Шахрай Василь Матвійович
Шахрай Василь Матвійович | |
---|---|
![]() | |
Псевдо | В. Скоровстанський і Василь Шах-Рай |
Народився |
30 січня (11 лютого) 1888 Харківці, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
Помер |
січень 1920 Кубанська Народна Республіка ·вогнепальне поранення |
Діяльність | державний діяч, революціонер |
Alma mater | Феодосійський учительський інститут і Institute of Industrial Management, Economics and Traded |
Членство | Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Народний секретаріат |
Посада |
Народний секретар військових справ УНР Рад (грудень 1917 — лютий 1918) Народний секретар земельних справ УНР Рад (березень — квітень 1918) |
Партія | Більшовики |
У шлюбі з | Шахрай Оксана Іванівна |
Васи́ль Матві́йович Шахра́й (літературні псевдоніми: В. Скоровстанський, Василь Шах-Рай, Гриць Сокира; 30 січня (11 лютого) 1888, Харківці, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — січень 1920, Кубанська Народна Республіка) — політичний діяч, член РСДРП (від 1913), член Центрального виконавчого комітету рад України (1917–1918), провідний теоретик українського націонал-комунізму, автор ідеї Української комуністичної партії. Один із засновників червоного козацтва (формування отримало назву на противагу «Вільному козацтву»[1][2]) збройних сил Української Народної Республіки Рад (УНРР, УСРР) зі столицею в Харкові.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в родині приписних козаків Полтавської губернії. Закінчив Феодосійський учительський інститут (1907) та Віленське військове піхотне училище[ru] в Полтаві (1917). У 1913—1915 роках навчався в Петербурзькому інституті вищих комерційних знань. Працював учителем в селі Маяки, місті Березівка Херсонської губернії та у Петрограді.
У революційному русі брав участь від 1907 року, коли був членом підпільного гуртка партії соціалістів-революціонерів у Феодосії. 1913 року вступив до партії більшовиків. Є версія про його членство в УСДРП, але вона документально не підтверджена.
У березні 1917 року обраний до Полтавської Ради робітничих і солдатських депутатів, пізніше — гласний Полтавської міської думи та член Полтавської міської управи. Делегат від Полтавської Ради робітничих і солдатських депутатів на І Всеросійський з'їзд Рад у Петрограді 1917 року, І Всеукраїнський з'їзд Рад у Києві та Харкові.
Делегат від Полтавської організації РСДРП(б) І Крайового з'їзду більшовиків Південно-Західного краю в Києві 3-5 грудня 1917 року — першої Всеукраїнської наради більшовиків. На ньому обраний членом Головного комітету РСДРП(б)- Соціал-Демократії України.
Як делегат І Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів від Полтавської Ради робітничих і солдатських депутатів виступав від імені фракції більшовиків на засіданнях з'їзду в Києві 4-6 (17-19) грудня та в Харкові 11-12 (24-25) грудня 1917 року. У Харкові його обрано на члена Центрального Виконавчого Комітету Рад України (1917—1918), головував на його першому засіданні, був одним з авторів його «Маніфесту до українського народу». Там-таки його обрано народним секретарем військових справ Народному секретаріаті в Харкові (1917—1918), брав участь в організації Червоного козацтва.
Делегат від Центрального Виконавчого Комітету Рад України на мирній конференції в Брест-Литовську в січні — лютому 1918 року. Після повернення в березні 1918 року його обрано народним секретарем земельних справ.
Після окупації України німецько-австрійськими військами в травні 1918 року переїхав до Москви, де очолив підсекцію друку Українського відділу Народного Комісаріату національностей РСФРР[3] та започаткував видання «Вістника Українського відділу Народнього комісаріату справ національних»[4]. Згодом переїхав до Саратова, де став працівником Саратовського підвідділу Українського відділу Народного комісаріату у справах національностей РСФСР та Саратовської губернської колегії у справах біженців та військовополонених[5].
У Саратові видано його книжки «Революція на Вкраїні» (листопад 1918 — перше видання українською мовою, грудень 1918 р. та січень 1919 — два видання російською мовою в авторизованому перекладі) та «До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною?» (січень 1919), написана у співавторстві із Сергієм Мазлахом. Він також переклав та видав у Саратові першу збірку творів В. І. Леніна українською мовою[6].
