Очікує на перевірку

Бар'яхтар Віктор Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Григорович Бар'яхтар
Народився9 серпня 1930(1930-08-09)[1]
Маріуполь
Помер25 серпня 2020(2020-08-25)[1] (90 років)
КраїнаУкраїна Україна
Діяльністьфізик, науково-педагогічний працівник, викладач університету
Alma materХарківський державний університет
ГалузьМагнетизм
ЗакладІнститут магнетизму НАН України та МОН України
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук
Науковий керівникАхієзер Олександр Ілліч
Відомі учніСеминоженко В. П.,
Варюхін В. М.
Клепіков В. Ф.
Горобець Ю. І.
Аспіранти, докторантиГоробець Юрій Іванович
Семиноженко Володимир Петрович
Іванов Борис Олексійович
ЧленствоНАНУ
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Почесна відзнака Президента України
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
Заслужений діяч науки і техніки України
Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України
Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України
Державна премія України в галузі науки і техніки Державна премія України в галузі науки і техніки Державна премія України в галузі науки і техніки

Ві́ктор Григо́рович Бар'яхта́р (нар. 2 серпня 1930, Маріуполь — пом. 25 серпня 2020) — український учений у галузі теоретичної фізики магнітних явищ, фізики твердого тіла, доктор фізико-математичних наук (1965), академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки УРСР (1980). Герой України.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 2 серпня 1930 року в м. Маріуполь Донецької області. У 1948 році закінчив із золотою медаллю луганську середню школу № 16 та вступив у Ленінградський університет, де навчався до 1951 року. У зв'язку з переведенням Ядерного відділення Фізичного Факультету до Харкова, з 1951 року навчався у Харківському державному університеті, який закінчив у 1953 році. Наукову діяльність почав в 1954 році в Харкові під керівництвом професора О. І. Ахієзера.

Наукова робота

[ред. | ред. код]
  • 1954—1973 роки — науковий співробітник, начальник лабораторії Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР;
  • 1965 року одержав науковий ступінь доктора фізико-математичних наук. Дисертація Віктора Бар'яхтара присвячена аналізу таких нелінійних модельних систем, як модель sine-Gordon, модель нелінійного Шредінгера, рівняння Ландау-Ліфшиця з обмінним релаксаційним членом, рівняння нелінійної теорії пружності. Ним запропоновані нові уявлення про кінетичні властивості газу солітонів, сформульовано кінетичне рівняння для солітонів і доведено зростання ентропії внаслідок зіткнення солітонів один з одним, уперше показано існування кінетичних коефіцієнтів внутрішнього тертя й температуропровідності для солітонного газу. Результати цієї роботи суттєво доповнюють сучасну теорію хвиль у магнетиках, засвідчують принципову можливість генерації стінових хвиль лазерним пучком, що сканує з великою швидкістю, а також можливість утворення нового типу исипативних структур у магнетиках під впливом дрібномасштабної сили.
  • 1973-82 рр. — завідувач відділом, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР;
  • 1985—1989 рр. — завідувач відділом теоретичної фізики і директор Інституту металофізики АН УРСР;
  • 1982—1989 рр. — Академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР;
  • 1989—1994 рр. — віце-президент НАН України;
  • 1994—1998 рр. — перший віце-президент НАН України.

Засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики на радіофізичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1983—1986), засновник і перший завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики на цьому факультеті (1986—1996). З 1995 р. — засновник та перший директор Інституту магнетизму НАН та МОН України і декан фізико-математичного факультету Національного технічного університету.

Разом із своїми колегами та учнями він створив теорію колективних спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії, був одним з ініціаторів вивчення статичних і динамічних властивостей ґраток циліндричних доменів, у яких, зокрема, було передбачено, а потім експериментально відкрито ізоструктурні фазові перетворення. В. Г. Бар'яхтар сформулював нову точку зору на доменні структури як неоднорідний стан поляризованих середовищ, що дозволило з єдиних позицій описати властивості магнетиків, сегнетоелектриків і надпровідників в околах фазових перетворень. Він одним із перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадженням поняття солітона у фізику магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів. Широко відомі роботи В. Г. Бар'яхтара присвячені оригінальному застосуванню концепції псевдопотенціалу в теорії нормальних металів і надпровідників, зокрема, високотемпературних, і теорії топологічних фазових перетворень.

