Ялинник (ліс)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ялинник або ялиновий ліс — штучний або природний ліс, деревостій якого переважають насадження ялини (Picea).

Поширення[ред. | ред. код]

Ялиновий ліс широко поширений практично в усіх кліматичних зонах земної кулі. Але зростають переважно в помірних широтах північної півкулі Євразії та Північної Америки. На території Європи сучасний ареал ялинових лісів займає північно-східну й середньоєвропейську частину(гори Центральної Європи й Карпати).

В Україні ялинові ліси займають значні площі в Карпатах і Прикарпатті, де займають біля 550 тис. га. Українські Карпати — одне з трьох ареалів, звідки після великого материкового зледеніння відбувалося розселення ялини[1]. На Закарпатті ялинові ліси зростають на площі близько 170 тис. га. За межами Карпат та Закарпаття угруповання ялини європейської трапляються лише невеликими острівками на Розточчі та на Поліссі. У північних районах Полісся вони вкраплені серед листяних і соснових лісів, створюючи острівний ареал за межами суцільної південної межі, що проходить північніше річки Прип'ять.

Ялиновий ліс біля озера Везоль

Екологія[ред. | ред. код]

Ялина надзвичайно вимоглива до вологості повітря та посухи. Краще зростає при рівномірному зволоженні, особливо в літній період. Стійка до низьких температур, але весняні заморозки завдають великої шкоди. На важких суглинистих і сірих грунтах ялинові молодняки нерідко гинуть від «витискання». За тіневитривалістю поступається тільки тису, ялиці й букові, завдяки чому здатна утворювати різновікові деревостани.

За біологічними властивостями ялина утворює найбільш густі насадження, і ця її особливість зберігається надовго, тобто ялинові деревостої зріджуються дуже помірно. За таких умов нагромаджується значна кількість обпалої хвої, що сприяє нагромадженню товстого шару гумусу. Густі ялинники затримують кронами до 40 % річних опадів і майже на 90 % знижують освітленість. Тому трав'яний покрив у ялинниках буває дуже рідкий і складається з особливо тіневитривалих рослин. Часто він взагалі відсутній, особливо в молодих ялинових деревостанах.

Види ялинових лісів[ред. | ред. код]

Біогрупа ялини колючої. «Антонінський», смт Антоніни

Виділяють чотири основних груп лісів з ялинових дерев[2]:

  • зеленомошники;
  • долгомошники;
  • скдадні;
  • сфагнові;
  • болотно-трав'яні.

В групу ялинників-зеленомошников входить три види лісу:

  • ялинник-кисличник. Ґрунти в даних лісах супіщаниі і суглиннисті, добре дреновані. За рахунок надґрунтового покриву кислиці і веснівки дволистої (лат. Maiánthemum bifólium), які ростуть тільки в ялинових лісах ґрунт досить родючий. Відповідні ліси зустрічаються переважно на височинах;
  • ялинник-чорничник росте найчастіше в рівнинах. Ґрунт мають меншу родючість та більшу вологість. В підліску — чорниця звичайна (Vaccinium myrtillus L.) і зелений мох;
  • ялинник-брусничник зростає також на височинах. Ґрунти не відзначаються високою родючістю, переважно сухі піщані та супіщані. Незважаючи на низьку низьку родючість в таких лісах багато брусниці (Vaccinium vitis-idaea L.).

Ялинники-долгомошники частіше зустрічаються в північних регіонах нашої країни. Дана група лісів з ялинових дерев утримує за собою всю займану площу і швидко відновлюється. Ґрунти переважно з надмірним зволоженням, а до складу лісу входять берези. Продуктивність лісу невисока. Варто відзначити наявність чорниці звичайної (Vaccinium myrtillus L.), хвоща (Equisetum) і зозулиного льону (Polytrichum).

Маркування шляху на Піп Іван

Ялинник складний складається з декількох підвидів:

Ялинник сфагновий зустрічається на місцях заболочування ялинника-долгомошника. Ґрунт торф'янистий, вологий. Підлісок як правило відсутній. там де він є то представлений вільхою білою (Alnus rhombifolia) і чорною смородиною (Ribes nigrum L.). Надґрунтовий шар представлений сфагнумом оманливим (Sphagnum fallax Klinggr.) і зозулиним льоном (Polytrichum).

Болотно-трав'янистий ялинник зустрічається поблизу струмків і річок. Відрізняється високою продуктивністю і густим підліском з чагарників. В таких лісах багато мохів (Bryophyta) і різноманітних трав.

Ялиновий ліс на території Мармароського масиву

Категорії ялинових лісів[ред. | ред. код]

В інтересах раціонального використання лісів слід розрізняти насадження принаймні трьох категорій[3]:

1. Природні деревостани, що утворилися внаслідок тривалого природного добору. Такі ялинники, переважно різновікові деревостани, збереглися в основному у верхній частині смуги ялини, вони дуже цінні як насіннєва база кращих місцевих екотипів ялини. Більшість цих насаджень відіграє велику захисну і екологічну роль, а тому віднесена до лісів першої групи.

2. Штучні (або природні, що утворились від штучних) деревостани, створені в смузі ялини.

3. Штучні ялинники, створені за межами природного ареалу ялини на місці бучин і субучин ялинників та суялинників, дібров і судібров. У цій категорії ялинових лісів доцільно вести господарство таким чином, щоб у майбутньому відновити корінні деревостани, які відзначаються значно вищою біологічною і природною стійкістю, є більш цінними в екологічному відношенні.

Значення[ред. | ред. код]

Ялинові ліси мають велике промислово-господарське значення. А для промисловості ліс — це близько 30 % від обсягу всієї деревини, з якої виготовляють меблі, музичні інструменти, папір, етиловий спирт, деревне вугілля і не тільки. Вони виконують ґрунтозахисну, водорегулюючу, санітарно-гігієнічну, оздоровчу функцію. Ялиновий ліс — це безліч птахів і тварин, комах і бактерій. Для людини це можливість чудово провести час і відпочити, збирати ягоди і гриби, лікарські трави.

Збереження природних рослинних угруповань[ред. | ред. код]

До Зеленої книги України занесено три угруповування ялинових лісів:

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ ЛІСОВІ РЕСУРСИ. Хвойні ліси. Регіональний інформаційний центр "Карпати".
  2. ↑ Ялиновий ліс - опис, особливості, природа і цікаві факти. Всі на урок.
  3. ↑ Ліси закарпаття. nova ecologia.
  4. ↑ Зелена книга України.
  5. ↑ Зелена книга України.
  6. ↑ Зелена книга України.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Зелена книга України /під загальною редакцією члена-кореспондента НАН України Я. П. Дідуха — К.: Альтерпрес, 2009. — 448 с. + 48 кольор. с.
  • Олійник В. С. Лісознавство: курс лекцій / В. С. Олійник, Р. М. Вітер. — Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2011. — 264 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ялинник_(ліс)&oldid=41498746