В своїх книгах і статтях, особливо у книзі «До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною?» показав із марксиських позицій процес виникнення та становлення української нації, українського національно-возвольного руху, зокрема під час української революції 1917—1921 років, показав протиріччя між ленінською теорією національного питання та великодержавно-шовіністичною політикою Російської Комуністичної партї (більшовиків) в Україні, обґрунтував необхідність утворення Української Комуністичної партії для боротьби за самостійну Українську радянську соціалістичну республіку. Нищівній критиці Василь Шахрай піддав так звану "катеринославську точку зору" або "правих" в КП(б)У (Емануїл Квіринг, Яків Яковлєв), які вважали, що ніякої України немає, а є лише "окупована Німеччиною південна область Росії", погляди Християна Раковського про те, що відмінності між українським і російським народами несуттєві, тощо.
![]() |
Справа самостійної України у світовій революції не безнадійна. Навпаки, міжнародна революція — єдиний шлях до дійсно вільної, дійсно самостійної України | ![]() |
«Нова Росія і нова Україна — дві рівноправні сестри, дві вільні країни, дві незалежні, самостійні і в той же час об'єднані спільними інтересами, пошаною чемности одна до одної, — ось до чого стремимо ми, ось чим боліємо ми, ось до чого закликаємо ми, ось що дає нам виправдання в тому, що ми насмілилися звернути увагу робітників і селян до своїх думок, до своїх «ума холодных наблюдений и сердца горестных замет».
![]() |
Щоб тебе поважали, мало, щоб усі були рівні. Треба, щоб ти сам себе поважав. Ти повинен примусити поважати твою волю, твою мову, тебе самого | ![]() |
Разом із Сергієм Мазлахом вони привезли більшу частину накладу книги «До хвилі» до Харкова на початку березня 1919 р. та стали розповсюджувати серед делегатів III Всеукраїнського з'їзду Рад, що проходив 6-10 березня 1919 р. Дізнавшись про це, ЦК КП(б)У постановою від 9 березня 1919 р. виключив їх обох із партії «за дії, спрямовані проти партії» та заборонив їм працювати в радянських установах[7], а саму книгу було вилучено з обігу. За вказівкою секретаря ЦК КП(б)У Георгія Пятакова Василя Шахрая намагалися вислати за межі України, тому йому довелося перейти на нелегальне становище[8].
Підтримку ідеям Василя Шахрая висловили члени Української соціал-демократичної робітничої партії (незалежних)[9]. Зокрема редактор газети УСДРП-незалежних «Червоний прапор» Андрій Річицький (Анатолій Пісоцький) пізніше свідчив, що Василь Шахрай навесні 1919 р. співробітничав із цією партією та цією газетою та публікував в ній свої полемічні статті під псевдонімом Гриць Сокира[10].
Під час окупації України білогвардійськими військами генерала Денікіна в липні — серпні 1919 р. Василь Шахрай виїхав для підпільної роботи на Кубань, де його схопили та розстріляли денікінці. Останні сліди його зафіксовано в Новоросійську на початку 1920 р., звідки він змушений був тікати в напрямку Ростова-на-Дону[11]. Місце, дата й обставини його смерті досі не встановлені. Сергій Домазар, що дружив із молодшим братом Василя Шахрая Борисом та разом із ним служив у Дієвій армії УНР, писав на еміграції, що в родині його батька жило переконання, ніби Василя вбили самі більшовики[12]. Але жодних доказів цього немає.
У січні 1920 року на першому установчому з'їзді Української Комуністичної партії[13] в Києві його заочно обрано членом ЦК УКП та почесним головою з'їзду.
30 березня 1988 року Політбюро ЦК КПУ прийняло постанову «Про статтю Юрія Гамрецького „Як люблять рідну матір…“ (до 100-річчя Василя Шахрая), опубліковану в газеті „Радянська Україна“ 27 лютого 1988 р.» Постанова категорично засуджувала «спробу безсуперечної політичної реабілітації діяча, який відкрито займав антиленінські позиції з національного питання, виступав проти рішень І з'їзду Компартії України». Позицію автора визнано «політично помилковою, що завдає шкоди патріотичному та інтернаціональному вихованню трудящих»[14].
