Католицтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Католики)
Перейти до: навігація, пошук
Знак влади римського архієпископа — ключі св. Петра

Католици́зм (лат. catholicismus) — найпоширеніший із напрямів християнства (близько 1 мільярда 196 мільйонів вірних у 2012 р.), який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти тих, хто вірить у Христа, — її «кафолічність» (універсальність, соборність).

В одинадцятому столітті у світовій християнській спільноті стався розкол на дві окремі християнські спільноти або церкви — на західну, латинського обряду (пізніше названу католицькою) і східну, грецького обряду (пізніше названу православною або ортодоксальною). Сучасна Католицька церква включає в себе як церкви латинського обряду (Римо-католицька церква), так і церкви східних обрядів, серед яких — Українська греко-католицька церква. Доктрини католицизму більшою частиною розділяють також традиціоналістські, старокатолицькі та незалежні католицькі спільноти.

Видимим головою Католицької церкви є Папа Римський, який очолює Святий Престол і державу-місто Ватикан у Римі. Католицька церква вважає Папу Римського наступником апостола Петра, якому згідно з Євангелієм, було заповідано очолити Церкву (Мт. 18:17-19).

Назва[ред.ред. код]

Назва походить від грецького слова catholikos (грец. Καθολικος), що означає «соборний», «загальний», «всесвітній». У такому значенні цей термін вживав Ігнатій Богоносець 115 року, а 381 року на Першому Константинопольському соборі із доповненням Нікейського символу віри даний термін став одним із чотирьох визначальних для Церкви — так, згідно з цим символом Церква вважається «єдиною, святою, соборною (грец. Καθολικὴν) і апостольською».

Після розколу християнства на західне і східне у 1054 році для розрізнення східні Церкви почали іменуватися як «православні» або церкви «грецького обряду», а західні як «католицькі» або церкви «латинського обряду».[1]. З часів реформації у XVI столітті до назви «католицький» все частіше стали додавати «римський», хоча в офіційних документах Церква продовжувала іменувати себе просто «католицькою». У релігієзнавстві термін «католицизм» відноситься до різних християнських спільнот, що розділяють католицьку доктрину, натомість «Католицькою церквою» називають єдину релігійну організацію, очолювану Папою Римським. Разом з тим звертає на себе увагу, що в офіційних виданнях православні церкви продовжували вживати стосовно себе терміни типу Східна Вселенська Кафолічна Православна Церква аж до XX ст.

Історія[ред.ред. код]

Характерні риси католицизму формувались в умовах життя пізньої Римської імперії і великого переселення народів, коли внаслідок руйнування античних світових порядків зароджувалась нова цивілізація. Формування католицизму як напряму християнства відбувалося протягом віків, з тим що основою всієї діяльності західної церкви — це намагання об'єднати християн під владою папи та забезпечити вірність Христовій церкві.

Згідно з доктриною самої Католицької церкви, Католицька церква була «об'явлена в прообразах вже від початку світу, дивно уготована в історії Ізраїльського народу і в Старому Заповіті і заснована в останні часи, з'явилася через вилив Святого Духа і отримає славне завершення в кінці століть».[2] Так само, як Єва була створена з ребра заснулого Адама, Церква народилася з пронизаного серця Христа, що помер на Хресті[3].

І тисячоліття[ред.ред. код]

Протягом IV—VIII ст. доктрина, культ і правові засади католицизму оформлювались на «Вселенських соборах», серед яких — Перший Нікейський, Перший Константинопольський (381), Ефеський (431), Халкедонський (451), Другий Константинопольський (553), Третій Константинопольський (680—681) і Другий Нікейський (787).

Складний процес формування доктрини супроводжувався розколами церкви та виділенням окремих доктринальних течій, що оголошувалися на Вселенських соборах єресями і засуджувалися. Становлення християнської доктрини проходило у полеміці з іншими релігійними юдаїзмом, гностицизмом, докетизмом, маніхейством та іншими течіями. Були визнані хибними неортодоксальні погляди на Святу Трійцю такі як аріанство, несторіанство, монофізитство, монотелетизм та інші.

Католицизм формувався поступово в результаті асиміляції елементів елліністичної та римської культури. Це спричинило до численних конфліктів всередині Церкви. З християнським приматом Риму не погоджувалося багато єпископів Сходу та східноримських імператорів, що вперше яскраво проявився на Трулльському соборі (692). Розбіжності стали поглиблюватися за часів патріарха Фотія, що оголосив єретичним формулювання «філіокве» і остаточно були розв'язані Розколом християнської церкви 1054 року, що розділив християнську церкву на дві основні течії — католицизм і православ'я, а сам термін «католицький» почав стосуватися лише західної гілки християнства.

