Клод Дебюссі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клод Дебюссі
фр. Claude Debussy
Зображення
Зображення
Клод Дебюссі, фото Фелікса Надара, 1908
Основна інформація
Повне ім'яАшіль-Клод Дебюссі
Дата народження22 серпня 1862(1862-08-22)
Місце народженняСен-Жермен-ан-Ле
Дата смерті25 березня 1918(1918-03-25) (55 років)
Місце смертіПариж
Причина смертіколоректальний рак[1]
ПохованняЦвинтар Пассі
Роки активності1884 — 1918
ГромадянствоФранція
Професіякомпозитор Франції XX століття, критик
ОсвітаПаризька вища національна консерваторія музики й танцю[2]
ВчителіАнтуан Мармонтель і Альбер Лавіньяк
Відомі учніRaoul Bardacd і María Greverd
Інструментифортепіано
Мовафранцузька
Жанрімпресіонізм
Magnum opusПеллеас і Мелізанда, Préludesd, Дитячий куточок, La Damoiselle élued, Бергамаська сюїта, Prélude à l'après-midi d'un fauned, Petite Suited, Deux arabesquesd, String Quartetd, Море, Imagesd, Jeuxd і Syrinxd
ЧленствоШведська королівська музична академіяd
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
БатькоManuel Debussyd
У шлюбі зEmma Bardacd і Marie-Rosalie Texierd[3]
ДітиClaude-Emma Debussyd
Брати, сестриAlfred Debussyd
Автограф
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Клод Ашіль Дебюссі́ (фр. Claude-Achille Debussy; 22 серпня 1862(18620822) — 25 березня 1918) — французький композитор, піаніст, диригент, музичний критик.

Писав у стилі, який називається імпресіонізмом, терміном, який він ніколи не любив. Дебюссі був не тільки одним з найзначніших французьких композиторів, але також однією з найзначніших фігур в музиці на рубежі XIX і XX століть; його музика є перехідною формою від пізньої романтичної музики до модернізму в музиці XX сторіччя.

Біографія

Народився в містечку Сен-Жермен-ан-Ле, поблизу Парижа. Музичну освіту здобув у Паризькій консерваторії (1872—1884), де займався у А. Ф. Мармонтеля (клас фортепіано), Е. Гіро (клас композиції). У 1881 і 1882 роках відвідав Росію. Після закінчення консерваторії отримав Римську премію (за кантату «Блудний син»), в 1885—86 роках як стипендіат жив у Римі. У 1887 році повернувся до Парижа, зблизився з гуртом поетів і художників — представників символізму й імпресіонізму, очолюваним C. Малларме. Дебюссі виступав як піаніст і диригент з виконання власних творів, а також як музичний критик (з 1901). В останні роки життя багато концертував в Англії, Італії, Росії (у 1913 році — в Петербурзі і Москві) переважно з власними творами. Помер у Парижі.

Творчість

Дебюссі — основоположник музичного імпресіонізму. У своїй творчості спирався на французькі музичні традиції: музика французьких клавесиністів (Ф. Куперен, Ж. Ф. Рамо), лірична опера і романс (Ш. Гуно, Ж. Массне). Значним був вплив російської музики (М. П. Мусоргський, М. А. Римський-Корсаков), а також французької символістської поезії та імпресіоністського живопису. Дебюссі втілив у музиці швидкоплинні враження, якнайтонші відтінки людських емоцій і явищ природи. Свого роду маніфестом музичного імпресіонізму вважали сучасники оркестрову «Прелюдію до „Післяполуденного відпочинку фавна“» (по еклозі З. Малларме; 1894), в якій проявилися характерні для музики Дебюссі хиткість настроїв, витонченість, вишуканість, примхливість мелодики, колористичність гармонії.

Один з найзначніших творів Дебюссі — опера «Пеллеас і Мелізанда» (за драмою М. Метерлінка; 1902 рік), в якій досягнуте повне злиття музики з дією. Дебюссі відтворює суть неясного, символічно-туманного поетичного тексту. Цьому твору, разом із загальним імпресіоністським забарвленням і недомовленістю символіста, властиві тонкий психологізм, яскрава емоційність у вираженні почуттів героїв. Відгомони цього твору виявляються в операх Дж. Пуччіні, Б. Бартока, Ф. Пуленка, І. Ф. Стравінського, C.C. Прокоф'єва. Блискучістю і в той же час прозорістю оркестрової палітри відмічені 3 симфонічних ескізи «Море» (1905) — найкрупніший симфонічний твір Дебюссі. Композитор збагатив засоби музичної виразності, оркестрову і фортепіанну палітру. Він створив імпресіоністську мелодику, що відрізняється гнучкістю нюансів і, в той же час, розпливчатістю.