Сім'я[ред. | ред. код]
Василь Шахрай одружився в 1911 році із Оксаною Іванівною Тепер (до хрещення — Беття Тепер), мав дочку Оксану 1912 року народження та сина Юрія 1915 року народження[15]. У 1920-тих роках його родина, як сім'я загиблого революціонера, отримувала персональну пенсію. В лютому 1925 року Полтавський губвиконком постановив перейменувати на його честь вулицю Колонійську в Полтаві, але це рішення було швидко скасовано, бо з'ясувалося, що він був виключений із партїї[16].
Твори[ред. | ред. код]
- Скоровстанський В. Революція на Вкраїні. — Саратов, 1918. — 102 с. (досі не знайдено).
- Скоровстанский В. Революция на Украйне. Архівовано 24 лютого 2019 у Wayback Machine. — 2-е изд. — Саратов: Издательство «Борьба», 1919. — 151 с. (рос.)
- Мазлах Сергій, Шах-Рай Василь. До хвилі. (Що діється на Вкраіні і з Украіною?) Архівовано 28 червня 2020 у Wayback Machine.. — Саратов: Видання Саратовського Украінського Відділу Народнього Комісаріату Справ Національних, 1919. — 104 с.
- Мазлах Сергій, Шахрай Василь. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. — 2-ге вид. — Нью-Йорк: Пролог, 1967. — 303 с.
- Мазлах С. М. До хвилі. (Що діється на Вкраїні і з Україною?): друкується за виданням 1919 р. / Сергій Мазлах, Василь Шахрай ; наук ред. А. Здоров ; вступ. ст. та комент. А. Здоров, А. Клименко ; імен. та геогр. покажч. М. Гриценко. — Одеса: Астропринт, 2019. — 296 с. — ISBN 978-966-927-459-5.
- Шахрай В. М. Революция на Украине / вступ. ст. и коммент. А. А. Здоров, А. В. Клименко и др. — 3-е изд. — Одесса: ТЭС, 2017. — 164 с. — ISBN 978-617-7337-49-1.[17]
- Mazlakh, S. M. (Serhii M.) On the current situation in the Ukraine / Serhii Mazlakh and Vasyl Shakhrai. Edited by Peter J. Potichnyj. Introd. by Michael M. Luther. — Ann Arbor, University of Michigan Press,1970. — xxxiv, 220 p. ISBN 10: 0472085905, ISBN 13: 9780472085903.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Здоров, 2011.
- ↑ Щусь, 2013.
- ↑ Государственній архив Российской Федерации (ГАРФ). Ф.1318.Оп.21. Д.20. Л.228.
- ↑ Вістник Українського відділу Народнього комісаріату справ національних. — М., 1918. № 1. 23 липня. — С.5; № 2. 11 серпня 1918 р. — С.5.
- ↑ Оксана Шахрай. Спогади. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 28 вересня 2019.
- ↑ Ленін Н. (Ільїн В.) Статті по національному питанні. Переклад з російської на українську з передмовою В.Шахрая. — Саратов: Видання Українського відділу Народнього Комісаріату справ національних, 1919. — XXVIII,127 с.
- ↑ Коммунист. Орган Центрального и Харьковского комитетов КП(б)У. — 1919. — 12 марта.
- ↑ Здоров А. Після «Чорної дошки»: останній період життя та діяльності Василя Шахрая (1919-1920 роки). Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 31 березня 2020.
- ↑ Ткаченко М., Річицький А. Проєкт програми Української Комуністичної партії. — Б.м.: Видавництво «Червоний прапор», 1919. — С.10.
- ↑ ГДА СБУ. Ф.6. Спр.69251. Арк.186; Величенко С. Імперіалізм і націоналізм по червоному. Українська марксистська критика російського комуністичного панування в Україні (1918—1925). — Львів, 2017. — С.248-249.
- ↑ Здоров А., Гриценко М. «Переживаємо часи страшні, хоч і величні…»: штрихи до біографії Антона Лютницького // Краєзнавство. — 2019. — № 1. — C.80. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
- ↑ Домазар С. Реставратори голубих мрій // Визвольний шлях. — Лондон.1969. — Кн.11. — С. 1257.
- ↑ Клименко А. Виокремлення із загальносоціалістичного руху та боротьба українських комуністичних партій Архівовано 28 вересня 2019 у Wayback Machine. під час Великої революції 1917—1921 років. Історично-популярний нарис
- ↑ Здоров, 2018.
- ↑ Оксана Шахрай. Спогади. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 28 вересня 2019.
- ↑ ЦДАГОУ. Ф.39.Оп.4.Спр.231.Арк.55; ЦДАВОУ. Ф.166. Оп.5. Спр.33. Арк.9.