ІІ тисячоліття[ред.ред. код]

В наступні століття Католицька церква неодноразово здійснювали спроби подолати східну схизму, зокрема на Ліонському (1274) та Флорентійському (1438) соборах, проте ці спробу щоразу зазнавали невдачі. Натомість у XVI столітті католицизм зазнав чергової хвилі розколу, викликаної Реформацією — рухом за оновлення християнства. Реформація стала реакцією на ряд негативних явищ, що мали місце в католицькій церкві у попередні століття і призвела до виділення нових гілок християнства, зазвичай окреслюваних збірним терміном протестантизм — лютеранство (Мартін Лютер, 1517), англіканство (король Генріх VIII, 1534) і кальвінізм (Жан Кальвін, 1536), що поширилися головним чином у Німеччині, Англії, Нідерландах і Скандинавських країнах.

Відповіддю на реформаційний рух з боку Католицької церкви стала Контрреформація, в ході якої Церква здійснила ряд важливих внутрішніх реформ. Були засновані перші семінарії для підвищення морального та інтелектуального рівня майбутніх священиків, спрямовані на викорінення зловживань реформи торкнулися цілого ряду чернечих орденів. Ряд богословських концепцій було уточнено в ході Тридентського собору.

З географічними відкриттями XVI—XVII століття Католицька церква розпочала активну місіонерську діяльність у країнах Нового світу і в Азії. Поширення католицизму відбувалося також шляхом укладання уній між Римо-католицькою церквою з православними спільнотами, найбільш значимою з яких була Берестейська унія (1596), внаслідок якої повстала Українська греко-католицька церква.

Велика французька революція викликала нові труднощі в історії католицизму. У 1790 була прийнята «Громадянська конституція духовенства», що закріпила за державою абсолютний контроль над Церквою. Тенденція до секуляризації спостерігалася і в інших європейських країнах, супроводжуючись розоренням монастирів та репресіями проти духівництва.

У XIX столітті Католицька церква зазнала новий підйом. Була відновлена католицька ієрархія в ряді протестантських країн, відновлювали позиції чернечі ордени та згромадження. Перший Ватиканський собор (1869—1870 рік) прийняв Догмат про непомильність Папи, що викликав, однак незгоду частини католиків, що відділилися у старокатолицизм. У той же час революційні процеси в Італії призвели до створення єдиної держави, ліквідації в 1870 році Папської держави і позбавлення Папи світської влади. Світський статус Апостольського престолу залишався неврегульованим до 1929 року, коли в результаті Латеранської угоди було створено державу Ватикан.

У XX столітті Церква піддалася жорстоким гонінням в Радянському Союзі, Мексиці і республіканській Іспанії. Починаючи з 1920-х років радянська влада приступила до знищення Католицької церкви в країні; були розстріляні, репресовані і вислані з країни практично всі священнослужителі та активні парафіяни. В часи Другої світової війни Католицька церква намагалася триматися нейтралітету для збереження життя віруючих і своєї незалежності. Безліч католицьких священиків і ченців пройшли через нацистські концтабори, частина з них загинула, деякі з них згодом канонізовано.

Будувати буде малий, невидимий Чоловік.

Не зволікайте. Дайте знати до властей, що не буде побудована Святиня ні на тому місці, ні з того матеріялу, ні тими людьми, не в тім часі. Святиня буде Словесна, Нерукотворна, з душ. І ми будемо тим камінням, цеглами для всіх народів морально, топографічно і хронольогічно.

В 1938 році в Будапешті на Євхаристійному конгресі Євгеній Пачеллі (ще не будучи Папою) з великою приязню і батьківською любов'ю привітав греко-католицьку Церкву на Україні. Він сказав: "Та Церква є найменша з усіх. Вона нічиєї крові не проливає, а її кров ллється ще досі. Вона не має своєї держави, ні своєї волі, але змогла зберегти свою віру в чистоті". Тому, коли пізніше Папа Пій XII почув про важкий упадок Христової Церкви на Україні, то дуже затужив і всю справу зложив і заопікував Святому Духу.

В 1951 році, будучи в злуці з Святим Духом, з Божого натхнення він почув слова, сказані до нього: "Священика Христа Царя з Галичини номінуй Екзархом греко-католицької Церкви." З огляду на те, що він не знав про кого йде мова, то ревно просив відкрити йому цю Особу. Аудієнція відбулася візійно. Папа поблагословив Його, затвердив в чині Екзарха і надав Йому Екзархат - Україну. Все це записав в папський документ.

