clan в ліриці і тематикою пропагує саме Шаолінь, він часто зустрічається в текстах гурту і семплах, взятих зі старих фільмів про кунгфу; репери стверджують, що стиль бою ву-тан бере початок з Шаоліня.

Шаолінь у літературі[ред.ред. код]

Шаолінь у кінематографі[ред.ред. код]

Шаоліньський чернець Цянь Гуаньчан (Кейн Кваньчанг) (Девід Керрадайн) є головним героєм популярного серіалу «Кунг Фу» (англ. Kung Fu) (1972—1975).

Наприкінці існування СРСР по центральному телеканалу як додаток до «Клубу кіномандрівників» транслювалися китайські фільми, що склали трилогію про монастир Шаолінь. Ці фільми з Лі Ляньцзе у головній ролі прославляли силу і молодість, братерство і рівність, мужність та вірність традиції на наочних і доступних прикладах.

У ролях: Джет Лі (він же Лі Ляньцзе), Цю Цзяньго, Юй Хай, Пань Цінфу

Паралельно з цією трилогією в Гонконзі знімалася інша трилогія про монастир Шаолінь:

Крім перерахованих вище гонконгських фільмів в прокаті продовжують з'являтися різноманітні бойовики, в яких згадується Шаолінь, зокрема:

Посилання[ред.ред. код]