- ↑ Яценко, 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
- Шахрай Василь // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2073-2074. — 1000 екз.
- Презентация книги «Революция на Украине» Василя Шахрая. 2 января 2017 года, Киев.
- Здоров Андрій. Після «Чорної дошки»: останній період життя та діяльності Василя Шахрая (1919-1920 роки) Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.
- Здоров Андрій. Свій Ленін. Чому ініціаторів Української комуністичної партії вигнали з комуністів Архівовано 16 березня 2019 у Wayback Machine. // Деловая столица. — 2019. — 12 березня.
- Здоров Андрій.«Василь Шахрай (1888-1920) – засновник українського “націонал-комунізму”». "Історичний вебінар\Historical Webinar." 15 листопада 2021 р.
- Здоров Андрій. Родина Шахраїв: від "ворога народу" до лауреата сталінської премії // Historians.in.ua. 29.09.2021 Архівовано 19 грудня 2021 у Wayback Machine.
Джерела[ред. | ред. код]
- Гаухман Михайло. «Відсутня колона»: сучасні видання праць Василя Шахрая та Сергія Мазлаха і значення націонал-комунізму для української історіографії. (Рецензія на: Шахрай, Васыль. Революция на Украине, вступ. ст. и коммент. А. Здорова, А. Клименко и др. Одесса: ТЭС, 2017; Мазлах, Сергій і Шахрай, Василь. До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною?), наук. ред. А. Здоров, вступ. ст. та комент. А. Здоров, А. Клименко; імен. та геогр. покажч. М. Гриценко. Одеса: Астропринт, 2019) // Україна модерна. — 2020. — Вип.27. Verba et Numeri: Кількісні підходи до аналізу мови й тексту. — С.153-171.
- Дорошко М. С. Шахрай Василь Матвійович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
- Здоров Андрій. Василь Шахрай — єретик більшовизму // Мазлах С. М., Шахрай В. М. До хвилі. (Що діється на Вкраїні і з Україною?): друкується за виданням 1919 р.; наук. ред А.Здоров, вступ. ст. та комент. А.Здоров, А. Клименко, імен. та геогр. покажч. М. Гриценко. — Одеса: Астропринт, 2019. — С.5-63.
- Здоров Андрей. Василий Шахрай — народный секретарь по военным делам Украинской рабоче-крестьянской республики Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine. // Пролетар України. — 2015. — 26 липня.
- Здоров Андрій. «Завдає шкоди патріотичному та інтернаціональному вихованню трудящих…» Як Щербицький і Кравчук вдруге засудили Василя Шахрая. Документи Політбюро ЦК КПУ Архівовано 12 липня 2018 у Wayback Machine. // Пролетар України. — 2018. — 12 липня.
- Здоров Андрій. 1918 рік. Червоне козацтво з'явилося раніше Червоної армії Архівовано 29 березня 2016 у Wayback Machine. // Історична правда. — 2011 — 23 лютого.
- Здоров Андрій. Василь Шахрай в дзеркалі радянської історіографії Архівовано 3 березня 2020 у Wayback Machine. // historians.in.ua. — 2020. — 17 лютого.
- Лисяк-Рудницький Іван. Український комуністичний маніфест (1971) Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine. // vpered.wordpress.com. — 2009. — 22 липня.
- Майстренко Іван. Про книгу «До хвилі» та її авторів (1967) Архівовано 28 вересня 2015 у Wayback Machine. // vpered.wordpress.com. — 2009. — 3 грудня.
- Щусь О. Шахрай Василь Матвійович // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — С. 448. — ISBN 5-325-00781-5.
- Юренко Олександр. Василь Шахрай: «Пливти проти течії» // Політологічні читання. — Київ — Едмонтон, 1993. — № 3. — С. 119—178.
- Юренко О. П. Василь Шахрай: сторінки життя й діяльності. Світогляд. Доля // Український історичний журнал. — Київ, 1995. — № 1. — С. 67-80.
- Юренко О. П. Шахрай Василь Матвійович Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 600. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Юренко О. Шахрай Василь Матвійович // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — Київ: Парламентське видавництво, 2011. — С. 780. — ISBN 978-966-611-818-2.
- Яценко Владислав. Васыль Шахрай. Революция на Украине Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine. // Вебсайт «Критика». — 2017. — Червень.
![]() |
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|