Апостольська адгортація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Апостольська адгортація
Автор Папа Римський
CMNS: Апостольська адгортація у Вікісховищі
Стаття із серії:
Католицька церква
Basilica Sancti Petri blue hourl - Retouch.jpg
 
ChristianitySymbolWhite.PNG Портал «Католицтво»


Апостольська адгортація, або апостольське повчання, (лат. аdhortatio — заохочення) — офіційний документ понтифіка Католицької Церкви. За важливістю апостольська адгортація є третьою після апостольської конституції та енцикліки. Документ заохочує до певної чесноти чи діяльності, він не окреслює церковної доктрини і не вважається законодавчим. Апостольська адгортація може бути постсинодальною, тобто результатом постанов синоду єпископів, або власним напрацюванням понтифіка.

За даними Ватиканського сайту[1], першу Апостольську адгортацію «Haerent Animo» (1908) написав папа Пій X. Вона адресована католицькому духовенству з нагоди золотого ювілею священства папи Пія Х.

Перелік апостольських адгортацій[ред. | ред. код]

папа Пій Х (1903—1914):

-       Haerent Animo (04.08.1908)

папа Бенедикт XV (1914—1922):

-       Ubi Primum (08.09.1914)

-       Allorché fummo chiamati (28.07.1915)

-       Dès le début (01.08.1917)

папа Пій XII (1939—1958):

-       Asperis Commoti (08.12.1939)

-       In Auspicando Super (28.06.1948)

-       Conflictatio Bonorum (11.02.1949)

-       Sollemnibus Documentis (08.11.1949)

-       Menti Nostrae (23.09.1950)

-       I Rapidi Progressi (01.01.1954)

-       Il Film Ideale (25.10.1955)

папа Іван XXIII (1958—1963):

-       A quarantacinque anni (12.04.1959)

-       Sacrae Laudis (06.01.1962)

-       Novem Per Dies (20.05.1963)

папа Павло VI (1963—1978):

-       Petrum et Paulum Apostolos (22.02.1967)

-       Signum Magnum (13.05.1967)

-       Recurrens mensis october (07.10.1969)

-       Quinque iam anni (08.12.1970)

-       Evangelica Testificatio (29.06.1971)

-       Nobis in Animo (25.03.1974)

-       Marialis Cultus (02.02.1974)

-       Paterna cum benevolentia (08.12.1974)

-       Evangelii Nuntiandi (08.12.1975)

-       Gaudete in Domino (09.05.1975).

папа Іван Павло II (1978—2005):

-       Catechesi Tradendae («Передавання катехизи», 16.10.1979)[2]

-       Familiaris Consortio («Сімейна спільнота», 22.11.1981)[3]

-       Redemptionis Donum (25.03.1984)

-       Reconciliatio et paenitentia (02.12.1984)

-       Christifideles laici («Покликання і місія мирян», 30.12.1988)[4]

-       Redemptoris Custos («Опікун Відкупителя», 15.08.1989)[5]

-       Pastores dabo vobis (25.03.1992)

-       Ecclesia in Africa (14.09.1995)

-       Vita consecrata («Богопосвячене життя», 25.03.1996)[6]

-       Una speranza nuova per il Libano (10.05.1997)

-       Ecclesia in America (22.01.1999)

-       Ecclesia in Asia (06.11.1999)

-       Ecclesia in Oceania (22.11.2001)

-       Ecclesia in Europa (28.06.2003)

-       Pastores gregis (16.10.2003)

папа Бенедикт XVI (2005—2013):

-       Sacramentum caritatis (22.02.2007) — про Євхаристію та місію Церкви.

-       Verbum Domini («Слово Господнє», 30.09.2010) — про Слово Боже у житті та місії Церкви[7].

-       Africae Munus (19.11.2011) — про Церкву в Африці.

-       Ecclesia in Medio Oriente (14.09.2012) — про Церкву на Близькому Сході, спілкування та свідчення.

папа Франциск (від 2013):

-       Evangelii gaudium («Радість Євангелія», 24.11.2013) — про проголошення Євангелія в сучасному світі, плід праці синоду про нову євангелізацію[8].

-       Amoris Laetitia («Радість любові», 19.03.2016) — про любов у сім'ї, плід праці синоду про покликання та місію сім'ї в Церкві та в сучасному світі[9].

-       Gaudete et exsultate («Радійте й веселіться», 19.03.2018) — заклик до святості в сучасному світі. Документ не є постсинодальним[10].

-       Christus vivit («Христос живий», 25.03.2019) — постсинодальна апостольська адгортація до молоді та до цілого народу Божого[11].

Примітки[ред. | ред. код]