Напочатку 1954 року, будучи тяжко хворим, Папа Пій XII зібрав тайний конкляве з обмеженого числа довірочних кардиналів ( ще за свого життя!) і провів процедуру віддання столичної влади на Україну по правовим канонічним вимогам, згідно з відвічними плянами Промислу Божого Провидіння:

"Майбутнім Понтифіком благословляємо Священика Христа Царя, Котрого Святий Дух поставив Екзархом греко-католицької Церкви", - так об'явив Папа Пій XII. Пізніше записав все в папський документ.

Пресвята Богородиця уже в Фатімі заявила: "Я ще сьомий раз прийду на землю" і сповнила ці Божі Пляни 20 грудня 1954 року в Середньому на Галичині          (повіт -

Калуш, воєводство - Станіславське, деканат - Войнилів, Архідієцезія - Львів).

Ця подія відбулася в столітню річницю проголошення догми про Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії, а також столітнього ювілею об'яви Матері Божої в Люрді. Вістка про це дісталася у вільний світ аж у 1958 році й була між іншими в часописах "Шлях перемоги" і "Шлях", а також в книзі "Появи Пречистої Діви" у видавництві о.Василіян в Торонто 1959 року.

У повоєнний час значною подією в історії католицизму став Другий Ватиканський собор, декларації якого були спрямовані на пошук взаєморозуміння з іншими християнськими конфесіями та релігіями. Зокрема Папа римський Павло VI і патріарх Константинопольський Атенагор анулювали взаємні анафеми 1054 року. Реформі піддалося також богослужіння, зокрема дозволено служіння меси на національних мовах. Незгодні з реформою богослужіння сформували рух католиків-традиціоналістів, частина з них у 1980-х роках опинилася у стані розколу. Архієпископ Марсель Лефевр називає "Другий Вселенський Ватиканський собор " 1962 - 1965 років "третьою світовою війною", яка почалася з вбивства Святішого Отця Папи Пія XII і принесла незбагненну шкоду. Справедливо Господь Бог через об'явлення називає цей псевдособор першим масонським збіговиськом, на якому повстав розкол кардиналів і на якому вже не було і не могло бути ні Папи по Волі Божій, котрий ведений Святим Духом, ні представника Папи, ні посла папського.

1(13) січня 1960 року почалася Третя Доба Святого Духа Божого Милосердя і правдива Католицька Церква визнає Другий Прихід (Воплочення) здійснений.

Після Святішого Отця Папи Пія XII, його трагічної смерті, немає і не може бути в Римі продовженої правдивої папської безсмертної династії. З його смертю датується упадок Риму - Вавилону. Після Святішого Отця Папи Пія XI став Папа Пій XII "Ангельський пастир", а по Пієві XII через його трагічну смерть настав перший антипапа Анджело Джузеппе Ронкалі - Іван XXIII "Пастир і моряк" з пророцтва св.Малахії, архієпископа з Ірляндії ( + 1148 р.), "що плавав по морю гріха разом з трупами кардиналів" (Об. Середнянське); другий - Джованні Монтіні - Павло VI; третій - Альбіно Лучані -Іван Павло І; четвертий - Кароль Войтило - Іван Павло II; п'ятий - Йозеф Рацінґер - Бенедикт ХVI; шостий - Франциск, S.J.

Тайним голосуванням 28 жовтня 1958 року було обрано першого антипапу Івана XXIII - "той змій, що з сімома звоями обвив вікове дерево життя і потягнув за собою цілий світ у пропасть" (Об. Середнянське 31.10.1958 року). Він не захотів чекати навіть відведених сорок днів для скликання консисторії. Насамперед скасував всі документи, які свідчили про віддання столичної влади Христової Церкви на Україну; змінив і здемократизував статут Церкви; зняв анафему з єретично-схизматичних церков, всяких сект, партій і організацій, тим самим дав "добро" на розплодження єресі, Це перший лжепапа, котрий завів у Ватиканські палати комуністичний католицизм. "Червоний папа" - таке прізвисько надали йому за те, що він не засудив соціялістичну революцію на Кубі, благословив Кубу і насадив антибожі засади, які могли стати заразливим прикладом для інших народів Західної півкулі. Він гостинно приймав офіційні делегації революційного уряду Куби і схвально відзивався про його діяльність, приймав на аудієнцію Хрущова - першого секретаря ЦК КПРС (тюрми п'ятнадцяти народів) і т.д.

