Veritatis splendor
.svg){kind=small}
Veritatis splendor (укр. сяйво Істини) — енцикліка Папи Римського Івана Павла II про деякі основні проблеми морального вчення Церкви. Вийшла у світ 6 серпня 1993 року.
Енцикліка складається з трьох частин, вступу та висновку.
- Вступ.
- Частина I. «Учителю Добрий, що маю зробити я доброго?» (Мт. 19:16)
- Частина II. «І не стосуйтесь до світу цього» (Рим. 12:2)
- I. Свобода й Закон
- II. Совість й істина
- III. Основний вибір та його конкретні елементи
- IV. Моральна дія
- Частина III. «Щоби безсилим не став хрест Христа» (1Кор. 1:17)
- Висновок.
Від Івана Павла II тривалий час чекали енцикліки, присвяченої моральним проблемам і вченню Церкви, що стосується моральності, тим більше, що Другий Ватиканський собор приділив мало уваги теології моралі[1].
Вперше Іван Павло II заявив про свій намір випустити енцикліку з моральної теології в 1987 р. в апостольському посланні «Spiritus Domini», що було присвячене 200-річчю смерті святого Альфонса Ліґуорі, видного морального теолога XVIII століття[1]. Це говорить про те, що робота над «Veritatis Splendor» велася принаймні шість років. Однак праця над новим виданням Катехизісу Католицької Церкви, що вийшов у світ 25 червня 1992 р., відклала появу нової енцикліки.
Теологія моралі вважалася в XX столітті одним з найважчих питань католицької теології, особливо складним вважалося питання про зв'язок моралі й моральності зі змістом свободи волі. У суперечках про сенс свободи та зв'язку її з моральністю католицькі дебати щодо моральної теології торкнулися деяких спірних питань суспільного життя кінця XX століття[1].
Можливо, в зв'язку з цим енцикліка «Veritatis Splendor» не встановлювала жодних непорушних кордонів і не давала однозначних відповідей на спірні питання. Іван Павло II запропонував не нав'язуючи своє бачення складних питань, спираючись, в першу чергу, на Євангеліє.
У першій частині «Veritatis Splendor» присутній роздум над євангельською історією про заможну молоду людину, яка прийшла до Ісуса Христа спитати: «Учитель Благий! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» (Мт. 19:16). Історично багато католицьких коментаторів розглядали його питання в контексті покликання до Священства. Для Івана Павла II він — будь-яка людина, що задає питання, який переслідує або надихає кожне людське життя: яке добро повинен я зробити, щоб реалізувати вічне благо?[1].
Особливо Іван Павло II зупиняється на питанні різноманітності, як на важливому факторі сучасного існування. Різноманітність культур і традицій різних народів та необхідність поважати й враховувати їх в християнській місії — одна з найважливіших тем всього понтифікату «Папи-мандрівника», проте в «Veritatis Splendor» Папа наполягає на існуванні універсального морального закону, єдиного для всіх людей й вбудованого в людську сутність, до того ж Папа підкреслює, що універсальність цього морального закону може і повинна служити основою для серйозного діалогу між людьми різних культур. Вбивство, геноцид, рабство, проституція, торгівля жінками і дітьми, аборти, — стверджує Папа — завжди в корені хибні, оскільки за самою своєю природою завдають шкоди як жертвам, так і злочинцям.
|
Можна говорити про універсальність природного закону. Так як він відображений в розумній природі особистості, то обов'язковий для кожної істоти, обдарованого розумом, незалежно від історичної епохи його існування. Прагнучи до досконалості властивим їй особливим чином, людська особистість повинна робити добро і уникати зла, піклуватися про передачу й збереження життя, множити багатство навколишнього світу, покращувати суспільне життя, шукати істину, робити добрі вчинки, споглядати прекрасне[2]. | 
|
У підготовці «Veritatis Splendor» брало участь кілька впливових католицьких богословів. При редагуванні Іван Павло II консультувався з єпископами та теологами в усьому світі. Серед головних консультантів називають бельгійського домініканця Сервеса Рінкерса, кардинала Йозефа Ратцінгера (майбутнього папу Бенедикта XVI), колег Івана Павла II з Люблінського католицького університету Тадеуша Стишеня та Анджея Шостека[ru], а також головного теолога папського двору — швейцарського домініканця Георга Котьєра[1]. Проте, Іван Павло II, безумовно, був провідною інтелектуальною силою в написанні «Veritatis Splendor» від початку і до кінця, що підтверджується тим же Ратцінгером[1].
Після публікації енцикліки Іван Павло II регулярно отримував як позитивні, так і негативні відгуки про «Veritatis Splendor», причому не тільки від католицьких, а й від протестантських та юдейських теологів[1].
- ↑ а б в г д е ж (рос.)Джордж Вейгел. гл. 17 // Свидетель надежды Иоанн Павел II = Witness to Hope: The Biography of Pope John Paul II. — М. : АСТ, 2001. — Т. 1. — 608 с. — ISBN 5-17-005695-8.
- ↑ «Veritatis Splendor». II.I. Свобода й Закон.
- (англ.)«Veritatis splendor and the Renewal of Moral Theology», J. A. DiNoia and Romanus Cesario, eds., Our Sunday Visitor / Scepter Publishers / Midwest Theological Forum, Chicago, 1994 — ISBN 0-87973-739-5
- (рос.)Крысов А. Г., «Veritatis splendor», энциклика Папы Иоанна Павла II // Православная Энциклопедия, под ред. Патриарха Московского и всея Руси Алексия II, Т. VII, М., Церковно-научный центр «Православная Энциклопедия», 2004 г., — С.716-717.
- (англ.)John Paul II. Veritatis splendor. vatican.va. Libreria Editrice Vaticana. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 17 березня 2020.
- (рос.)Иоанн Павел II. Veritatis splendor - Сияние истины Миссия Искупления. katoliksochi.ru. Приход Святых Апостолов Фаддея и Симона Римско-католической Церкви в городе Сочи. Процитовано 17 березня 2020.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