У деяких творах — «Бергамаська сюїта» для фортепіано (1890 рік), музика до містерії Р. Д'аннунцио «Мучеництво св. Себастьяна» (1911), балет «Ігри» (1912) тощо — виявляються риси, властиві згодом неокласицизму, вони демонструють подальші пошуки Дебюссі в області тембрових фарб, колористичних зіставлень. Дебюссі створив новий фортепіанний стиль (етюди, прелюдії). Його 24 прелюдії для фортепіано (1-й зошит — 1910 рік, 2-й — 1913), з поетичними назвами («Дельфійські танцівниці», «Звуки й аромати розвіваються у вечірньому повітрі», «Дівчина з волоссям кольору льону» тощо), створюють образи м'яких, деколи нереальних пейзажів, імітують пластику танцювальних рухів, навівають поетичні бачення, жанрові картини. Для Дебюссі цикл прелюдій виявився енциклопедією його поетичних образів і індивідуального стилю. Його, як імпресіоніста найбільше привертала в цьому жанрі можливість втілити окремі образи, враження, які швидко змінювали один одного, а також відсутність строгих правил і композиційних схем, імпровізаційність. У кожній з 24 прелюдій Дебюссі, які представляють собою невеликі музичні картини, міститься окремий художній образ. А ось циклічність відчувається набагато менше. У творі композитора-імпресіоніста немає такого взаємозв'язку прелюдій, які були б пов'язані спільною ідеєю або жанрами. Однак його твори відрізняються яскравим колоритом і різноманітністю тематики. У Шопена в прелюдіях розкривається внутрішній світ людини, його почуття і навіть думки, при цьому весь цикл підпорядковується єдиному драматургічному задуму. Дебюссі пішов зовсім іншим шляхом.

Творчість Дебюссі, одного з найбільших майстрів ХХ століття, мала істотний вплив на композиторів багатьох країн.

Версію в електронній музиці твору Дебюссі «Танок сніжинок» зробив японський композитор Томіта Ісао.

Твори

Клод Дебюссі - Rêverie

Опера

Для оркестру

  • Le printemps для голосу, 4 солістів і оркестру (1884 рік)
  • Післяполуденний відпочинок фавна (1894)
  • Ноктюрни для оркестру і хору (1899)
  • Dances Sacrée et Profane для арфи з оркестром (1903)
  • Музика для Le roi Lear, 2 п'єси для оркестру (1904)
  • Море, симфонічні ескізи (1905)
  • Images pour orchestre (1905—1911)
  • Le martyre de St. Sébastien, симфонічні фрагменти (from the music for the play by d'Annunzio, 1911)
  • Khamma, балет (1911—1912, оркестровано Charles Koechlin)
  • Jeux, балет (1913)
  • La boîte à joujoux, ballet (1913, orchestrated by André Caplet)

Музика для сольних інструментів з оркестром

  • Фантазія для фортепіано з оркестром (1889—1890 роки)
  • Premiere Rhapsody для кларнету з оркестром (1909—1910)
  • Petite pièce для кларнету з оркестром (1910)
  • Рапсодія для альт-саксофону з оркестром (1901—1911)

Кантати

  • L'enfant prodigue для сопрано, баритону, тенору і оркестру (1884 рік)
  • La demoiselle élue для 2-х солістів, жіночого хору і оркестру (1887—1888, текст Данте Габрієля Росетті)
  • Ода Франції для сопрано, мішаного хору і оркестру (1916—1917, completion by Marius Francois Gaillard)

Камерна музика

  • Струнний квартет соль-мінор (1893 рік)
  • Музика для Chansons de Bilitis для 2 флейт, 2 арф і челести (1901, текст Pierre Louys)
  • Syrinx для флейти (1913)
  • Соната для віолончелі і фортепіано (1915)
  • Соната для флейти, скрипки і арфи (1915)
  • Соната для скрипки і фортепіано (1917)

Для голосу і фортепіано

Близько 70 творів.

Перекладені українською:

  • «П'єро» L 15, Pierrot: Le bon Pierrot que la foule contem) — переклад Дар'ї Литовченко
  • Романс L 79, L'âme évaporée et souffrante, L. 79 — переклади Ганни Данканич

Для фортепіано

  • La plus que lente (вальс для фортепіано) (1910)
  • Етюди, зошит 1 і 2 (1915)
  • Арабески (1888 рік)
  • Маленька сюїта (1889)
  • Бергамаська сюїта (1890)
  • Rêverie (1890)
  • Романтичний вальс (1890)
  • Ноктюрн (1892)
  • Pour Le Piano (1899)
  • Естампи (1903)
  • Острів радості (1904)
  • Образи, зошит 1 і 2 (1905, 1907)
  • Дитячий куточок (1909)
  • Прелюдії, зошит 1 і 2 (1910—1913)