В книзі "Кінець світу" зафіксований історичний факт злочинного непослуху антипапи Івана XXIII, котрий відкрив третю Фатімську таємницю, передану Лукією через сповідника до Риму, тільки для себе. Він вирішив не оприлюднювати написаного в ній післанництва САМої Цариці небес, яке мав Рим проголосити офіційно, урядово для цілого світу в 1960 році.

В одній із об'яв Святим Духом було сказано: "Іванові XXIII легше було кинути у в'язницю Господа Бога, потоптати вічну Правду, ніж відкрити себе, свій гріх і себе ув'язнити".

"Рим став осідком антихриста, древнього змія Гога і його сина Магога, воплоченого диявола".

Засади католицизму[ред.ред. код]

Віровчення Католицької церкви базується на Біблії та Священному Переданні, яке включає в себе рішення Вселенських Соборів. Базові положення віровчення викладені в Катехизмі Католицької Церкви, канонічне право систематизовано і викладено в Кодексі канонічного права. З 1960року доповнені початком Третьої Доби Завіта і віруванням у Другий Прихід Господа і Матері Божої в Середнім.

Основні правди віри[ред.ред. код]

Католицька церква вчить, що:

  • Бог єдиний у трьох особах (Бог-Отець, Син Божий, Святий Дух — Свята Трійця),
  • Бог як Творець і Господь світу відкрив себе людям, і Син Божий став людиною в особі Ісуса Христа. Він є істинним Богом і чоловіком, спасителем людей, помер за гріхи їхні, і воскрес.
  • Бог створив людей з любов'ю, але, втративши первинний зв'язок з Богом, люди віддалились від Бога і стали смертними. Людська душа є безсмертна.
  • Усі люди покликані до віри, надії i любові, духовного життя і виконання волі Божої, як сказано в заповідях, зокрема заповіді любові до Бога і до ближнього, що є основою Декалогу.
  • Людині уготоване вічне життя з Богом і воскресіння після повернення Христа на Землю, але тих, хто відкидає спасіння(робить тяжкі свідомі гріхи і не каїться), чекає вічне перебування в пеклі. Дочасне - земне(народилось - померло)! Служіння ж Господу - вічне!
  • Чистилище - місце куди попали душі до спокутування малих гріхів.

Сім таїнств[ред.ред. код]

Католицька церква визнає сім таїнств:

Вшанування святих[ред.ред. код]

Характерним для католицизму є вшанування різних реліквій та культ мучеників, святих і блаженних. На сьогоднішній день у католиків нараховується більше як 20 000 святих і 200 000 блаженних. Але церквою підкреслюється, що поклоніння належить одному лише Богу, а молитви святим носять характер прохання про заступництво. Показово, що в Літаніях, звернених до Христа, вживається вигук «Спаси нас!» Або «Помилуй нас!»; у Літаніях, звернених до Богородиці і святим, — «Молися про нас!». Процес включення тієї чи іншої особи до числа святих називається канонізацією і здійснюється папою Римським, канонізації передує беатифікація. Хронологічно визнані після 1960року можна ставити підсумнів і дискусію. Свята Княгиня Ольга, Святий Володи

Відмінності віровчення[ред.ред. код]

Догмати католицької церкви відрізняються від учення православ'я — та мають такі ознаки:

Інші відмінності[ред.ред. код]

Інші канонічні відмінності, що вирізняють католицизм та інші християнські течії:

  • безшлюбність усього духовенства в римському католицизмі;
  • перманентність священства — священик, раз висвячений, не може залишити духовного сану;
  • почесний титул кардинала, якого немає в інших християнських церквах;
  • нерозривність таїнства шлюбу.

Структура Католицької церкви[ред.ред. код]

Файл:Francisco (20-03-2013).jpg
Франциск, Папа римський з 13 березня 2013 року
Резиденція Римської курії у Ватикані
Базиліка св. Петра в Римі, церемоніальний центр Католицької церкви, найбільший християнський храм світу

Вищою владою в Католицькій церкві наділений Папа римський.[4] Дорадчими органами при папі є колегія кардиналів та синод єпископів. Адміністративний апарат Церкви називається Римська курія, до складу якої входять конгрегації, суди та інші установи. Єпископська кафедра Папи разом з курією формують Святий Престол, розташований в незалежній державі Ватикан. Святий Престол є об'єктом міжнародного права.