Автор і співавтор понад 500 наукових праць, у тому числі 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем Чорнобильської катастрофи. Колективна праця О. І. Ахієзера, В. Г. Бар'яхтара, С. В. Пелетмінського «Спінові хвилі» (рос. Спиновые волны) стала класикою у галузі теорії магнітних явищ.

Педагогічна діяльність

[ред. | ред. код]

В. Г. Бар'яхтар читав основні курси лекцій в Харківському університеті, Донецькому університеті, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та Національному технічному університеті України «КПІ». Брав участь у створенні фізико-технічних факультетів Харківського університету та КПІ, є одним з організаторів і першим деканом фізико-математичного факультету Національного технічного університету України «КПІ».

Серед учнів В. Г. Бар'яхтара 25 докторів і понад 50 кандидатів наук, шість лауреатів державної премії України (Стефановський Є. П., Боровик А. Є., Попов В. О., Тарасенко В. В., Криворучко В. М., Яблонський Д.  А.), два керівники науково-дослідних інститутів (Варюхін В. М. та Клепіков В. Ф.), академік Семиноженко В. П., член-кореспондент Академії педагогічних наук Горобець Ю. І., член-кореспондент НАН України Іванов Б. О.

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]
  • Голова експертної ради МОН України «Екологія»;
  • Голова спеціалізованої ради із захисту дисертацій при Інституті магнетизму НАН та МОН України;
  • Член спеціалізованої ради із захисту дисертації при Інституті металофізики ім. Курдюмова НАН України;
  • Член Міжвідомчої наукової ради «Фізика твердого тіла»;
  • Член Міжвідомчої наукової ради «Фізика магнітних явищ»;
  • Член комісії з державних премій державного комітету України з науки і техніки.

Брав активну участь в роботі по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Був головою Комітету з ядерної політики при Президентові України, членом Міжнародної координаційної ради країн Європейської Співдружності по проблемах зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, членом науково-технічної ради Мінчорнобиля, головою комісії з проблем Чорнобиля НАН України. Засновник і президент Українського фізичного товариства (1990—1994), член Американського і Італійського фізичних товариств, Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської академії наук (1978, 1985, 1992).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений орденами:

Почесний професор Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, Почесний громадянин Луганська (2002).

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Бар'яхтар Клавдія Семенівна. Діти — дочка Ірина, закінчила фізичний факультет КНУ і захистила кандидатську дисертацію в Інституті фізики напівпровідників; син Ігор, закінчив фізико-технічний факультет Харківського університету, доктор фізико-математичних наук. Двоє онуків — Ярослав і Марія.

Основні монографії

[ред. | ред. код]
  • Ахиезер А. И., Барьяхтар В. Г., Пелетминский С. В. Спиновые волны. — М.: Наука, 1967. — 368 с.
  • Bar'yakhtar V., Ivanov B. Modern magnetism. — Moscow: Nauka, 1986. — 176 p.
  • Барьяхтар В. Г., Горобец Ю. И. Цилиндрические магнитные домены и их решетки. — К.: Наукова думка, 1988. — 167 с.
  • Baryakhtar V. G., Zarochentsev E. V., Triotskaya E. P. Theory of Adiabatic Potential and Atomic Properties of Simple Metals. — Gordon and Breach Sciences Publishers, OPA, London, 1999. — 320 p.

Підручники

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #113950594 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. Указ Президента України № 855/2010 від 21 серпня 2010 року «Про присвоєння В.Бар'яхтару звання Герой України». Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 21 серпня 2011.
  3. Цибань Валерій Олексійович. Лауреати Золотої медалі імені В. І. Вернадського та премій імені видатних учених України Національної академії наук України 2019 року. — Видавничий дім «Академперіодика» НАН України, 2019. — 30 с.
  4. Цибань, В. О. (2010). Нагороди Національної академії наук України. Золота медаль імені В. І. Вернадського. Премії імені видатних учених України. Відзнаки (укр) . Київ: Академперіодика. с. 5. ISBN 978-966-360-157-1.

Література

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]