Шахрай Василь Матвійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шахрай Василь Матвійович
Василий Шахрай.jpg
Псевдо В. Скоровстанський і Василь Шах-Рай
Народився 30 січня (11 лютого) 1888
Харківці, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер січень 1920
Кубанська Народна Республіка
·розстріл[d]
Діяльність державний діяч, революціонер
Членство Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Народний секретаріат
Посада Народний секретар військових справ УНР Рад (грудень 1917 — лютий 1918)
Народний секретар земельних справ УНР Рад (березень — квітень 1918
Партія Більшовики
У шлюбі з Шахрай Оксана Іванівна
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шахрай.

Васи́ль Матві́йович Шахра́й (літературні псевдоніми В. Скоровстанський, Василь Шах-Рай, Гриць Сокира; 30 січня (11 лютого) 1888, Харківці, Російська імперія — січень 1920, Кубанська Народна Республіка) — політичний діяч, член РСДРП (від 1913), член Центрального виконавчого комітету рад України (1917–1918), провідний теоретик українського націонал-комунізму, автор ідеї Української комуністичної партії.

Один із засновників червоного козацтва (формування отримало назву на противагу українському «Вільному козацтву»[1][2]) збройних сил Української Народної Республіки Рад (УНРР, УСРР) зі столицею в Харкові.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині приписних козаків Полтавської губернії. Закінчив Феодосійську учительську семінарію (1907) та Віленське військове піхотне училище[ru] в Полтаві (1917). У 1913—1915 роках навчався в Петербурзькому інституті вищих комерційних знань. Працював учителем в м. Березівка Херсонської губернії та у Петрограді.

У революційному русі брав участь від 1907 року, коли допомагав підпільному гуртку партії соціалістів-революціонерів у Феодосії. 1913 року вступив до партії більшовиків. Є версія про його членство в УСДРП, але вона документально не підтверджена.

У березні 1917 року обраний до Полтавської Ради робітничих і солдатських депутатів, пізніше — гласний Полтавської міської думи та член Полтавської міської управи. Делегат від Полтавської Ради робітничих і солдатських депутатів на І Всеросійський з'їзд Рад у Петрограді 1917 року, І Всеукраїнський з'їзд Рад у Києві та Харкові.

Делегат від Полтавської організації РСДРП(б) І Крайового з'їзду більшовиків Південно-Західного краю в Києві 3-5 грудня 1917 року — першої Всеукраїнської наради більшовиків. На ньому обраний членом Головного комітету РСДРП(б)- Соціал-Демократії України.

Як делегат І Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів від Полтавської Ради робітничих і солдатських депутатів виступав від імені фракції більшовиків на засіданнях з'їзду в Києві 4-6 (17-19) грудня та в Харкові 11-12 (24-25) грудня 1917 року. У Харкові його обрано на члена Центрального Виконавчого Комітету Рад України (1917—1918), головував на його першому засіданні, був одним з авторів його «Маніфесту до українського народу». Там-таки його обрано народним секретарем військових справ Народному секретаріаті в Харкові (1917—1918), брав участь в організації Червоного козацтва.

Делегат від Центрального Виконавчого Комітету Рад України на мирній конференції в Брест-Литовську в січні — лютому 1918 року. Після повернення в березні 1918 року його обрано народним секретарем земельних справ.

Після окупації України німецько-австрійськими військами в травні 1918 року переїхав до Москви, де очолив підсекцію друку Українського відділу Народного Комісаріату національностей РСФРР[3] та започаткував видання «Вістника Українського відділу Народнього комісаріату справ національних»[4]. Згодом переїхав до Саратова, де став працівником Саратовського підвідділу Українського відділу Народного комісаріату у справах національностей РСФСР та Саратовської губернської колегії у справах біженців та військовополонених[5].

У Саратові видано його книжки «Революція на Вкраїні» (листопад 1918 — перше видання українською мовою, грудень 1918 р. та січень 1919 — два видання російською мовою в авторизованому перекладі) та «До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною?» (січень 1919), написана у співавторстві із Сергієм Мазлахом. Він також переклав та видав у Саратові першу збірку творів В. І. Леніна українською мовою[6].

Обстоював самостійність УСРР, критикував шовіністичну великодержавну політику більшовицького керівництва в Україні, особливо у книжці «До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною?»:

« Справа самостійної України у світовій революції не безнадійна. Навпаки, міжнародна революція — єдиний шлях до дійсно вільної, дійсно самостійної України »
« Щоб тебе поважали, мало, щоб усі були рівні. Треба, щоб ти сам себе поважав. Ти повинен примусити поважати твою волю, твою мову, тебе самого »

Разом із Сергієм Мазлахом вони привезли більшу частину накладу книги «До хвилі» до Харкова на початку березня 1919 р. та стали розповсюджувати серед делегатів ІІІ Всеукраїнського з'їзду Рад, що проходив 6-10 березня 1919 р. Дізнавшись про це, ЦК КП(б)У постановою від 9 березня 1919 р. виключив їх обох із партії «за дії, спрямовані проти партії» та заборонив їм працювати в радянських установах[7], а саму книгу було вилучено з обігу.

Підтримку ідеям Василя Шахрая висловили члени Української соціал-демократичної робітничої партії (незалежних)[8]. Зокрема редактор газети УСДРП-незалежних «Червоний прапор» Андрій Річицький (Анатолій Пісоцький) пізніше свідчив, що Василь Шахрай навесні 1919 р. співробітничав із цією партією та цією газетою та публікував в ній свої полемічні статті під псевдонімом Гриць Сокира[9].