Всесвітня Католицька Церква складається з Церкви латинського обряду та східних католицьких церков, які сповідують один із східних літургійних обрядів і мають статус «Sui iuris» (свого права). Ці церкви, зберігаючи спілкування з Папою і розділяючи католицьке віровчення, мають власну ієрархічну структуру і власне канонічне право. Найбільші східні католицькі церкви очолює Патріарх або верховний архієпископ. Східні Патріархи і верховні архієпископи прирівняні до кардиналів-єпископів латинського обряду і займають в католицькій ієрархії місце одразу ж за Папою.

Основною окремою територіальною одиницею є дієцезія (єпархія), очолювана єпископом. Окремі дієцезії мають вищий статус архідієцезії (архиєпархії).

До дієцезій прирівняні інші різновиди територіальних одиниць:

У східних церквах існують, крім того, екзархати.

Кілька дієцезій (і архідієцезії) можуть бути об'єднані у митрополію або церковну провінцію. Центр митрополії обов'язково збігається з центром архідієцезії, таким чином митрополит в Католицькій церкві обов'язково є архієпископом. У деяких країнах (Італія, США та інших) митрополії об'єднані в церковні регіони. Єпископи більшості країн об'єднані в конференцію єпископів, що володіють великими повноваженнями в організації церковного життя країни.

Єпархії складаються з парафій, які очолюють парафіяльні настоятелі, підлеглі єпископу. Настоятелю парафії можуть допомагати інші священики, звані вікаріями. Іноді розташовані поруч парафії об'єднуються в деканати.

Особливу роль у католицькій церкві грають чернечі ордени та конгрегації, а також товариство апостольського життя . Чернечі ордени мають власні статути (затверджуються Папою), їх територіальна організація не завжди співвідноситься з церковним єпархіальним устроєм. Першим став монаший орден бенедиктинців. До цієї пори нараховується близько 140 орденів та спільнот. Місцеві одиниці чернечих орденів і згромаджень іноді підпорядковуються місцевим єпархіальним єпископам, а іноді безпосередньо Папі. Ряд чинів та згромаджень мають одноосібного главу (Генерал ордена, генеральний настоятель) і чітку ієрархічну структуру; інші являють собою об'єднання повністю автономних громад.

Поширення у світі[ред.ред. код]

Поширення католицизму у світі
Зміна кількості вірних Католицької церкви за континентами: 1978, 1988 і 2004 роки[5]

Католицизм є найбільшою за кількістю вірних гілкою християнства. За даними на 2012 рік, у світі налічується 1,196 мільярди католиків. Католицизм є основною релігією в багатьох європейських країнах (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Австрія, Бельгія , Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Хорватія, Ірландія, Мальта та ін.) Усього в 21 державі Європи католики становлять більшість населення, в Німеччини, Нідерландах та Швейцарії — половину.

У Західній півкулі католицизм поширений у всій Південної та Центральній Америці, в Мексиці, на Кубі, в Канаді та США.

В Азії католики переважають на Філіппінах і в Східному Тиморі, велике число католиків є в В'єтнамі, Південній Кореї та Китаї.

На Близькому Сході багато католиків в Лівані (мароніти та інші). В Африці проживають за різними оцінками від 110 до 175 мільйонів католиків[6].

В Україні згідно з опитуванням Центру Разумкова частка католиків становить 5,9 % від усього населення, або 15,8 % із числа тих, хто зараховує себе до певної конфесії[7], більшість із них — греко-католики. За іншими даними, в Україні налічується близько 5,5 мільйонів греко-католиків[8] та близько мільйона римо-католиків[9].

Основні свята[ред.ред. код]

Окрім перелічених вище, існують свята на честь Богородиці, святих і мучеників. Деякі спільноти мало відзначають свята і урочистості.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. . Деяким україномовним богословським виданням властиве розрізнення термінів «кафолічний» (тобто «соборний») і «католицький» (що стосується католицизму). Подібне розрізнення термінів однак відсутнє в грецькій і латинській мовах, відсутнє також і в сучасних західно-європейських мовах та західно-слов'янських мовах.
  2. Догматическая конституция о Церкви II Ватиканского собора «Lumen gentium». Глава 1-2
  3. Катехизис Католической Церкви, ст. 766 (рос.)
  4. Кодекс канонічного права, 331—335
  5. Annuarium Statisticum Ecclesiae 2004
  6. Данні сайту adherents.com
  7. Віруючим якої церкви, конфесії Ви себе вважаєте?
  8. дані офіційного сайту УГКЦ
  9. неофіційні дані сайтів rkz2010.mirtesen.ru та ХайВей

Джерела та література[ред.ред. код]