I зошит [4]

  • 1. «Дельфійські танцівниці»
  • 2. «Парус»
  • 3. «Вітер на рівнині»
  • 4. «Звуки і аромати реють у вечірньому повітрі»
  • 5. «Пагорби Анакапрі»
  • 6. «Кроки на снігу»
  • 7. «Те, що бачив західний вітер»
  • 8. «Дівчина з волоссям кольору льону»
  • 9. «Перервана серенада»
  • 10. «Затонулий собор»
  • 11. «Танець Пека»
  • 12. «Менестрель»

II зошит

  • 1. «Тумани»
  • 2. «Мертві листя»
  • 3. «Ворота Альгамбри»
  • 4. «Феї-чарівні танцівниці»
  • 5. «Верес»
  • 6. «Генерал Левайн, ексцентрик»
  • 7. «Тераса, Освітлена місячним світлом»
  • 8. «Ундина»
  • 9. «На знак поваги с. Піквіку, ЕСК. П. Ч. П. К»
  • 10. «Канопа»
  • 11. «Чергуються терції»
  • 12. «Феєрверк»

Для 2 фортепіано або фортепіано в 4 руки

  • Six épigraphes antiques для ф-но в 4 руки (1914, from the music for Chansons de Bilitis)
  • En blanc et noir для 2-х ф-но (1915 рік)

Цікаві факти

  • Загальновідомий факт, що назви для мініатюр Дебюссі допомагала придумувати його дружина Емма.
  • Деякі дослідники вважають, що найменування п'єс зовсім не означають сюжети, а носять лише суб'єктивні асоціації від музичних образів. Часом ці асоціації виступають як щось, що не відноситься до мініатюри.
  • Для більшості прелюдій Дебюссі вибирає тричастинну форму, притому вони вільні від будь-якого схематизму.
  • У Дебюссі склався свій, унікальний інструментальний стиль, який відрізнявся надзвичайною багатоплановістю фактури, мелодією, захованою в гармонійному тлі, а також своєрідною ладогармонічною мовою, заснованою на різких змінах тональностей, іноді дуже далеких одна від одної.
  • Дебюссі в циклі передає різноманітний інструментальний тембр — це і дзвіниця з «Затонулого собору» і звучання валторни з п'єси «Звуки і аромати майорять в нічному повітрі», гітара в «Перерваній серенаді».
  • Композитор дуже вибірково підходить до жанрового тематизму. Він використовує хорал в «Затонулому соборі», токату в п'єсі «Вітер на рівнині». Найважливіше місце займають іспанські танці, які передають особливий колорит, а іноді і допомагають відтворити епоху. У мініатюрі «Дельфійські танцівниці» Дебюссі використовує обрядовий танець, щоб передати атмосферу стародавнього світу.
  • Музику композитора довгий час було прийнято вважати «атематичною».[5]

Переклади українською

Українська поетеса і перекладачка Тетяна Череп-Пероганич переклала з російської інструментальний твір Клода Дебюссі для голосу «Тіні» (слова М. Улицького) з концертно-камерного репертуару Євгенії Мірошниченко. Цей переклад увійшов до видання «Душа — се конвалія ніжна…», що вийшло друком в 2021[6].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Find a Grave — 1996.
  2. ↑ https://www.francemusique.fr/personne/claude-debussy
  3. ↑ свідоцтво про шлюб
  4. ↑ https://www.piano.ru/deb-prel.html
  5. ↑ https://uk.perish.info/1355-debussy-preludes-story-video-content-interesting-fac.html
  6. ↑ Душа – се конвалія ніжна… / Автори-упорядники Орися Баланко і Віталій Фізер, поетичні переклади Тетяна Череп-Пероганич. — Житомир : Бук-друк, 2021. — 252 с. — ISMN 979-0-9007192-0-1.

Посилання

Бібліографія

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Клод Дебюссі
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Клод Дебюссі
  • Vladimir Jankélévitch, Debussy et le mystère, Neuchâtel, La Baconnière, 152 p. ; 1976, Debussy et le mystère de l'instant, Paris, Plon, De la musique au silence, t. 2. (фр.)
  • Дебюсси К. Статьи, рецензии, беседы. М., 1964 (рос.)
  • Яроциньский С. Дебюсси, импрессионизм и символизм. М., 1978 (рос.)
  • Дебюсси К. Избранные письма. Л., 1986 (рос.)
  • Гнатів Т. Ф. Клод Дебюссі — Клод Дебюссі — Реформатор музичного театру // Часопис національної музичної академії України імені П. І. Чайковського № 3 (20) 2014 — с.35-44


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Клод_Дебюссі&oldid=33914605