Під час окупації України білогвардійськими військами генерала Денікіна в липні — серпні 1919 р. Василь Шахрай виїхав для підпільної роботи на Кубань, де його схопили та розстріляли денікінці. Останні сліди його зафіксовано в Новоросійську на початку 1920 р., звідки він змушений був тікати в напрямку Ростова-на-Дону[10]. Місце, дата й обставини його смерті досі не встановлені. Сергій Домазар, що дружив із молодшим братом Василя Шахрая Борисом та разом із ним служив у Дієвій армії УНР, писав на еміграції, що в родині його батька жило переконання, ніби Василя вбили самі більшовики[11]. Але жодних доказів цього немає.

У січні 1920 року на першому установчому з'їзді Української Комуністичної партії[12] в Києві його заочно обрано членом ЦК УКП та почесним головою з'їзду.

30 березня 1988 року Політбюро ЦК КПУ прийняло постанову «Про статтю Юрія Гамрецького „Як люблять рідну матір…“ (до 100-річчя Василя Шахрая), опубліковану в газеті „Радянська Україна“ 27 лютого 1988 р.» Постанова категорично засуджувала «спробу безсуперечної політичної реабілітації діяча, який відкрито займав антиленінські позиції з національного питання, виступав проти рішень І з'їзду Компартії України». Позицію автора визнано «політично помилковою, що завдає шкоди патріотичному та інтернаціональному вихованню трудящих»[13].

Сім'я[ред. | ред. код]

Василь Шахрай одружився в 1911 році із Оксаною Іванівною Тепер, мав дочку Оксану 1912 року народження та сина Юрія 1915 року народження[14]. У 1920-тих роках його родина, як сім'я загиблого революціонера, отримувала персональну пенсію. В лютому 1925 року Полтавський губвиконком постановив перейменувати на його честь вулицю Колонійську в Полтаві, але це рішення було швидко скасовано, бо з'ясувалося, що він був виключений із партїї[15].

Твори[ред. | ред. код]

  • Скоровстанський В. Революція на Вкраїні. — Саратов, 1918. — 102 с. (досі не знайдено).
  • Скоровстанский В. Революция на Украйне. — 2-е изд. — Саратов: Издательство «Борьба», 1919. — 151 с. (рос.)
  • Мазлах Сергій, Шах-Рай Василь. До хвилі. (Що діється на Вкраіні і з Украіною?). — Саратов: Видання Саратовського Украінського Відділу Народнього Комісаріату Справ Національних, 1919. — 104 с.
  • Мазлах Сергій, Шахрай Василь. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. — 2-ге вид. — Нью-Йорк: Пролог, 1967. — 303 с.
  • Мазлах С. М. До хвилі. (Що діється на Вкраїні і з Україною?): друкується за виданням 1919 р. / Сергій Мазлах, Василь Шахрай ; наук ред. А. Здоров ; вступ. ст. та комент. А. Здоров, А. Клименко ; імен. та геогр. покажч. М. Гриценко. — Одеса: Астропринт, 2019. — 296 с. — ISBN 978-966-927-459-5.
  • Шахрай В. М. Революция на Украине / вступ. ст. и коммент. А. А. Здоров, А. В. Клименко и др. — 3-е изд. — Одесса: ТЭС, 2017. — 164 с. — ISBN 978-617-7337-49-1.[16]

  • Обкладинка книги «Революция на Украйне» (1919)

  • Обкладинка книги «До хвилі» (1919)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Здоров, 2011
  2. ↑ Щусь, 2013
  3. ↑ Государственній архив Российской Федерации (ГАРФ). Ф.1318.Оп.21. Д.20. Л.228.
  4. ↑ Вістник Українського відділу Народнього комісаріату справ національних. — М., 1918. № 1. 23 липня. — С.5; № 2. 11 серпня 1918 р. — С.5.
  5. ↑ Оксана Шахрай. Спогади.
  6. ↑ Ленін Н. (Ільїн В.) Статті по національному питанні. Переклад з російської на українську з передмовою В.Шахрая. — Саратов: Видання Українського відділу Народнього Комісаріату справ національних, 1919. — XXVIII,127 с.
  7. ↑ Коммунист. Орган Центрального и Харьковского комитетов КП(б)У. — 1919. — 12 марта.
  8. ↑ Ткаченко М., Річицький А. Проєкт програми Української Комуністичної партії. — Б.м.: Видавництво «Червоний прапор», 1919. — С.10.
  9. ↑ ГДА СБУ. Ф.6. Спр.69251. Арк.186; Величенко С. Імперіалізм і націоналізм по червоному. Українська марксистська критика російського комуністичного панування в Україні (1918—1925). — Львів, 2017. — С.248-249.
  10. ↑ Здоров А., Гриценко М. «Переживаємо часи страшні, хоч і величні…»: штрихи до біографії Антона Лютницького // Краєзнавство. — 2019. — № 1. — C.80.
  11. ↑ Домазар С. Реставратори голубих мрій // Визвольний шлях. — Лондон.1969. — Кн.11. — С. 1257.
  12. ↑ Клименко А. Виокремлення із загальносоціалістичного руху та боротьба українських комуністичних партій під час Великої революції 1917—1921 років. Історично-популярний нарис
  13. ↑ Здоров, 2018
  14. ↑ Оксана Шахрай. Спогади
  15. ↑ ЦДАГОУ. Ф.39.Оп.4.Спр.231.Арк.55; ЦДАВОУ. Ф.166. Оп.5. Спр.33. Арк.9.
  16. ↑ Яценко, 2017

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проекту, додавши їх у Вікіджерела.
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шахрай_Василь_Матвійович&oldid=26219316